Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 15.1. Історія виникнення, поняття і джерела міжнародного космічного права

15.1. Історія виникнення, поняття і джерела міжнародного космічного права

Початок формуванню міжнародного космічного права було покладено запуском Радянським Союзом 4 жовтня 1957 р. першого штучного супутника Землі. Ця подія ознаменувала нову еру в розвитку людства і справила істотний вплив на різні сторони життєдіяльності держав, у тому числі на міжнародні відносини. Виникла необхідність правового регулювання космічної діяльності.

Запуск першого штучного супутника Землі зумовив появу відразу за цією подією міжнародного звичаю. Відповідно до нього держави визнали право мирного прольоту над їх територіями не тільки в космосі, а й на відповідній ділянці повітряного простору при запуску або приземленні космічного об'єкта. У зв'язку з цим у міжнародному лексиконі з'явився термін "миттєве право". Водночас деякі вчені висловлюють думку, згідно з якою неможливе миттєве створення, в результаті єдиного прецеденту, оскільки у будь-якому випадку слід відстежити реакцію інших держав навіть на цей єдиний прецедент, що саме по собі потребує певного часу.

Вельми примітно, що народження міжнародного космічного права продемонструвало можливості міжнародного співтовариства з надзвичайною швидкістю реагувати на нові тенденції в розвитку міжнародних відносин за допомогою наявних засобів і методів нормотворчості.

Природно, що на діяльність держав у космосі було поширено основні принципи міжнародного права: суверенної рівності, незастосування сили або погрози силою, мирного вирішення спорів та ін. Велику роль у розвитку міжнародного космічного права відіграли резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Серед них слід виділити резолюцію 1721 (XVI) від 20 грудня 1961 р. і резолюцію 1962 (ХУЛІ) від 13 грудня 1963 р. В останній містилася Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження і використання космічного простору. В резолюціях Генеральної Асамблеї ООН знайшли підтвердження звичаєві принципи і норми щодо космічної діяльності.

У Договорі про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі й під водою 1963 р., а також у деяких інших міжнародних угодах містилися положення стосовно діяльності в космічному просторі.

Тим самим створювались необхідні умови для договірного регулювання діяльності суб'єктів міжнародного права в космосі. У 1967 р. було прийнято Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, що посідає центральне місце в цій галузі міжнародного права. Договір набув чинності з 10 жовтня 1967 р.

Іншими важливими джерелами міжнародного космічного права е: Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 р. (набула чинності з 3 грудня 1968 р.); Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1972 р. (набула чинності з 1 вересня 1972 р.); Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір 1975 р. (набула чинності з 1976 р.); Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. (набула чинності з 1984 р.).

Велику групу спеціальних джерел міжнародного космічного права, що обчислюються сотнями, утворюють угоди про науково-технічну співпрацю держав з дослідження і використання космосу. На підставі таких угод реалізуються космічні програми України, Росії, США, держав Західної Європи.

Важливу роль у формуванні й розвитку міжнародного космічного права відіграє Комітет з мирного використання космічного простору ООН та його Правовий підкомітет. Поза сумнівом, вплив на цей процес справляють універсальні та регіональні космічні організації (ІНТЕЛСАТ, ІНМАРСАТ, Європейське космічне агентство та ін.). Незважаючи на те, що у створенні норм міжнародного космічного права бере участь міжнародне співтовариство в цілому, лідируючі позиції в цій справі займають космічні держави. До них належить і Україна. Космічні держави взяли на себе зобов'язання ділитися результатами своєї діяльності в космосі з іншими державами.

15 листопада 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про космічну діяльність"1, який базується на нормах міжнародного космічного права і регулює відносини, пов'язані з організацією космічної діяльності в Україні, участі України в міжнародній співпраці в космічній сфері, забезпеченні безпеки космічної діяльності та ін. У ньому, зокрема, підкреслюється, що "Україна забезпечує виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань у галузі космічної діяльності та несе відповідальність згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права та положеннями міжнародних договорів України" (ст. 17).

Викладене вище дає змогу таким чином визначити міжнародне космічне право - це галузь міжнародного права, принципи і норми якої визначають статус космічного простору, включаючи небесні тіла, і регулюють діяльність суб'єктів міжнародного права щодо його дослідження і використання.