Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання сімейних відносин

Для міжнародного приватного права значення мають шлюби, зареєстровані за участю іноземців, на території іноземної держави, органами іноземної держави, з використанням іноземного законодавства. Для визначення правового статусу осіб застосовують колізійні норми. Оскільки оформлення шлюбу передбачає дотримання матеріальних і формальних умов, то колізійні прив'язки допомагають визначити їхній зміст. Колізійні принципи можуть міститись як у національному законодавстві, так і в міжнародних договорах. Важливе значення має також визнання чи невизнання існуючого шлюбу.

До матеріальних умов оформлення шлюбу переважно застосовується особистий закон осіб, які одружуються, а до форми шлюбу - закон місця його реєстрації. Особистим може бути закон громадянства, як це передбачено Законами з міжнародного приватного права Албанії, Польщі, Угорщини, ФРН, Сімейним кодексом Болгарії, Цивільним кодексом Франції, або ж закон доміцилію, застосовуваний правовими системами "сім'ї загального права". У цих державах передбачається, що шлюб повинен бути дійсним за законом держави, де подружжя бажає вибрати доміцилій сім'ї, припускаючи, що таким буде доміцилій нареченого на момент реєстрації шлюбу. Законодавство США не передбачає різних колізійних прив'язок до матеріальних та формальних умов оформлення шлюбу. Тут питання про дійсність шлюбу вирішується за місцем його реєстрації.

Право різних держав може містити застереження щодо використання колізійних прив'язок. Так, законодавство Франції вимагає дотримання положень закону Франції про публічний порядок щодо матеріальних умов оформлення шлюбу в разі відсилання до іноземної правової системи. Закон ФРН з міжнародного приватного права вказує на можливість застосування відсилань: зворотного та до закону третьої держави. Застереження часто роблять і щодо форми шлюбу, оскільки поняття "форма шлюбу" не має однакового трактування у праві різних держав. Тому, наприклад, у законодавстві може ставитися вимога про те, що визнається форма шлюбу в разі дотримання законодавства держави громадянства, доміцилію особи або місця реєстрації шлюбу.

6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання сімейних відносин

У законодавстві України колізійні норми стосовно сімейних правовідносин з "іноземним елементом" містять розділ IX "Колізійні норми сімейного права" Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р., розділ VI Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. за назвою: "Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства", міжнародні договори, зокрема, про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах. Ці норми мають колізійні прив'язки щодо: реєстрації шлюбів з "іноземним елементом"; їх визнання; правових наслідків шлюбу; припинення шлюбу; визнання розлучень; особистих та майнових прав подружжя; правовідносин між батьками та дітьми; встановлення опіки та піклування; усиновлення.

1. Реєстрація шлюбів з "іноземним елементом". Колізійному праву України відомі різні колізійні прив'язки, спрямовані, зокрема, на вибір законодавства у випадках реєстрації шлюбів між громадянами України з іноземцями та між іноземцями. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України (ст. 56). Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави (ст. 57).

Значна частина договорів про правову допомогу за участю України, а саме з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократичною Республікою Ємен, Кіпром, Китаєм, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Монголією, Румунією, Тунісом, Угорщиною, Югославією, не містять колізійних норм щодо реєстрації шлюбу. Договори з В'єтнамом, Грузією, Кубою, Македонією, Молдовою, Польщею, іншими державами передбачають, що умови реєстрації шлюбу визначаються для кожної особи, яка бере шлюб, законодавством тієї держави - учасниці договору, громадянином якої є особа. У договорах із Кубою, Фінляндією альтернативною до прив'язки закону громадянства є прив'язка до закону держави, де проживає особа, яка бере шлюб. У міжнародних договорах (наприклад, з В'єтнамом, Грузією, Македонією) зазначено, що відносно перешкод до реєстрації шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства тієї договірної держави, на території якої шлюб реєструється.

У всіх міжнародних двосторонніх договорах, які передбачають колізійні норми щодо матеріальних умов шлюбу, містяться й колізійні норми щодо форми шлюбу. Така норма є у договорах з Алжиром, В'єтнамом та інших. Форма шлюбу визначається законодавством тієї договірної держави, на території якої шлюб реєструється.

Мінська конвенція про правову допомогу 1993 р., крім прив'язки до закону громадянства щодо матеріальних умов та закону місця укладення шлюбу стосовно перешкод до реєстрації шлюбу, передбачає застосування закону постійного місця проживання до умов реєстрації шлюбу з участю осіб без громадянства.

2. Визнання зареєстрованого шлюбу. Згідно зі ст. 58 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.

Норми про визнання шлюбів є у багатьох міжнародних договорах про правову допомогу в цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах. У них зазначається, що у справах про визнання існування шлюбу застосовується законодавство договірної держави, яке застосовувалося для реєстрації шлюбу. Тут же визначається і компетентність органів, які беруть участь у розгляді справ про визнання шлюбів з "іноземним елементом".

3. Припинення шлюбу. Відповідно до норм ст. 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Оскільки одним із способів припинення шлюбу є розлучення, то колізійні норми стосовно питань про розлучення містяться у міжнародних договорах. Проте чимало договорів про правову допомогу, наприклад з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократичною Республікою Ємен, Кіпром, Китаєм, Монголією, Югославією не містять колізійних норм щодо розірвання шлюбу. Інші ж установлюють колізійні прив'язки (основні, додаткові чи альтернативні), які визначають: 1) законодавство, що застосовується до умов розірвання шлюбу; 2) органи, компетентні розглядати ці справи.

До розірвання шлюбу застосовується законодавство держави:

а) громадянами якої є подружжя в момент подання заяви (ч. 1 ст. 26 Договору з В'єтнамом) чи в момент порушення справи (ч. 1 ст. 26 Договору з Грузією, ч. 1 ст. 26 - з Молдовою, ч. 1 ст. 23 -з Кубою, ч. 1 ст. 26 - з Польщею, ч. 1 ст. 28 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р. і т. д.);

б) в установу якої подано заяву за умови різного громадянства осіб (ч. 2 ст. 26 Договору з В'єтнамом);

в) спільного місця проживання осіб із різним громадянством (ч. 2 ст. 26 Договору з Молдовою, ч. 2 ст. 26 - з Польщею та ін.);

г) орган якої порушив справу, якщо особи мають різне громадянство та проживають на територіях різних держав (ч. 4 ст. 26 Договору з Грузією, ч. 2 ст. 26 - з Молдовою, ч. 2 ст. 26 - з Польщею і т. д.).

За цими ж колізійними принципами визначається й компетентність органів щодо розгляду справ про розлучення. У договорах обумовлюється, що суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є компетентним також у винесенні рішення про батьківські права й аліменти на користь неповнолітніх дітей (ст. 26 Договору з Молдовою, ст. 26 - з Польщею та ін.).

4. Визнання розлучення та визнання шлюбу недійсним. Закон України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. містить колізійну та таку, що є одночасно відсильною, колізійну норму про недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами (ст. 64).

У міжнародних договорах про правову допомогу спеціальних норм щодо визнання рішень про розірвання шлюбу не передбачено, оскільки ці договори містять норми про визнання рішень у будь-яких справах.

5. Особисті та майнові правовідносини подружжя. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" 1994 р. передбачає національний режим для іноземців у сімейних відносинах. Винятки можуть установлюватися законом України.

Закон України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. містить норми про правові наслідки шлюбу. Відповідно до ст. 60 вказаного акта правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Стосовно майнових відносин подружжя вказаний Закон України у ст. 61 передбачає, що подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. Вибране право припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Вибір права стосовно правових наслідків шлюбу та майнових відносин подружжя має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена (ст. 62).

В Україні вперше передбачено норму про вибір права, застосовуваного до шлюбного контракту. Статтею 59 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. передбачено можливість сторін шлюбного договору обрати право, що застосовується до шлюбного договору, яким є право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

Закон України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. містить колізійні норми стосовно зобов'язань по утриманню. Згідно зі ст. 67 Закону зобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, коли йдеться про права та обов'язки батьків і дітей, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з зазначеним правом, застосовується право їхнього спільного особистого закону. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати й надалі, застосовується право держави, у якій особа, яка зобов'язана надати утримання, має місце проживання.

Закон передбачає й норму, яка стосується утримання родичів та інших членів сім'ї. А саме: вимога про утримання родичів та інших членів сім'ї (крім батьків та дітей) не може бути задоволена, якщо відповідно до права місця проживання особи, яка зобов'язана надати утримання, такого зобов'язання про утримання не існує (ст. 68).

Колізійні норми щодо особистих і майнових стосунків подружжя у правовідносинах з "іноземним елементом" встановлювалися окремими договорами про правову допомогу, укладеними СРСР (ст. 25-з В'єтнамом, ст. 23 - з Кубою). Нині ці норми є майже в усіх договорах, укладених Україною (ст. 26 - з Грузією, ст. 26-з Естонією, ст. 26 - з Литвою, ст. 25 - з Молдовою, ст. 25 -з Польщею, ст. 27-з Узбекистаном, ст. 27 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р.).

Колізійні прив'язки є різноманітними, що дає можливість створити гнучке колізійне право і цим повніше захистити права та інтереси подружжя. Основним в усіх міжнародних договорах про правову допомогу є відсилання до закону місця проживання осіб (спільного; окремого; останнього; постійного). Водночас зміст понять спільного, окремого, останнього, постійного місця проживання у міжнародних договорах не висвітлюється. Використовуються також колізійні прив'язки - закон громадянства та закон суду. Так, у Договорі з Естонією зазначається, що особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством договірної держави, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо подружжя має одне громадянство, але проживає на територіях різних держав, застосовується закон громадянства. Якщо подружжя має різне громадянство та проживає в різних державах - учасницях договору, застосовується законодавство тієї держави, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання. Якщо ж ці особи не мали спільного місця проживання на територіях договірних держав, застосовується законодавство держави, установа якої розглядає справу (ст. 26).

Відповідно до ст. 25 Договору з Молдовою до регулювання вказаних відносин застосовується закон громадянства, в якому сторони перебували на час подання заяви. Водночас майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї договірної держави, на території якої знаходиться це майно. Норми щодо нерухомого майна містяться і в інших договорах, укладених, наприклад, із Кубою (ст. 22), Польщею (ст. 25). У деяких із них зазначається норма щодо аліментних зобов'язань.

У договорах про правову допомогу окреслюється і компетенція судів із зазначених питань. Так, відповідно до ст. 29 Договору з Молдовою, ст. 29-з Польщею у справах про аліментні обов'язки (крім аліментних зобов'язань, що виникають між батьками і дітьми) застосовується законодавство тієї держави, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

6. Правовідносини між батьками та дітьми. Відносини між батьками та дітьми поділяються на особисті й майнові. Це також встановлення батьківства та материнства; з'ясування походження дитини від певної особи, від певного шлюбу; позбавлення батьківських прав та ін.

Закон України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. передбачає, що встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження (ст. 65). Тут же вказані колізійні принципи, які слід застосовувати до прав та обов'язків батьків і дітей. Ці права та обов'язки визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (ст. 66).

Колізійні норми щодо правових стосунків між батьками і дітьми містяться в багатьох міжнародних договорах про правову допомогу (з Алжиром, В'єтнамом, Грузією, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Кубою, Литвою, Молдовою, Монголією, Польщею, у Мінській конвенції про правову допомогу 1993 р.). Майже всі з цих договорів передбачають, що правові відносини між батьками та дітьми визначаються законодавством тієї держави - учасниці договору, на території якої вони мають спільне місце проживання (скажімо, з Алжиром, КНДР). В інших договорах, а також до певних відносин, наприклад, до аліментних зобов'язань перед дитиною, передбачається застосування закону громадянства дитини (ст. 28 Договору з Молдовою). Норму зі схожим викладом передбачено і в Договорах з Алжиром, КНДР.

До встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи застосовується законодавство тієї держави - учасниці договору, громадянкою якої є мати дитини в момент народження дитини. Водночас достатнім є дотримання форми визнання походження дитини, що передбачена законодавством тієї договірної держави, на території якої визнання має бути чи було здійснено. При цьому компетентними є органи держави, громадянином якої є дитина (ст. 28 Договору з Молдовою; ст. 28 - з Польщею), а також органи тієї держави, на території якої дитина має місце проживання (ст. 28 Договору з Польщею). До цього ж правовідношення застосовується законодавство договірної держави, громадянином якої є дитина. Остання колізійна прив'язка застосовується і до правовідносин між дитиною та батьками, якщо така дитина народилася від батьків, що не перебували в зареєстрованому шлюбі (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28 - з Грузією, ст. 28 - з Естонією, ст. 27 -з КНДР, ст. 28-з Литвою і т. д.).

Іноді договори передбачають альтернативну колізійну прив'язку до законодавства держави, більш сприятливого для дитини. Так, якщо дитина є громадянином однієї договірної держави, а проживає на території іншої й законодавство останньої більш сприятливе для неї, то воно й застосовується (ст. 25 Договору з Алжиром).

У випадках стягнення аліментів із повнолітніх дітей застосовується законодавство держави, на території якої проживає особа, що претендує на отримання аліментів (ст. 32 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р.).

За загальним правилом компетентними є суди тієї держави, законодавство якої повинно застосовуватися до правовідносин між батьками й дітьми.

7. Встановлення опіки та піклування. Колізійні норми стосовно опіки та піклування встановлені ст. 24 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. Виклад статті засвідчує різноманітність колізійних прив'язок (див. § 5 розділу VI цього підручника).

Із міжнародних договорів про надання правової допомоги тільки окремі не містять норм про опіку та піклування (наприклад, з Іраком, Італією, Тунісом, Фінляндією). Більшість договорів про правову допомогу передбачає, що у справах про встановлення чи скасування опіки та піклування компетентним є орган опіки та піклування держави, громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування. При цьому застосовується законодавство цієї договірної держави.

Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка знаходиться під опікою або піклуванням, визначаються законодавством договірної держави, орган опіки та піклування якої призначив опікуна чи піклувальника. Якщо заходи щодо опіки та піклування необхідні в інтересах особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, місце проживання, місцезнаходження чи майно якої є на території іншої договірної держави, тоді орган опіки та піклування цієї держави терміново повинен повідомити компетентний орган держави, громадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування.

У невідкладних випадках орган опіки та піклування держави - учасниці договору може сам застосовувати необхідні заходи, однак він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентний орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.

В інтересах підопічного міжнародні договори про правову допомогу зазвичай встановлюють норму, за якою компетентний орган може передати опіку або піклування відповідним органам іншої договірної держави, якщо місце проживання, місцеперебування чи майно особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, є на території цієї договірної держави. Передання дійсне лише у разі, коли запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це орган, який робить запит. Орган, який прийняв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави, одначе він не має права виносити рішення в питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою або піклуванням. Міжнародні договори про надання правової допомоги встановлюють колізійну прив'язку - закон громадянства особи, стосовно якої встановлюється (або скасовується) опіка чи піклування. Таким є, наприклад, Договір з Узбекистаном (ст. 33).

У договорах вказується, що обов'язок прийняття опіки або піклування визначається законодавством тієї держави, громадянином якої є особа, що має бути опікуном чи піклувальником (ст. 31 Договору з Молдовою, ст. 31 - з Польщею, ст. 31 - з Румунією, ст. 32 - з Югославією).

Більшість договорів вказує на можливість призначення опікуном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї з договірних держав, якщо ця особа проживає на території держави, де здійснюватиметься опіка чи піклування (ст. 27 Договору з Болгарією, ст. 33 - з Угорщиною, ст. 33 - з Узбекистаном та ін.).