В останні десятиріччя XX ст. набула популярності класифікація, в якій прослідковується безпосередній вихід на міждержавні відносини. Відповідно до неї, всі основні права і свободи поділяють на три групи. Історично першим відбулося становлення групи політичних та громадянських прав. Це так зване перше покоління прав людини, воно бере свій початок від буржуазних перетворень, особливо Французької революції та її Декларації прав людини і громадянина від 1789 р. Суть цієї групи прав людини полягає в забезпеченні свободи особи від втручання держави (свобода совісті, віросповідання, виборчі права тощо). Наступним етапом - "другим поколінням прав людини" - стало становлення соціальних, економічних та культурних прав. За своєю суттю вони складають зовсім інший різновид прав людини. Ця група прав "вимагає" від держави забезпечення певних можливостей, умов добробуту індивіда, наприклад, право на освіту, працю, відпочинок тощо. Якщо у першому випадку завдання держави - забезпечити невтручання, що зробить можливим реалізацію відповідних прав і свобод, то в другому випадку ситуація передбачає активні дії держави. Поштовхом до посилення уваги до цієї групи прав стали події, пов'язані з Першою світовою війною (у тому числі значне матеріальне розшарування в суспільстві, що послужило однією з причин, які призвели до цієї катастрофи людської цивілізації). "Третє покоління прав людини" - це так звані колективні права людини, права народів. їх реальне становлення відбулося після Другої світової війни, особливо в період процесу деколонізації, коли на авансцену історії вийшли цілі народи, а на міжнародні відносини почали впливати не тільки держави. Становлення нових націй (а на їх базі нових держав) змінило геополітичну картину світу, такі процеси змусили міжнародне співтовариство уважніше поставитись до забезпечення прав не тільки індивідів, а й груп індивідів.
Потрібно зауважити, що права індивіда і колективні права відмінні за своєю природою. В основі прав індивіда лежить природне право, яке властиве йому від народження, незалежно від взаємовідносин з державою. Колективні права важно визнати як природні за своєю суттю, адже вони формуються в процесі становлення певної спільноти. Але очевидно, що права індивідів і груп тісно пов'язанні між собою: важко забезпечити права кожного, не враховуючи їх спільні, так звані колективні права. Справедливою буде і протилежна теза: повне забезпечення групових інтересів, а отже, і суспільства, є неможливим без забезпечення прав і свобод кожного члена таких груп. Демократизація процесів розвитку суспільства і міжнародних відносин зокрема привела до того, що, якщо раніше права "державної" нації, її розвиток перебували у своєрідному привілейованому становищі порівняно з розвитком і забезпеченням прав, наприклад, національних меншин, то посилення уваги до колективних прав дозволяє повніше їх реалізовувати. До колективних прав належать, перш за все, право на самовизначення, цілий комплекс прав, пов'язаних з правами національних меншин, право на ідентичність, збереження традицій, мови, культурної спадщини, право на власні природні ресурси і багатства тощо. Становлення "третього покоління прав" людини відображає певні тенденції розвитку міжнародного співтовариства, має реальне підґрунтя і певний потенціал. На думку прихильників цієї концепції прав людини, міжнародні відносини в перспективі перетворяться з міждержавних у дійсно міжнародні. Ці відносини будуть реалізуватись не тільки і не стільки на рівні держав, а й на рівні народів, груп людей, що дозволить повніше й ефективніше забезпечувати та розвивати права кожної людини. Сьогодні держава захищає права та інтереси індивідів та їх груп поки що загалом через призму своїх власних завдань та інтересів. Розвиток "третього покоління прав людини", на думку цих прихильників, дозволить цей "недолік" звести до мінімуму. Однак зауважимо, що в міжнародному праві до цього часу єдиного визначення поняття "народ" немає, що може суттєво вплинути на перспективи розвитку "третього покоління прав людини".
1. Механізм ООН у сфері захисту прав людини.
2. Регіональні системи захисту прав людини.
Розділ 12. ПРАВО ЗОВНІШНІХ ВІДНОСИН
12.1. Поняття і система права зовнішніх зносин
12.2. Дипломатичне право
Дипломатичний імунітет гарантує:
12.3. Право спеціальних місій
12.4. Консульське право
12.5. Дипломатичне право міжнародних організацій