Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - Розділ XIV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

1. Загальна характеристика міжнародних перевезень та їх правового регулювання

У сучасних умовах гнучка, надійна, недорога транспортна система, яка дає можливість здійснювати міжнародні перевезення, набуває вирішального значення. Україна посідає важливе місце у мережі транспортних сполучень, оскільки через її територію проходить кілька транспортних коридорів, які дають змогу в найкоротші строки спрямовувати вантажопотоки з Азії до Європи. Розробляються нові проекти пасажиро- та вантажоперевезень.

Перспективним напрямом розвитку транспортних зв'язків є інтермодальні перевезення, зокрема між Каспійським, Чорним, Середземним морями й Західною Європою, які вважаються продовженням уже існуючих транспортних коридорів (за участю морських портів України, Румунії, Болгарії, Туреччини, Греції, Албанії). Планується залучити до співпраці у сфері перевезень Грузію, Азербайджан, Туркменістан, Казахстан, а також внутрішні водні шляхи Росії.

Значним проектом XXI ст. є прокладання транспортного коридору Європа - Кавказ - Азія (ТРАСЕКА). Початком цього проекту стала багатостороння Угода про міжнародний транспорт та розвиток коридору Європа-Кавказ-Азія від 8 вересня 1998 р.

Відповідно до Програми ТРАСЕКА розробляється єдина правова база щодо транзитних перевезень. Президентами Азербайджану, України, Молдови, Узбекистану, Киргизстану, Грузії, Туреччини, Румунії та Болгарії підписано чотири додаткових технічних документи, зокрема з міжнародного торговельного судноплавства, міжнародного залізничного транспорту, міжнародного автомобільного транспорту. На рівні міністерств транспорту України, Грузії та Болгарії підписано Протокол переговорів щодо розбудови поромної переправи Іллічівськ-Варна-Поті.

Україна зацікавлена у здійсненні Мариборської угоди, підписаної Італією, Словенією та Угорщиною. Нею передбачено будівництво транспортного коридору Трієст-Любляна-Будапешт-Київ.

Оскільки сучасні тенденції розвитку світової економіки характеризуються постійним розширенням господарських зв'язків та міжнародної економічної кооперації, пріоритетним напрямом для розвинутих країн стали інтеграційні процеси. Вони передбачають створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Це зумовлює постійне зростання транснаціональних потоків та міжнародного транзиту вантажів. Для багатьох держав перевезення транзитних вантажів стало важливим джерелом експорту послуг, валютних надходжень до бюджету, створення додаткових робочих місць. Питання розвитку транзиту посідають чільне місце у європейській транспортній політиці. Підтвердженням цього є розбудова міжнародних транспортних коридорів на основних напрямках транснаціональних перевезень. Оскільки Україна займає вигідне положення на шляху основних транзитних потоків між Європою та Азією, у зв'язку з тим, що свого часу планувалося приєднання України до Світової організації торгівлі, в Україні було розроблено Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 рр., яку затверджено Законом України від 7 лютого 2002 р.1 На підставі цієї Програми серед різних заходів передбачено й такі: залучення іноземних інвестицій на реабілітацію автомобільної дороги Київ-Чоп (кредит ЄБРР на суму 75 млн євро і кошти ЄС ТАСІБ -16,5 млн євро) та будівництво мосту в районі пункту пропуску Яготин-Дорогуськ (кошти ЄС ТАСІ8 на суму 4,69 млн євро); усунення правових бар'єрів у сфері перевезень морськими суднами України через протоки Босфор і Дарданелли. Опрацьовується питання щодо укладення угоди з Туреччиною про поромне сполучення. Програма передбачає створення лізингових компаній для поповнення та оновлення рухомого складу транспорту. Серед іншого, Програма спрямована на виконання заходів інтеграції України до ЄС відповідно до міжнародних угод України "Про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС", "Про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав - учасниць СНД у галузі транспортної політики" в частині адаптації національного транспортного законодавства до міжнародного.

Таким чином, міжнародні перевезення набувають усе більшого значення для держав, у т. ч. й України. їх належне правове регулювання дозволить найоптимальніше вирішити низку господарських питань.

Перевезення пасажирів, вантажу, багажу здійснюється залізничним, автомобільним, повітряним, морським та річковим видами транспорту. Розрізняють прямі перевезення, тобто здійснювані одним видом транспорту, та змішані, або комбіновані, здійснювані кількома видами транспорту.

За договором перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення, здійснюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю договору міжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, національним законодавством чи транспортним документом, виданим перевізником. Колізійними прив'язками, що переважно застосовують для обрання матеріального законодавства при відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі в кінцевому пункті - закон країни призначення. Застосовують також закон перевізника та закон країни суду.

Правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має специфіку. По-перше, їх найважливіші умови визначено у міжнародних угодах - транспортних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання колізій, що найчастіше виникають при морських та автомобільних міжнародних перевезеннях. Звичайно, уніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до перевізної документації, порядку приймання вантажу до перевезення та його видачі у пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заявлення претензій і позовів. Міжнародні транспортні конвенції мають і колізійні норми, до яких звертаються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм. Переважно договірні колізійні норми відсилають до національного законодавства. По-друге, норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними. По-третє, специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявлятися у відображенні норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них. Таке явище відоме за назвою рецепційного ефекту міжнародного договору. Воно є досить поширеним. Наприклад, правила Брюссельської конвенції про коносаментні перевезення 1924 р., які застосовують до регулювання морських перевезень і в якій беруть участь близько 50 держав, сприйняті національним законодавством ще майже 30 держав без ратифікації чи приєднання до зазначеної Конвенції. По-четверте, здійснення змішаних перевезень, транзит і контейнерні перевезення регулюються спеціальними нормами міжнародних чи національних актів.