Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 4. Законодавство України про поняття "іноземець", "Іноземний громадянин", "особа без громадянства" та зміна правового статусу цих осіб

Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземних громадян і осіб без громадянства в Україні, тобто містить їх основні права, свободи та обов'язки у разі перебування в Україні, є Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. Відповідно до нього іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особою без громадянства визнається особа, яку жодна держава не вважає своїм громадянином. Отже, в Україні поняття "іноземець" тотожне поняттю "іноземний громадянин" або "підданий". Термін "особа без громадянства" поняттям "іноземець" не охоплюється.

Іноземці та особи без громадянства в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним правовим статусом, що зумовлюється такими причинами, як метою перебування, строком. Наприклад, іноземних громадян можуть приймати зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні підприємства, установи й організації, а також фізичні особи, які постійно проживають в Україні або тимчасово тут перебувають у зв'язку з навчанням, стажуванням тощо. Так, відповідно до Положення про акредитацію в Україні іноземних кореспондентів та представників іноземних засобів масової інформації, затвердженого наказом Міністерства закордонних справ від 14 вересня 2005 р. № 150, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2005 р. за № 1125/11405) іноземні кореспонденти, а також представники іноземних засобів масової інформації можуть бути акредитовані постійно чи тимчасово, а також отримати спеціальну акредитацію .

У разі, коли іноземний громадянин прибув на запрошення однієї організації, інша організація за письмовим дозволом органу внутрішніх справ або Міністерства закордонних справ (у разі реєстрації цим Міністерством паспортного документа іноземця) має право приймати іноземця в Україні.

Іноземні громадяни та особи без громадянства вважаються такими, що: 1) постійно проживають; 2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання цих осіб в Україні, вітчизняним законодавством не встановлено. Конституція України вказує на перебування на території України, свободу пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" вказано, що іноземці та особи без громадянства можуть в установленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території (ч. 1 ст. 3).

Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не визначив терміну такого перебування. Це питання вирішується іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, відповідно до згадуваного Положення про акредитацію в Україні іноземних кореспондентів та представників іноземних засобів масової інформації від 14 вересня 2005 р. вказані особи можуть бути акредитовані постійно, а саме: на термін до двох років, тимчасово, а саме: до шести місяців (пункти 2.5.1,2.5.2). Іншими є приклади актів, що сьогодні втратили чинність. Так, Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні (був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р., втратив чинність у квітні 2009 р.) встановлював, що іноземець може перебувати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року. Цей строк міг бути продовжений на невизначений Порядком термін. Іншим нормативно-правовим актом - Тимчасовим положенням про надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1995 р.1 (втратив чинність у травні 1997 р.),- було визначено, що особам, які внаслідок загрози для свого життя і здоров'я змушені залишати місця постійного проживання у Чеченській Республіці та прибували в Україну з метою тимчасового перебування, видавалася тимчасова довідка на термін до трьох місяців. У разі потреби цей термін міг бути продовжений. Інший Закон України, а саме "Про міжнародний комерційний арбітраж" тільки вказує на постійне місце проживання сторони, яка не має комерційного підприємства (п. З ст. 1).

Закон України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. використовує поняття "місце проживання фізичної особи". Віднесення іноземних громадян і осіб без громадянства за строком їх перебування в Україні до таких, які перебувають постійно чи тимчасово, часто зумовлює різний правовий статус цих осіб. Так, у разі постійного проживання в Україні вказані особи можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Ті ж, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Неоднаково вирішується питання оплати навчання іноземними громадянами залежно від постійності чи тимчасовості їх перебування в Україні. Умови навчання, проживання, медичного обслуговування іноземних громадян, які навчаються в Україні, визначено не тільки національним законодавством, але й міжнародними угодами України з іншими державами, угодами міністерств, відомств, навчальних закладів України, що укладені з органами управління освітою, організаціями та фірмами інших країн і міжнародними організаціями, а також спеціальними положеннями і договорами (контрактами).

Відповідно до Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами. Ті ж, які тимчасово перебувають в Україні, можуть скористатися медичною допомогою, яка подається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Право на одержання медичної допомоги нарівні з громадянами України мають іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяву про надання їм статусу біженця в Україні, особи, які в установленому порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям надається платна медична допомога, якщо законодавством України або міжнародним договором України не передбачено інше. Іноземці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. Надання іноземцям медичної допомоги, крім екстреної, здійснюється шляхом укладення іноземцями договорів страхування (полісів) з надання медичної допомоги із страховиками України.

Визначаючи правовий статус осіб, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці, Тимчасове положення, зазначене вище, вказувало, що такі особи повинні дотримуватися правил пересування на території України, встановлених для іноземних осіб та осіб без громадянства. Вони мали право, зокрема, на тимчасове працевлаштування, охорону здоров'я, отримання разової грошової допомоги.

Право користування всіма пільгами й перевагами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р., мають громадяни інших держав, що перебували у складі колишнього Союзу PCP, які є ветеранами війни, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну.

Правовий статус іноземних громадян залежить від поширення на них привілеїв та імунітетів. Отже, розрізняють іноземних громадян, які користуються привілеями та на яких поширюються імунітети, а також тих, які не мають привілеїв та імунітетів. Належність до осіб, які користуються привілеями та імунітетами, визначається законодавством держав і міжнародними договорами. Наприклад, в Україні серед актів такого законодавства слід назвати Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 p., Положення про акредитацію співробітників дипломатичних і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій та їхніх представництв, інших іноземних організацій, затверджене наказом Міністерства закордонних справ України від 13 січня 2003 р. № 11 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 р. за № 62/7383). Відповідно до останнього акта акредитованими, тобто такими, що користуються привілеями й імунітетами, вважаються іноземні співробітники та члени їхніх сімей таких установ: посольств, консульських установ, представництв міжнародних організацій, міжнародних організацій; іноземних організацій, що забезпечують реалізацію програм і проектів міжнародної технічної допомоги; інших іноземних організацій, якщо це передбачено міжнародними договорами України.