Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - 2. Уніфіковані правила щодо правового статусу фізичної особи

8. Як зазначалося вище, територіальний і національний початок колізійного регулювання відносин правового статусу фізичної особи в МПрП по суті протистоять один одному і поки що прикладу розробки та оформлення дієвого та визнаного уніфікуючого рішення немає.

Про це свідчать такі міжнародні уніфікаційні документи, як Кодекс Бустаманте та Гаазька конвенція "Про регулювання конфлікту між національним законом та законом доміцилію" 1955р., які так і не спромоглись привести держави до єдиного для всіх розуміння особистого закону фізичної особи.

Однак останнім часом посилюється тенденція до суміщення зазначених підходів у внутрішньому законодавстві окремих країн шляхом нормативного закріплення або певної ієрархії у застосуванні спочатку принципу lex patriae, а потім lex domicilii або паралельно: шляхом підпорядкування власному закону особистого статусу іноземців та прирівняних до них категорій осіб, доміцильованих на їх територіях за принципом доміцилію, та "власних" (національних) громадян, які постійно проживають за кордоном, за принципом закону громадянства.

9. Спроба уніфікації правового статусу осіб без громадянства та біженців у питаннях, що стосуються МПрП, відбулася шляхом прийняття Женевської конвенції про правовий статус біженців 1951 р. та Нью-Йоркської конвенції про правовий статус осіб без громадянства 1954 р. За загальним правилом, прийнятим переважною більшістю країн, статус фізичних осіб вказаних категорій визначається законодавством держави їхнього постійного проживання lex domicilii (ст. 12 обох конвенцій).

10. З утвердженням примату зобов'язань за міжнародним правом кожна держава, яка приймає іноземців, не кажучи вже про громадян (підданих), має дотримуватись прийнятих та загальновизнаних стандартів захисту прав людини.

На універсальному рівні вони встановлені в Статуті ООН, Загальній декларації прав людини 1948 p., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, а також про економічні, соціальні та культурні права 1966 p., Конвенції МОП про рівність громадян країни та іноземців та осіб без громадянства в галузі соціального забезпечення 1962 р. та інших документах.

11. На регіональному європейському рівні до таких уніфікуючих документів слід віднести положення Угоди про пересування Ради Європи 1957р., Заключного акта наради НБСЄ1975p., Протоколу № 7 до Європейської конвенції про облаштування та підприємництво 1955 р., Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 p., Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини та багатьох інших.

Скандинавські країни уклали дві багатосторонні угоди у сфері сімейних відносин 1931 р. (остання редакція 1973 р.) та спадкових відносин 1934 p., чим фактично остаточно затвердили застосування принципу доміцилію при вирішенні питань статусу фізичних осіб у національних законодавствах.

Латиноамериканські держави робили декілька спроб уніфікації, в тому числі підходів до визначення правового статусу фізичної особи. Зокрема, на конференції в Монтевідео 1979 р. було укладено конвенції про загальні поняття МПрП, про місце проживання фізичних осіб тощо.

12. У США не можна не відмітити значення першого Зводу конфліктного права 1934 р. у яким по суті була змінена панівна на той момент теорія набутих прав (vested rights). Особливого значення має другий Звід конфліктного права 1971 p., який у теорії МПрП було названо "американською революцією в МПрП". Застосовані теорії "державного інтересу" (Б. Каррі), "передбачуваності для права суду" {А. Еренцвейг), "преференцій" (Д. Каверс), "врахування обставин, що впливають на вибір права", в тому числі "кращої норми" (Р. Лефлар), "пошуку застосованого права" (У Різ) у сфері визначення правового статусу фізичної особи ґрунтувалися на принципу доміцилію і по суті пропонували дієві критерії для встановлення компетентного права з огляду на розв'язання міжштатних колізій у межах однієї держави (одного правопорядку, проте з відповідними особливостями на рівні штатів).

Хоча в державах Європи зазначені підходи не можуть бути механічно перенесеними через наявність міжнародних колізій різних правопорядків, вони безперечно вплинули на поступову відмову від широко застосовуваного територіального принципу МПрП. Це, зокрема, виявилося в тенденції захисту "слабкої сторони" в МПрП, в першу чергу шляхом застосування прив'язки до права доміцилію, місця проживання, а потім вже громадянства, наприклад споживача, туриста, неповнолітніх дітей.

Слід зазначити також про широко застосовувану доктрину характерного виконання (characteristic performance), за якою договірні правовідносини мають регулюватися особистим законом особи в розумінні звичайного місця перебування, а не громадянства, на яку покладено виконання.

Видається, що в Європі очікується остаточна відмова від принципу громадянства на користь принципу звичайного місця перебування при визначенні статусу фізичної особи в МПрП.