Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 8. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном

Національне законодавство держав, як правило, містить норми, в яких вказує документи, що підтверджують громадянство особи. Наприклад, в Україні такими документами є паспорт, тимчасове посвідчення громадянина України, що видається відповідно до Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р.

Правовий статус громадян України за кордоном визначається: 1) законодавством держави їх перебування; 2) законодавством України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загальними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними правовими звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відповідно до їхніх законодавства та міжнародних договорів. Так, у правах та обов'язках стосовно особистого статусу, майнових зобов'язань вони прирівнюються до громадян іноземної держави.

Принцип захисту громадян України, які перебувають за кордоном, з боку України передбачено ЇЇ Конституцією. Він відображений і в Консульському статуті України від 2 квітня 1994 р., згідно з яким консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, а також міжнародними звичаями. У разі порушення прав громадян України консул зобов'язаний вживати заходів для їх відновлення (ст. 20).

Серед обов'язків, покладених на консула, є, зокрема, охорона майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо залишене майно повністю або частково складається з предметів, які можуть зіпсуватися, а також при надмірній дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати його і надіслати виручені гроші за належністю (ст. 36). Спадкове майно може бути прийняте консулом для передачі спадкоємцям, які перебувають в Україні (ст. 37).

Консул інформує громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї (ч. 1 ст. 25). Він має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони, будучи відсутніми, не доручили вирішення справи іншій особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, доки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26 Консульського статуту України).

В інтересах громадян України, з метою удосконалення системи захисту їхніх законних прав та інтересів на території третіх країн 7 червня 2001 р. було підписано Конвенцію держав - учасниць ГУУАМ про взаємне надання допомоги з консульських питань (за участю Азербайджанської Республіки, Грузії, Республіки Молдова, Республіки Узбекистан). Україною цю Конвенцію ратифіковано 12 вересня 2002 р. Питання правового статусу громадян України за кордоном регулює й численна кількість консульських конвенцій, які вказувались у розділі П цього підручника.

Громадяни України можуть звертатися до компетентних органів держави перебування за захистом порушених прав. Обмеження прав громадян України за кордоном вважається дискримінацією. До громадян України може застосовуватися реторсія. Деякі питання щодо них можуть вирішуватися на основі взаємності.

9. Взаємність щодо фізичних осіб у міжнародному приватному праві

Режим найбільшого сприяння, спеціальний режим є формами вираження взаємності у міжнародному приватному праві. Взаємність у широкому значенні цього поняття означає надання особам іноземної держави певних прав чи покладення на них певних обов'язків за умови, що особи власної держави користуватимуться аналогічними правами в цій іноземній державі.

Норми про взаємність можуть бути передбачені як законодавством держави, так і міжнародними договорами. Наприклад, відповідно до ст. 11 Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.

Надання взаємності в договірному порядку має на меті забезпечити надання власним громадянам прав, якими користуються іноземці - як громадяни цієї держави. Умовно розрізняють два види взаємності: "формальну" та "матеріальну". За "формальної" взаємності іноземним особам надаються права, що випливають із місцевого закону; за "матеріальної" - та ж сума прав, якими користуються вітчизняні громадяни у цій державі. Іноді стверджують, що вітчизняні громадяни в іноземній державі повинні користуватись усіма правами, що їх мають власні громадяни цієї іноземної держави (мова йде, наприклад, про права громадян Російської Федерації у Франції). Водночас іноземці можуть мати лише ті права, що їх мають іноземні громадяни інших держав на території певної держави (йдеться про права громадян Франції та інших держав у Російській Федерації) . Не заперечуючи по суті умовний поділ взаємності, все ж важко погодитися з таким категоричним її тлумаченням (юристи Франції не поділяють такого твердження). Адже метою надання прав на основі взаємності є саме двостороннє надання відповідних прав іноземцям двох держав, які домовляються про це.

Прикладів, що демонструють взаємність, є чимало. Одним з таких є Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про умови та порядок обміну житловими приміщеннями між громадянами обох держав, укладена 20 березня 1993 р. її положення поширюються на осіб, які переселяються з однієї договірної держави в іншу та обмінюють житлові приміщення у зв'язку з цим. Взаємність виявляється, зокрема, у тому, що видані обмінні документи визнаються обома державами (ст. 4). Особи, які одержали обмінні ордери та інші документи для вселення в житлове приміщення за новим місцем проживання, мають право: вивезти все своє рухоме майно, одержані грошові кошти без сплати державного мита й інших зборів; перевести свої грошові вклади й активи, розміщені в банківських установах держави, з якої особа виїжджає (ст. 6). Сторони визнають винесені судові рішення обов'язковими для подальшого виконання на своїй території (ст. 7).

Норми про взаємність можуть передбачатися міжнародними договорами, в яких ідеться про визнання еквівалентності атестатів і дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, наукових ступенів і вчених звань; про визнання шлюбних контрактів; про визнання окремих документів, які застосовують у зовнішньоекономічній діяльності.

10. Особливості правового статусу біпатридів

Більшість держав є прихильниками єдиного громадянства, оскільки правовий статус осіб з подвійним громадянством (біпатридів) породжує чимало проблем у сфері як публічного, так і приватного права. До таких держав належить й Україна. Подвійність громадянства з'являється внаслідок виникнення колізій законодавства різних держав щодо набуття і втрати громадянства, міграційних процесів, реєстрації шлюбів з іноземцями та ін. Подвійне громадянство дозволяється також в особливих випадках, зазвичай через укладення міжнародних угод.

Деякі з міжнародних угод займають виважену позицію стосовно множинного громадянства. Така позиція збережеться і в майбутньому. Наприклад, Європейська конвенція про громадянство 1997 р. передбачає, що держава має дозволити дітям, які володіють не одним громадянством, набутим автоматично при народженні, зберігати ці громадянства, а також дозволити своїм громадянам мати ще одне громадянство, якщо це інше громадянство автоматично набувається при одруженні. Таким чином, питання про правовий статус біпатридів залишиться актуальним для сучасних держав.

Однією з міжнародних угод, яка регулює питання правового статусу осіб з подвійним громадянством, є Гаазька конвенція про деякі питання щодо конфліктів між законами про громадянство 1930 р. З її змісту випливає, зокрема, таке. Кожна держава сама визначає, хто є її громадянином. Держава не може здійснювати дипломатичного захисту свого громадянина в іншій державі, громадянином якої ця особа також є. На правовий статус біпатрида впливає й те, що в межах третьої держави особа, яка має більше ніж одне громадянство, вважатиметься такою, що має одне.

Біпатриди користуються правами й виконують обов'язки нарівні з громадянами держави, в якій проживають. Водночас вони мають права та обов'язки стосовно держави, в якій не проживають, але громадянами якої вони є. Тому в міжнародному приватному праві виникають проблеми, які потребують правового врегулювання. Складним є, наприклад, питання правового статусу біпатридів стосовно приватизаційних процесів. Виникають труднощі й під час реалізації ними права приватної власності на землю, нерухоме майно в державах їх громадянства тощо. Потребують вирішення питання про порядок реалізації права на житлову площу, освіту і т. ін.

Через труднощі в регулюванні правового статусу біпатридів держави прагнуть уникнути подвійного громадянства, зокрема укладенням двосторонніх угод.