Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 7. Міжнародні договори України про торговельно-економічне та інші види співробітництва

Керуючись прагненням розширювати торговельні відносини й співробітництво, виходячи з принципів рівноправності та взаємної вигоди, і з мстою ефективнішого використання економічних і торговельних можливостей суб'єктів господарювання, держави укладають міжнародні договори про торговельно-економічне, науково-технічне співробітництво, платежі, реекспорт, захист інвестицій тощо. Предметом їх регулювання можуть бути: 1) принципи співробітництва держав у певній сфері; 2) конкретні питання співпраці.

До першої групи договорів належать, наприклад, Декларація про економічне співробітництво між Україною та Канадою -1992 р.; двосторонні угоди: з Туркменістаном, Іраном про основні принципи торгово-економічного співробітництва 1997 р.; Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Хорватія від 24 жовтня 2002 р.; однойменний договір між Україною і Республікою Таджикистан від 6 липня 2001 р.; Угода про вільну торгівлю між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова від 13 листопада 2003 р.; Угода про вільну торгівлю між Республікою Македонія та Україною від 18 січня 2001 р.

До другої групи договорів належать, наприклад, торговельно-економічні угоди з Кубою, Хорватією 1991 р., з Болгарією, Естонією, Іраном, Єгиптом, Китаєм, Угода про державний кредит з Китаєм, Взаємна домовленість про надання гуманітарної допомоги з Австрією 1992 р., з Канадою про економічне співробітництво; про торговельні та комерційні відносини 1995 р., з Норвегією 1998 р., торговельна угода з Марокко 2001 р.; про торговельно-економічне співробітництво з Албанією 2002 р., Бангладеш 2007 р., Парагваєм 2008 р., Пакистаном 2009 р.

Питання виробничої кооперації регулюють, наприклад, Протоколи, що укладаються щорічно між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про поставки товарів за виробничою кооперацією. Такі ж питання регулює й міжурядова Угода України й Республіки Вірменії про виробничу кооперацію від 22 липня 1997 р. Україною ратифіковано міжурядову Угоду, укладену з Королівством Нідерландів про технічне та фінансове співробітництво, підписану 11 травня 1998 р.

Загалом угоди про торговельно-економічне співробітництво укладено більше ніж із 60 державами. З конкретних питань співробітництва також укладено чимало міжнародних договорів. Йдеться, зокрема, про Угоду між Урядом республіки Білорусь і Кабінетом Міністрів України про умови поставок в Україну шин пневматичних резинових нових для легкових автомобілів від 30 вересня 2010 р.; Протокол між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством комерції Китайської Народної Республіки про періодичний обмін орієнтовними переліками експортно-імпортних товарів двосторонньої торгівлі від 20 червня 2011 р.

Угоди цієї групи укладаються переважно на короткий термін. Такими були договори з Молдовою про розвиток торговельно-економічного співробітництва на 1993, 1994 рр., Протокол погодження взаємних поставок продукції та рахунків між підприємствами України та міжнародним концерном "Ламінат", "Молдаві-золіт" 1993-1994 рр. та ін.

Прикладом детальної регламентації договірних питань була Угода відносно рибного промислу в економічній зоні архіпелагу Кергелен, підписана урядами Французької Республіки та України 10 грудня 1992 р. У ній вказано: джерела визначення економічної зони архіпелагу Кергелен; відсилання до законодавства Франції під час проведення рибальства у цій зоні суднами під прапором України; порядок отримання від французьких компетентних державних органів суднами риболовного флоту України ліцензій на здійснення промислової діяльності, дозволу на захід у порт і на стоянку на якорі у французьких територіальних водах біля узбережжя архіпелагу Кергелен, на постачання водою українських риболовних і допоміжних суден риболовного флоту; порядок запиту дозволу на зміну списку суден, які проводять рибну ловлю; про спостерігачів і фахівців з рибальства на суднах під прапором України; про перевантаження вилову з суден; про призначення на французькій території морського агента; звітування про вилов та витрати у зв'язку з цим перед французькою стороною та ін.

Останнім часом спостерігається посилення міжнародного двостороннього співробітництва України з багатьма державами. Наприклад, результатом співробітництва з Угорщиною стали понад двадцять угод з торговельно-економічних питань та інших, укладених з 1991 по 1999 рр. Так, було прийнято міжурядову Угоду про співробітництво у сфері науки і технології від 19 травня 1995 р.; міжурядову Угоду про напрями розвитку економічних зв'язків та лібералізацію двосторонніх торговельно-економічних відносин від 11 листопада 1997 р. Остання знайшла свій розвиток, наприклад, у нормах міжурядової Угоди про економічне співробітництво від 10 лютого 2005 р.

Угоди про торговельно-економічне співробітництво можуть мати норми про певний вид режиму щодо товарообміну та інших форм економічних зв'язків. Здебільшого, це режим найбільшого сприяння. Він може надаватися стосовно мита і податків, консульських зборів і податків, які будуть або можуть бути застосовані до імпорту, експорту, транзиту і зберігання товарів, способів їхнього стягнення, а також щодо митних процедур і формальностей. Так, держави - учасниці договору часто звільняють від мита, податків і зборів, у разі ввезення на свою територію:

1) зразків будь-яких типів товарів, які походять з території іншої договірної держави, якщо вони призначаються виключно для оформлення заявок на товар, представлений цими зразками;

2) каталогів, прейскурантів, торговельної інформації та рекламних матеріалів включно з кіноплівками;

3) товарів й предметів, призначених для ярмарок і виставок;

4) предметів, приладів, матеріалів та інструментів для дослідів, випробовувань та ремонту;

5) обладнання й приладів, призначених для проведення монтажних, пусконалагоджувальних та інших видів робіт, що підлягають подальшому вивезенню;

6) предметів і матеріалів, призначених для забезпечення робіт, у т. ч. й таких, що є частинами створюваних об'єктів;

7) майна та засобів, що ввозяться як частина статутного фонду СП;

8) маркованої тари, яка імпортується для наступного її наповнення.

Договірні держави можуть погодитися надати одна одній режим найбільшого сприяння з усіх питань, пов'язаних з морським і повітряним сполученням. Зокрема, судна під час виходу, входу та перебування в портах можуть користуватися найбільш сприятливими умовами, що їх обидві держави нададуть суднам під прапором третіх держав. В угодах можуть зазначатися сфери чи регіони торговельно-економічної діяльності, що на них держави не поширюватимуть режим найбільшого сприяння, як-от: на пільги та переваги, що надаються з метою полегшення прикордонної торгівлі або випливають із митних союзів, інших форм економічної інтеграції тощо.

Договори можуть установлювати недискримінаційний режим для юридичних осіб та організацій. При цьому характер їхнього капіталу - приватний, державний чи змішаний - значення не має. Це підтверджується й нормами національного законодавства. Так, у ч. 2 ст. 38 Закону України "Про інформаційні агентства" зазначено, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною, може передбачатися пільговий порядок розповсюдження продукції інформаційних агентств .

Держави - учасниці договорів можуть надавати одна одній необхідні пільгові умови для оформлення, запису або перенесення у відповідний реєстр(и) промислової власності патентів, марок, торгових найменувань, позначень місця походження, які охороняють товари, відповідно до своїх законодавств із дотриманням міжнародних угод.

У міжнародних угодах може вказуватися принцип автономії волі сторін щодо вибору арбітражу, процедури, законодавства для врегулювання можливих спорів, місця слухання справи.

Товарообмін чи надання послуг здійснюється переважно на основі індикативних списків, що додаються до підписуваних щорічно Протоколів про товарообіг. Зазначені списки не виключають і не обмежують можливості обміну товарами й послугами, не включеними в Протоколи про товарообіг. Водночас обсяг вартості товарів, які поставляються за цими списками, не повинен перевищувати загальних щорічних обсягів вартості товарообігу, які погоджені державами, що домовляються.

Угоди можуть містити умови про ціни, що встановлюються в контрактах купівлі-продажу, договорах поставки товарів і надання послуг. Найчастіше вони визначаються на основі поточних світових цін і на умовах, прийнятих у практиці міжнародної торгівлі, з урахуванням технічного рівня та якості товарів.

Зазвичай в угодах встановлюється порядок проведення платежів між уповноваженими учасниками зовнішньоекономічних зв'язків. Платежі здійснюються у певній валюті (наприклад, доларах США), по клірингових рахунках, які відкриваються в уповноважених банках кожної з договірних держав. З цією метою вказані банки підписують відповідний технічний банківський договір. Платежі по неторговельних операціях, що випливають із виконання угод, регулюються договорами між компетентними органами держав, що домовляються.

Платежі по контрактах, укладених юридичними особами та організаціями договірних держав самостійно поза межами щорічних Протоколів про товарообіг, здійснюються на умовах, визначених цими контрактами. Іноді в угодах зазначається, що платежі можуть здійснюватися засобами відповідно до валютного законодавства, яке діє в кожній із країн.

У договорах може зазначатися, що держави сприятимуть розвиткові різних форм компенсаційної торгівлі, налагодженню кооперативних виробництв і промислової кооперації, відкриттю та діяльності представництв, беручи до уваги власні промислові потужності й потенційні можливості.

Угоди можуть встановлювати умови допущення чи недопущення реекспорту; захисту природних і промислових продуктів від недобросовісної конкуренції з боку тих продуктів, які не мають торговельних марок, найменувань чи інших подібних знаків або які мають неправильні посилання на місце і справжнє найменування, походження, сортність, склад чи якість товару. Загальним є правило, що укладені угоди не зачіпають прав та зобов'язань договірних держав, які випливають з їхньої участі в інших угодах і міжнародних економічних організаціях.

Конкретні умови поставки товарів і надання послуг установлюються в контрактах, що укладаються між уповноваженими учасниками взаємних зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до національного законодавства кожної з договірних держав та з дотриманням міжнародних торговельних норм і практики.

Чимало держав, які утворилися в результаті розпаду СРСР, прагнуть інтегруватися в певні об'єднання з метою взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва на основі рівності та взаємної вигоди. Тому, підтверджуючи прихильність до принципів Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ/СОТ), деякі з них, а саме Азербайджанська Республіка, Грузія, Республіка Молдова та Україна, 20 липня 2002 р. підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі між державами - учасницями ГУУАМ (ратифікована Законом України 28 листопада 2002 р.)1. Держави домовилися, зокрема, про вид режиму, який застосовуватиметься до їх товарів і товарів, походженням з третіх країн. Тут містяться й домовленості про заходи щодо визначення якості продукції, товарів, валютний контроль, реекспорт, захист інтелектуальної власності та деякі інші. Серед документів, що стосуються відносин між вказаними державами, а також за участю третіх держав є, наприклад, Батумська декларація "ГУАМ - інтегруючи Схід Європи" від 1 липня 2008 р. Конкретним правовідносинам присвячена, зокрема, Угода між Урядами держав - членів Організації за демократію та економічний розвиток - ГУАМ про міжнародні мультимодальні перевезення вантажів (Баку, 19 червня 2007 р.). Угода затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2008 р.

Сьогодні для України важливого значення набула участь у міжнародній міжурядовій організації - Світовій організації торгівлі (далі - СОТ). Ця Організація виникла відповідно до Угоди про заснування СОТ (Маракешська угода) від 15 квітня 1994 р. (набула чинності з 1 січня 1995 р.). Наприклад, Норми СОТ є обов'язковими для 153 її членів і можуть стати обов'язковими ще для 30 держав, які ведуть переговори про приєднання. Відповідно до Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (Женева, 5 лютого 2008 р.) Україна є учасницею СОТ з 16 травня 2008 р. Діяльність СОТ свідчить про перехід до сфери її регулювання питань щодо внутрішньодержавної компетенції. Це, зокрема, стосовно інтелектуальної власності, інвестиційних заходів.

Угоди СОТ, наприклад, Угода стосовно субсидій та компенсаційних заходів, інші міжнародні договори і механізми в час глобалізації змінюють правові умови діяльності суб'єктів господарювання. Ці зміни виражаються, зокрема, у тому, що існуюча міжнародна нормативна база змінює можливості вибору національної політики. Сучасні норми міжнародного права допускають певну гнучкість, наприклад, у формі перехідних положень на певний період та диференційованого режиму держав, що мають різний рівень розвитку. Метою міжнародної нормативної бази є формування зв'язків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і місцевою економікою держав, що користуються преференціями.

Право СОТ має істотний вплив на співробітництво держав, а відтак їх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, з права СОТ випливає принцип сталого розвитку у торгівлі, що відображений у Декларації стосовно сталого розвитку від 2002 р., прийнятій у Йоханнесбурзі (Південна Африка) на Всесвітній зустрічі стосовно сталого розвитку (26 серпня - 4 вересня 2002 р.).

До Угоди про створення СОТ від 1994 р. додатково прийнято Угоду про заходи стосовно інвестицій, пов'язаних з торгівлею (ТРІМС), також спрямовані на передбачення національного режиму в торгівлі як стандарту та обов'язку усунення кількісних обмежень. Ця Угода відображає новий аспект взаємовідносин приватних інвесторів та держав зі сприятливими умовами для переміщення підприємств, пов'язаних зі скороченням трудових витрат та з максимально повною свободою імпорту сировини та експорту готової продукції.

Незважаючи на те, що у договірній практиці України переважають короткотермінові міжнародні договори, все ж з деякими державами укладаються договори на досить тривалий період. Таким є, наприклад, згадуваний Договір між Україною та Туркменістаном про довгострокове торговельно-економічне співробітництво на 2001-2010 рр. від 14 травня 2001 р. (ратифікований Законом України 12 вересня 2002 р.). Конкретизує його Міждержавна Програма довгострокового співробітництва між Україною та Туркменістаном на 2001-2010 рр. У ній визначено основні завдання та напрями економічного співробітництва, серед яких пріоритетними напрямами названо такі галузі: нафтогазову промисловість, енергетику, важку промисловість, сільське господарство, харчову промисловість, транспорт, телекомунікації, фінанси, текстильну промисловість, будівництво, архітектуру й промисловість будівельних матеріалів.

Чимало договорів укладаються на невизначений строк. Такою є, наприклад, Угода між Кабінетом Міністрів України та Радою Міністрів Боснії і Герцеговини про повітряне сполучення від 24 червня 2008 р.

Значна група договорів - це міжнародні угоди з питань інвестиційної діяльності. Як уже зазначалося, це двосторонні угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій. Україна уклала такі угоди, зокрема, з Боснією і Герцеговиною, Великобританією, Вірменією, В'єтнамом, Данією, Єгиптом, Єменом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, КНР, Лівією, Литвою, Македонією, Монголією, Польщею, Португалією, США, Туркменістаном, Узбекистаном, Францією, ФРН, Чехією та іншими державами. У цих договорах, серед інших, визначаються поняття "інвестиції" та "інвестор", встановлюється спільний правовий режим при здійсненні взаємних інвестицій. Переважно це національний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати інвесторам в управлінні та розпорядженні інвестиціями. В угодах визначаються порядок допуску іноземних фізичних і юридичних інвесторів у країну, застосування суброгації, гарантії та захист іноземних інвестицій, принципи оподаткування інвестиційної діяльності, переказ капіталів і платежів.

24 грудня 1993 р. в Ашгабаті главами держав СНД підписано Угоду про співробітництво у галузі інвестиційної діяльності. Учасники Угоди, а ними стали 12 держав СНД, визначили поняття іноземного інвестора. В Угоді вказано, що договірні держави домагатимуться, щоб діяльність інвесторів щодо здійснення інвестицій була не менш сприятливою, ніж інвестиційна діяльність юридичних і фізичних осіб держави за місцем інвестування, тобто будуть створювати правовий режим для іноземних інвестицій, адекватний національному. Згодом у рамках СНД було розроблено Конвенцію про захист прав інвестора (Москва, 28 березня 1997 р., набула чинності 21 січня 1999 р.).