Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 2. Вплив усуспільнення виробництва та науково-технічного прогресу на деліктні зобов'язання

Деліктне зобов'язання та його регулювання характеризується відносною стабільністю. Проте бурхливий розвиток науки й техніки, усуспільнення виробництва викликають нові тенденції в прояві окремих умов деліктних зобов'язань, інституту відповідальності за делікти та їх правового регулювання. Розглянемо ці тенденції.

1. Необхідність правової регламентації відшкодування шкоди, заподіяної новими видами деліктів.

Науково-технічний прогрес викликає появу не відомих раніше процесів виробництва; шкідливих речовин; нових видів транспорту чи інше удосконалення виробничо-господарської діяльності, що призводять до заподіяння шкоди людині та навколишньому середовищу. Тому дедалі частіше виникають ситуації потенційного заподіяння шкоди. Це зумовлює необхідність правової регламентації відшкодування шкоди, заподіяної новими видами деліктів (наприклад, недбалим поводженням з ядерними речовинами чи устаткуванням, неякісними та новими отруйними речовинами; космічними об'єктами тощо). Так, зокрема, незважаючи на прийняття численних актів у деяких державах стосовно радіоактивних речовин та відходів, не завжди вдасться повною мірою врегулювати питання відповідальності за збитки, заподіяні цими речовинами та відходами. Іноді існує повна чи часткова невідповідність норм, створених внаслідок міжнародного співробітництва та існуючого національного законодавства. Такою є, наприклад, ситуація у Російській Федерації у сфері правового регулювання утилізації атомних підводних човнів і надводних суден з ядерним енергетичним устаткуванням.

2. Збільшення кількості позовів Є характерним для всіх правових систем і зумовлюється зростанням міграції населення, появою нових сфер застосування професійних знань. Скажімо, у різних державах судова практика останніх років показує, що в новій галузі клінічної медицини людській генетиці часто заподіюється шкода деліктом. Тому є потреба у застосуванні відповідних норм права. Правова регламентація потрібна й для вирішення питань, пов'язаних із трансплантацією, для підтримання та продовження життя людини, для догляду за жінкою до народження нею дитини особами медичного персоналу. Та й питання про те, якою слід уважати відповідальність лікаря (лікувальних установ, фармацевтів) - договірною чи деліктною, неоднозначно вирішується в національних системах права.

Іншою причиною зростання кількості позовів із деліктів є розширення сфери деліктного права за рахунок договірного.

3. Розширення сфери деліктного права за рахунок договірного

Спостерігається в законодавстві, що регулює відносини, які виникають під час експлуатації ядерного устаткування, транспорту, із заподіяння шкоди неякісними товарами і т. ін.

Розмежування договірної та деліктної відповідальності набуває практичного інтересу і в тих випадках, коли делікт одночасно є порушенням договірного зобов'язання. У багатьох країнах, наприклад, у Німеччині, Японії, Великобританії, США, в цих ситуаціях за потерпілим визнається право вибору: заявити позов із порушення договору чи з учиненого делікту. В багатьох випадках взагалі неможливо розмежувати зазначені види відповідальності.

Досить чітко вказана тенденція виявляється в законодавчих актах, які встановлюють відповідальність за шкоду, заподіяну дефектним товаром (продуктом). Так, за ст. 2-313 Єдиного торговельного кодексу США допускається заявлення позову до виробника чи постачальника товару про відшкодування збитків навіть за відсутності договірного зв'язку між позивачем і відповідачем. Аналогічні правила є і в законодавстві або сформульовані судами Великобританії, Італії та в інших правових системах.

Єдиний режим відповідальності за шкоду, заподіяну неякісною продукцією, передбачається також і в міжнародних актах, як-от: у Конвенції Європейської Ради про відповідальність за шкоду, заподіяну неякісною продукцією від 27 січня 1977 р., Директиві ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 липня 1985 р. Аналогічно позови про відшкодування шкоди можуть підпорядковуватися єдиним правилам незалежно від підстави їх заявлення відповідно до вимог міжнародних транспортних конвенцій, таких, скажімо, як Варшавська конвенція про міжнародні повітряні перевезення 1929 р., Брюссельська конвенція щодо перевезення пасажирів морем 1961 р.

Очевидно, що відбувається конкуренція двох видів відповідальності. Проте не всі системи права, приміром у Франції, допускають таку конкуренцію.

4. Кумуляція позовів.

Вказані вище види зобов'язань із відшкодування шкоди відрізняються від традиційних не тільки новизною стосовно сфери заподіяння шкоди, а й іншими новими моментами. Так, оскільки цими деліктами шкода може заподіюватися значній кількості осіб, то за реалізації права вимоги на відшкодування шкоди може відбуватися кумуляція позовів.

5. Делікт "зловживання правом"

Закорінений ще в римському праві, нині відомий майже всім національним правовим системам. Особливо часто "зловживання правом" виявляється в комерційній та інших прикладних сферах діяльності людини. Це й недобросовісна конкуренція, порушення особистих прав підприємця: на ідентифікацію його особистості та визнання особи суб'єктом підприємницької діяльності; на ідентифікацію продукції та товарів підприємця (товарний чи фабричний знак); на честь, гідність, престиж у торговому обігу; на спокійне користування наслідком своєї діяльності; на капіталовкладення та ефект, отриманий від цього.

Крім порушення особистих прав за недобросовісної конкуренції, зловживання правом може виявлятись у відмові наймодавця відновити припинений спливом строку договір наймання торгового приміщення. Це викликає зобов'язання відшкодувати колишньому наймачеві збитки, заподіяні внаслідок відмови поновити з ним договір найму. В такий спосіб утруднюється, а іноді й унеможливлюється проникнення конкурентів на територію діяльності монопольних організацій. Останнім часом принцип недопустимості зловживання правом найчастіше виявляється у тих державах, де із зростанням урбанізації зводяться багатоповерхові споруди, будуються швидкісні залізниці, автостради, аеродроми, збільшується кількість підприємств, що породжує затінення території, шум, вібрацію, задимленість і т. ін. Тобто як зловживання правом дедалі частіше визнається порушення суб'єктивного права осіб на сонячне світло, нормальне довкілля тощо.

6. Розширення кола осіб, якими може відшкодовуватися шкода, та вплив на відповідальність особи обставин, що зумовлюють її заподіяння.

У сучасних умовах господарювання, крім виробника, до відповідальності можуть бути притягнені постачальники, торгові агенти, оптові продавці, перевізники, складські та ремонтні організації тощо. Позови можуть заявлятися: до державного підприємства; до місцевих органів управління, що санкціонували дії, внаслідок яких виникла шкода; або ж не забезпечили контроль за діями осіб, що завдало шкоди. Чимраз частіше дебатується питання про можливість притягнення до відповідальності банківських організацій, що здійснювали фінансування й кредитування виробництв, якими заподіяно шкоду.

У зв'язку з колективною діяльністю осіб виникають ситуації, коли настанню зобов'язань із заподіяння шкоди сприяють обставини, викликані, власне, такою діяльністю. Так, за визначення деліктного зобов'язання під час проведення операції лікарем слід враховувати й дії інших лікарів, консультантів, допоміжного персоналу, інших осіб. Обставиною, що зумовлює заподіяння шкоди у лікарській діяльності, може бути, зокрема, надання чи ненадання інформації хворій особі чи її близьким про стан здоров'я та можливі наслідки лікування.

7. Збільшення розміру позовних вимог

Виявляється у випадках заподіяння шкоди новими речовинами, механізмами тощо, тривалим їх впливом на навколишнє середовище.

8. Обмеження розміру майнової відповідальності особи у разі заподіяння шкоди деліктом.

Оскільки збитки, заподіяні новими видами деліктів, можуть обчислюватися сумами, що значно перевищують фінансові можливості деліквента, в деяких випадках установлюються максимальні межі його майнової відповідальності. Обмеження відповідальності здійснюється законодавцем, а іноді судом чи угодою сторін. Але мета обмежень, установлених законодавцем, є дещо іншою, ніж судом чи сторонами. В останні роки законодавство деяких правових систем забороняє включати до господарських договорів положення, що обмежують відповідальність виробника, постачальника перед споживачем чи звільняють його від такої відповідальності. Так, нормативні акти Німеччини передбачають найвищий розмір відповідальності оператора ядерного устаткування в сумі 379,6 млн доларів США. Законодавство Франції у такому ж разі передбачає 58,8 млн доларів США. У праві з охорони навколишнього середовища нерідко застосовується система таксових санкцій. Встановлення максимального розміру відповідальності виробника неякісного товару передбачено й ст. 16-1 Директиви ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 липня 1985 р.

9. Додаткова відповідальність

Додаткова відповідальність держави встановлюється для повнішого відшкодування завданої шкоди, наприклад ядерної.

10. Встановлення мінімального рівня збитків, перевищення якого призводить до виникнення деліктного зобов'язання.

Щоб відвернути можливе заподіяння шкоди новими видами господарської діяльності, законодавство деяких правових систем встановлює мінімальний рівень збитків. Заподіяння шкоди понад цей рівень призводить до виникнення деліктного зобов'язання. Так, Федеральним законом Прайса-Андерсона у США та законодавством деяких штатів цієї держави передбачено право потерпілих на компенсацію за перевищення рівня забруднення навколишнього середовища у разі аварій атомних електростанцій.

11. Перенесення відповідальності зі сфери приватного у сферу публічного права.

Досить часто майнова відповідальність за шкоду, заподіяну деліктами, переноситься у сферу публічного права. Конвенцією про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами 1971 р., яку Україна ратифікувала 28 вересня 1973 р., передбачається, що суб'єктами деліктних зобов'язань, які виникають у сфері космічної діяльності, виступають держави незалежно від того, хто є безпосередньо потерпілою стороною чи заподіювачем шкоди. Водночас міжнародне космічне право допускає застосування норм приватного права за однієї з двох умов: 1) за наявності "іноземного елемента" на борту (поверхні) космічного об'єкта; 2) якщо про таке застосування норм міжнародного приватного права свідчать певні договірні відносини. У дійсності частіше зустрічається перша умова.

12. Виключна відповідальність особи

На яку вказує нормативний акт, означає, що відповідальність покладається тільки на певну особу, визначену нормативним актом, незалежно від того, чи саме нею заподіяно шкоду. Перенесення відповідальності на справжніх заподіювачів шкоди є винятком із цього правила. Таке перенесення допускається, коли між сторонами є спеціальна угода із зазначеного питання. Принцип виключної відповідальності застосовується і в тих випадках, коли шкода є результатом діянь багатьох осіб. Водночас цей принцип гарантує захист інтересів потерпілого. Так, згідно з міжнародними конвенціями про відшкодування ядерної шкоди відповідальність покладається на оператора устаткування чи оператора судна в разі розміщення ядерного устаткування на судні. Вказана особа несе відповідальність за всі негативні майнові наслідки шкоди. Вона відповідає також і тоді, коли шкода заподіяна з вини інших осіб, скажімо, через постачання неякісного обладнання, будівельних матеріалів, за помилки, допущені в проектуванні реактора та ін. Ці питання регулюються Конвенціями: про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р.; про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р.; про цивільну відповідальність у сфері морських перевезень ядерних матеріалів 1971 р.2

Виключна відповідальність оператора атомного устаткування може закріплюватися національним законодавством. Так, правові системи Франції, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії та інших країн передбачають, що потерпіла особа, якій завдано шкоди діяльністю, пов'язаною з використанням ядерної енергії, може заявити позов про відшкодування збитків тільки до оператора атомного устаткування. Решта осіб звільняються від майнової відповідальності, крім випадків, коли між ними та оператором ядерного устаткування укладено спеціальну угоду про це. Оператор звільняється від відповідальності, якщо потерпілий умисно заподіяв шкоду собі, а також умисно викликав ядерний інцидент.

13. Закріплення в нормах права принципу "об'єктивної" відповідальності за шкоду, заподіяну деліктом.

В умовах використання устаткування, технологій, матеріалів, не завжди підконтрольних людині, часто є неможливим покладення винної відповідальності за заподіяну шкоду на конкретну особу. Тому в цивільному законодавстві держав "сім'ї континентального права", особливо в латиноамериканських (за винятком Цивільного кодексу Перу 1984 р. та деяких інших), а також значною мірою в "сім'ї загального права", в інших правових системах спостерігається покладення на делінквента зобов'язання з відшкодування шкоди без вини. Та й у міжнародних договорах, наприклад у Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1971 р., майнова відповідальність "держави, що запускає", конструюється як така, що не залежить від наявності вини.

14. Доказування причинного зв'язку обмежується доказуванням певної кількості його ланок.

Нові види деліктів викликають складність у встановленні та доказуванні причинного зв'язку. Це особливо часто трапляється у випадках заподіяння шкоди навколишньому середовищу, населенню виробником певної продукції. Питання доказування причинного зв'язку, а отже, і притягнення до цивільно-правової відповідальності делінквента за законодавством більшості національних правових систем покладається на потерпілого. Домогтися встановлення у такому разі причинного зв'язку, з огляду на те, що відповідач зазвичай економічно сильніший і може чинити перепони в цьому, буває важко. Тому в дійсності застосовують теорію про достатність встановлення так званої загальної імовірності. Це значить, що суддя, не відкидаючи норм цивільного права й процесу, може обмежувати доказування причинного зв'язку кількома досить важливими ланками. Так, для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої небезпечним виробництвом, у причинному зв'язку достатньо встановити: наявність шкідливого впливу, спосіб проникнення забрудника у вироби чи навколишнє середовище; походження джерела шкоди від відповідача.

15. Зміна критерію оцінки необережності як форми вини.

Категорія "необережність" як форма вини делінквента під впливом чинників науково-технічного процесу також зазнала революції. Відомо, що деліктна відповідальність є можливою в разі кваліфікації дій з необережності "звичайного" спеціаліста. Але з розвитком науки і техніки вимоги, що ставляться до такого "звичайного" спеціаліста в тій чи іншій сфері, підвищуються. Це веде до зміни критерію оцінки необережності, який є різним у правових системах, оскільки й рівень розвитку науки і техніки в них є неоднаковим.

16. Розширення сфери застосування інституту страхування відповідальності.

Розвиток інституту відповідальності без вини, встановлення максимальних розмірів майнової відповідальності зумовили ширше застосування інституту страхування цивільної відповідальності, що водночас можна вважати й новим джерелом відшкодування шкоди. Інститут страхування дедалі більше застосовується в тих сферах діяльності людини, коли важко або неможливо передбачити наслідки, скажімо у лікарській діяльності. Чимало правових систем передбачає обов'язковість страхування відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки. На засадах страхування базується й теорія відповідальності підприємства, відома американському деліктному праву. Законодавство деяких правових систем, як, наприклад, Франції, може передбачати обов'язковість укладення договору страхування від деяких позовів до адвокатів про відшкодування збитків.

Механізм страхування цивільної відповідальності має певні переваги порівняно з інститутом безвинної відповідальності. Так, для потерпілої особи страхування відповідальності заподіювана шкоди майже завжди створює абсолютну гарантію отримання компенсації, причому, здебільшого, без важкої процедури. Потерпіла особа завжди отримає відшкодування хоча б у розмірі страхової суми, оскільки страхова організація звичайно є платоспроможною. Для делінквента страхування дає можливість обмежити свої витрати на випадок виплати компенсації за заподіяну шкоду попередньо визначеними страховими сумами. Крім того, підприємець, який страхує свою відповідальність, не завжди має можливість включити витрати зі страхування у видатки виробництва і цим перекласти їх на споживачів товарів чи послуг. Завдяки страхуванню цивільної відповідальності відбувається соціалізація ризику - розкладення збитків на багатьох осіб.

З огляду на таке розширення сфери застосування інституту страхування стверджують навіть про відмирання інституту деліктних зобов'язань та заміну його системою загального особистого й майнового страхування чи іншою універсальною формою соціального забезпечення, або такою сферою, з якої можливим є відшкодування шкоди.

17. До відшкодування немайнової, в т. ч. моральної, шкоди

Схиляється більшість правових систем. Нині ця тенденція втілюється в нормативних актах держав Східної Європи, зокрема в законодавстві України.

18. Зміна традиційних функцій деліктної відповідальності.

Із запровадженням інституту страхування та врахуванням розподілу ризику за деліктної відповідальності переосмислюються і функції деліктної відповідальності. Згідно з новою теорією, яка панує в американському деліктному праві, підприємство відповідає перед потерпілим у підвищеному розмірі, оскільки воно займає кращу позицію щодо розподілу ризику завдяки страхуванню. Роль функції осудження поведінки делінквента, що традиційно трактувалася як першочергова, нині значно послаблюється. Зате посилюється компенсаційна функція деліктної відповідальності.

19. Зростання кількості нормативних актів, що регулюють деліктні зобов'язання.

Розширення сфери правового регулювання зобов'язань із заподіяння шкоди передбачає активнішу діяльність законодавця. Так, якщо у прийнятому в період промислового капіталізму Кодексі Наполеона зобов'язанням із заподіяння шкоди було відведено тільки п'ять досить коротких за змістом статей, то в Цивільному уложенні Німеччини цьому інститутові присвячено вже 31 параграф. В усіх правових системах з'являється чимало нормативних актів, які регламентують спеціальні випадки зобов'язань із заподіяння шкоди джерелами підвищеної небезпеки, недобросовісною конкуренцією та ін. Діяльність законодавця є особливо активною у прийнятті нормативних актів з охорони навколишнього середовища.

20. Кумуляція в одному нормативному акті правил, що регулюють питання, пов'язані з одним деліктом.

Поява нових видів деліктів, породжених швидким розвитком науки й техніки, викликає потребу врегулювати чимало питань у комплексі. Щоб не зачіпати тих норм права, які вважалися відносно стабільними у регулюванні інституту зобов'язань із деліктів, стало характерним прийняття одного основного акта, який регулює майже всі питання, пов'язані з певним видом делікту. Ця тенденція особливо виявляється у законодавстві країн "сім'ї континентального права", зокрема у правових системах країн Східної Європи. Такі акти включають норми про "об'єктивну" відповідальність; продовження термінів давності щодо позовів про відшкодування збитків; їх сплив щодо суб'єктів, які зобов'язані відшкодувати шкоду і т. д.