Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 3. Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом

Тільки належно оформлений шлюб породжує взаємні права та обов'язки між подружжям. Шлюбно-сімейні відносини поділяються на особисті та майнові. Особистим відносинам у законодавстві держав відводиться менше уваги, ніж майновим, адже в багатьох правових системах діє принцип невтручання в суто особисті справи подружжя.

Переважна частина особистих відносин між подружжям регулюється звичаями, нормами моралі, шлюбним договором (контрактом). Законодавство обмежується тільки регулюванням питань вибору прізвища подружжя, їх обов'язку сумісного проживання, досягнення повноліття на час реєстрації шлюбу, права анулювати шлюбний договір (контракт), укладений між подружжям.

У законодавстві правових систем "сім'ї континентального права" здебільшого проголошується принцип рівності подружжя у шлюбі. Так, у Франції подружжя спільно здійснює моральне керівництво сім'єю та піклується про її матеріальне забезпечення. Воно повинно дбати про виховання дітей та готувати їхнє майбутнє (ст. 213 Цивільного кодексу Франції в редакції від 4 червня 1970 р.).

Особистим правом є можливість вибору місця проживання подружжя за взаємною згодою (наприклад, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу Франції в редакції від 11 липня 1975 р.). Дружина має право взяти прізвище чоловіка чи зберегти своє дошлюбне. Норми про це містить сучасне законодавство Австрії, Іспанії, Італії, України, ФРН та інших держав. До особистих прав подружжя належить також право на материнство та батьківство (статті 49, 50 Сімейного кодексу України), на повагу до своєї індивідуальності (ст. 51 Сімейного кодексу України).

Дещо по-іншому регламентуються особисті відносини подружжя в державах "сім'ї загального права". Тут принцип рівності чоловіка й жінки у сімейних відносинах не отримав законодавчого закріплення і не сформульований судовою практикою. У нормах, що стосуються прав дружини, вказується на рівність прав заміжніх і незаміжніх жінок, на усунення "неправоздатності" заміжніх, але не про надання їм таких самих прав, як і чоловікам.

У державах зазначеної "сім'ї" особисті відносини подружжя ще й досі характеризуються привілейованою роллю особистого імені чоловіка (Англія; США; Канада, за винятком її провінції Онтаріо). Виявом привілейованої ролі особистості чоловіка є "консорціум", тобто обов'язок спільного подружнього життя з можливим спільним веденням господарства тощо. Поняття "консорціуму" охоплює й право дружини мати прізвище чоловіка та її обов'язок слідувати за чоловіком, проживати в обраному ним місці. Порушення дружиною останнього може стати підставою для звернення до суду з позовом про розлучення. Загалом вичерпної регламентації "консорціуму" в джерелах права не існує. У практиці судів згаданих держав до 1970 р. недотримання "консорціуму" могло потягнути заявлення чоловіком позову з вимогою відновлення подружнього проживання. За останні 20 років значення цього інституту в шлюбно-сімейних відносинах істотно зменшилось.

3. Майнові права та обов'язки подружжя за національним правом

Майнові права та обов'язки подружжя досить детально регламентуються у правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання одне одному. Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності та змішаний режим.

Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в роздільній власності. Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших - ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт) (легальний та договірний режим майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається, наприклад, законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав "сім'ї загального права", в т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна - у Данії, Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.

За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах "сім'ї загального права" значення шлюбного договору має інститут довірчої власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для цього обов'язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення. їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції), Угода про майнові відносини між подружжям найчастіше укладається тільки до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації (ст. 1395 Цивільного кодексу Франції"). У державах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов'язково укладає шлюбний контракт.

Норми про шлюбний договір передбачає і Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. Ним допускається укладення шлюбного договору навіть до реєстрації шлюбу (ст. 92). Шлюбним договором в Україні регулюються тільки майнові відносини, у тому числі майнові права та обов'язки між подружжям та подружжя як батьків. За шлюбним договором не можна передавати у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ст. 93). Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. має й норми про визначення у шлюбному договорі правового режиму майна (ст. 97). Зокрема, у договорі може бути визначено майно, яке дружина або чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони мають право домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, режиму спільної сумісної власності подружжя і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у т. ч. і в разі розірвання шлюбу. Вони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Норма Сімейного кодексу України дозволяє сторонам записувати до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Кодекс містить й норми про визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом (ст. 98).

Порядок управління майном також може бути встановлено законом або шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним майном управляє чоловік. Однак розпорядження нерухомістю подружжя здійснює здебільшого спільно (ст. 1356 Цивільного зводу Німеччини). Водночас шлюбний контракт може передбачати й інші умови щодо зазначених питань.

Умови утримання подружжя зазвичай регулюються законодавством. В одних правових системах передбачаються обов'язки подружжя із взаємного утримання (ст. 75 Сімейного кодексу України, ст. 67 Цивільного кодексу Іспанії), в інших цей обов'язок покладається на одного з подружжя (ст. 208 Цивільного кодексу Франції в редакції від 3 січня 1972 р.). На теперішній час норми права, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім'ї) за рахунок праці чи майна, витісняють норми про односторонній обов'язок матеріального утримання одного з подружжя.

Якщо в державах "сім'ї континентального права" кожен з подружжя може вимагати надання допомоги іншому, то в державах "сім'ї загального права" заявлення й задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим. Англійське право, наприклад, як і право держав Європи, зобов'язує дружину надавати матеріальну допомогу своєму чоловікові, обмежуючи це зобов'язання випадками, коли чоловік гостро потребує допомоги. Проте в державах "сім'ї загального права" обов'язок подружжя щодо взаємного утримання, і насамперед обов'язок чоловіка утримувати свою дружину, в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків і знаходиться в безпосередньому зв'язку з концепцією єдності подружжя та обов'язку спільного подружнього проживання ("консорціуму"). Нині одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування.

У правових системах, де передбачено укладення шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентується. В такому разі норми шлюбного контракту не повинні суперечити нормам моралі (ст. 1392 Цивільного кодексу Франції) та ставити одне з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 Сімейного кодексу України). Норми Сімейного кодексу України також вказують юридичні підстави зміни умов шлюбного договору (ст. 100), право на відмову від шлюбного договору (ст. 101), підстави розірвання та визнання зазначеного договору недійсним (статті 102,103 Сімейного кодексу).