Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 6. Основні колізійні норми національного законодавства України, які визначають правовий статус фізичних осіб

Основні колізійні норми, які існують в законодавстві України, у широкому значенні цього слова, зосереджені у Законі України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. Так, вказаний нормативно-правовий акт містить низку колізійних норм, які мають застосовуватися для з'ясування правового статусу іноземних громадян і осіб без громадянства. Уже зазначалося, що особистим законом фізичної особи, за вказаним актом, вважається право держави, громадянином якої вона є. Стосовно фізичних осіб, які є громадянами двох або більше держав, то їх особистим законом вважається право тієї держави, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, держави - місця проживання або держави, у якій особа займається основною діяльністю. Зазначалося також, що особистим законом особи без громадянства вважається право держави, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.

Окремо слід звернути увагу на те, що з точки зору міжнародного приватного права все більшої актуальності набувають питання про біженців, переселенців та вимушених переселенців. Правовий статус біженців в Україні визначається, зокрема, Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 p., згадуваною Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 р. (Женева), Протоколом щодо статусу біженців, що набув чинності 4 жовтня 1967 р. Україна є їх учасниками відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10 січня 2002 р.

Законом України від 8 липня 2011 р. вперше в Україні виокремлено таку категорію осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до зазначеного Закону біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни свого громадянства та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Це визначення збігається з визначенням поняття "біженець", що містилося в попередньому Законі "Про біженців" від 21 червня 2001 р.

Біженці є окремою категорією фізичних осіб, для встановлення особистого закону яких створюють колізійні норми. Так, згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право" особистим законом біженця вважається право держави, в якій він має місце перебування.

Дещо по-іншому сформульоване законодавство Росії. У п. 6 ст. 1195 Цивільного кодексу цієї держави зазначено, що особистим законом біженця вважається право країни, яка надала йому притулок.

Переселенці та вимушені переселенці є тими категоріями осіб, які з'явилися внаслідок переміщення з однієї держави в іншу на постійне місце проживання і стосовно яких виникає особлива потреба забезпечити їх правовий захист. Наприклад, правового врегулювання потребують питання стосовно рухомого майна, яке бажають перевезти переселенці з однієї держави в іншу, зокрема того, що становить культурну цінність.

При визначенні особистого закону фізичної особи, якщо вона недієздатна і змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, до уваги береться правило, відповідно до якого така зміна не спричиняє зміну особистого закону зазначеної особи.

Закон України "Про міжнародне приватне право" вказує, що виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України. Слід зауважити, що правоздатність фізичної особи за Цивільним кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 1 липня 2010р.1 та Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні від 18 жовтня 2000 р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 р. № 3307/5) виникає з моменту її народження.

Цивільна дієздатність фізичної особи також визначається її особистим законом. Однак цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, які виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із заподіянням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Закон України "Про міжнародне приватне право" стосовно підстав та правових наслідків визнання фізичної особи недієздатною, а також стосовно обмеження цивільної дієздатності фізичної особи поширює особистий закон цієї особи.

Оскільки законодавством України, зокрема, нормами Конституції України (ст. 42), Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (статті 50-54), Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. (ст. 55), Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р., Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 р., фізичній особі надано право здійснювати підприємницьку діяльність, логічно, що Закон України "Про міжнародне приватне право" містить відповідні колізійні норми. Так, право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, в якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

До особистого статусу фізичної особи належать визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Згідно із Законом "Про міжнародне приватне право" підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.

Кожній фізичній особі притаманне право на ім'я. В Україні діє правило, відповідно до якого права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються її особистим законом, якщо інше не встановлено законом.

Правила про застосування права стосовно імені фізичної особи існують і в інших державах. Так, в Австрії, ФРН та деяких інших країнах право на ім'я визначається місцевими законами. М. М. Богуславський, аналізуючи це питання, наводить такий приклад.

У 1997р, проблема застосування права стосовно зміни імені виникла у чотириразової чемпіонки світу російської спортсменки Оксани Грищук (спортивні танці на льоду) у зв'язку з тим, що на попередніх зимових Олімпійських іграх золоті медалі завоювали дві спортсменки з однаковими іменами - Оксана Баюл (Україна) та Оксана Грищук (Росія). Після цього обидві спортсменки проживали в США, де їх часто плутали. З метою уникнення таких ситуацій Оксана Грищук повідомила в комюніке за два місяці до початку зимових Олімпійських ігор в Нагано, що її офіційне ім'я не Оксана, а Паша. При цьому вона пред'явила офіційне підтвердження про зміну імені від властей місця свого проживання. Однак цей факт не було визнано, оскільки вирішальне значення для Олімпійських ігор має ім'я в паспорті спортсменки .

Фізичним особам крім права на ім'я притаманні й інші нс-майнові права. За законодавством України їх перелік невичерпний.

До них належать ті, що притаманні їй від народження або за законом. До особистих немайнових прав застосовується право держави, в якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює, що реєстрація актів цивільного стану громадян України, які проживають поза межами України, може здійснюватися в консульській установі або дипломатичному представництві України. При цьому застосовується право України. До права України належить, зокрема, згадуваний Консульський статут України 1994 р., Інструкція про порядок реєстрації актів громадянського стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затверджена спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 23 травня 2001 р.

Закон встановлює також колізійні норми стосовно опіки та піклування. Встановлення і скасування опіки та піклування над малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, регулюються особистим законом підопічного. Обов'язок опікуна (піклувальника) прийняти опікунство (піклування) визначається особистим законом особи, яка призначається опікуном (піклувальником). Відносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка перебуває під опікою (піклуванням), визначаються правом держави, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи.

Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідної консульської установи або дипломатичного представництва України.

Щодо особи, яка не є громадянином України і перебуває в Україні, або її майна, що знаходиться на території України, у разі потреби в інтересах опіки чи піклування можуть бути вжиті заходи для захисту прав та охорони майна відповідно до права України. Про це невідкладно сповіщається дипломатичне представництво або консульська установа держави, громадянином якої є відповідна особа (ст. 24).