Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Стаття 4. Законодавство, яке застосовується при вирішенні господарських спорів

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та Інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Господарський суд вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель".

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

КОМЕНТАР:

Частина 1

Ч.1. коментованої статті встановлює нормативно-правові акти, на підставі яких вирішуються господарські спори. Зазначеними актами є: Конституція;

Господарський процесуальний кодекс України;

інші законодавчі акти;

міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України

Порядок застосування Конституції при вирішенні господарських спорів передбачено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Так, відповідно до зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

- коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

- коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

- коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

- коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядної інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Господарсько-процесуальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, який регулює порядок вирішення господарськими судами справи по суті.

До інших законодавчих актів можна віднести всі закони та інші нормативно-правові акти, які мають норми щодо вирішення господарськими судами справи по суті. Наприклад, це Закони України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011р., "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001р., "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р" "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001р. та інші.

Щодо застосування міжнародних договорів в господарському процесі, то відповідно до Закону України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори України" міжнародним договором є договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Ст. 19 вище згаданого Закону встановлений порядок дії міжнародних договорів України на території України, відповідно до якої чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Частина 2

Ч.2 коментованої статті зазначає, що господарський суд не може застосовувати акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Це означає, що господарський суд застосовує лише ті нормативно-правові акти, що прийняті в установленому порядку і в межах компетенції відповідних органів. Тому, господарський суд зобов'язаний перевірити, чи прийнято певний акт в установленому порядку і чи відповідає він компетенції органу, який його прийняв.

Порядок набуття чинності нормативно-правовим актом передбачений ст.94 Конституції України, Указу Президента "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992р., Законами України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про центральні органи виконавчої влади".

Відповідно до ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Указ Президента "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992р. встановлює, що нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003р. встановлює порядок набуття чинності регуляторними актами. Так, регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

Відповідно до ст. 12 зазначеного закону регуляторні акти, прийняті Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України, офіційно оприлюднюються відповідно до Конституції України та інших законодавчих актів.

Регуляторні акти, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим, офіційно оприлюднюються у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як у десятиденний строк з дня їх підписання Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Регуляторні акти, прийняті Національним банком України, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, іншими державними органами, центральними органами виконавчої влади, державними спеціалізованими установами та організаціями, некомерційними самоврядними організаціями, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в "Офіційному віснику" та у газеті "Урядовий кур'єр" не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.

Регуляторні акти, прийняті Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації, визначених Кабінетом Міністрів України, не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.

Регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

У ст.15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011р. зазначається, що накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Всі накази міністерства оприлюднюються державною мовою на офіційному сайті міністерства.

Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Частина 3

Ч.3. коментованої статті передбачає, що в разі встановлення в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших правил, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Те ж саме щодо застосування міжнародних договорів передбачено і в різних законах (ст.26 Закону "Про режим іноземного інвестування", ст. 48 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" від 02.12.2010р., ст. 3 Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" від 02.12.2010р. та інші. Разом з тим, в деяких законодавчих актах встановлені чіткі правила застосування міжнародних договорів. Так, ст.ст. 103-108 Податкового кодексу України встановлюють правила застосування міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. В частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку застосування міжнародного договору України дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 Податкового кодексу України.

Частина 4

Ч.4 коментованої статті передбачає право господарського суду у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосувати норми права інших держав. У роз'ясненні Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" розкриваються випадки, коли господарський суд має право застосувати норми права інших держав.

Відповідно до частини 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 ГПК застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин 3 та 4 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права стосовно окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.

Визначаючи право, якому підпорядковуються права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту), господарським судам слід виходити з такого.

Вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін.

У разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як в міжнародних договорах, що відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві.

Такі норми містить, наприклад, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (далі - Угода), укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20.03.92, ст.11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї держави - учасниці СНД на території іншої держави - учасниці СНД. За цими правилами, зокрема, права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни - місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

Частина 5

Ч.5. коментованої статті передбачає обов'язок господарського суду вирішувати господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010р. Державною закупівлею є купівля товарів, робіт та послуг за державні кошти відповідно до вищезгаданого закону. На теперішній час в Україні відбувається активне реформування економіки в цілому, у тому числі системи державних закупівель. Механізм проведення процедур закупівель має бути одним із ключових елементів підвищення ефективності державної економічної політики та базуватися, зокрема, на засадах добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості, недискримінації учасників, об'єктивності та неупередженості оцінки тендерних пропозицій, а разом з цим запобігати проявам корупції у сфері державних закупівель.

Проте всі учасники на ринку державних закупівель відзначають неефективність системи державних закупівель. Велика кількість проблем, що виникають, позначаються, в першу чергу, на стані економіки країни в цілому. Основні проблеми виникають, передусім, через недосконалість законодавчої бази, що регулює процес державних закупівель.

Діюча система державних закупівель потребує постійного удосконалення з метою пошуку найбільш раціональної та прийнятної для нашої економіки моделі розвитку та функціонування системи державних закупівель.

Ст. 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель" містить правила оскарження закупівельних процедур. Відповідно до п.19 ст.1 зазначеного Закону основним органом, який здійснює розгляд скарг в сфері державних закупівель є Антимонопольний комітет України. Однак зі ст.18 можна зробити висновок, що господарський суд може розглядати :

1) скарги щодо укладених договорів про закупівлю;

2) скаргу на рішення замовника щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі

При розгляді вищезазначених скарг господарський суд зобов'язаний з'ясувати:

1)правильність проведення процедури закупівлі;

2) правильність визначення процедури закупівлі;

3) правильність оприлюднення інформації про проведення закупівлі;

4) правильність укладення договору про закупівлю.

Частина 6

Ч.6. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

П. 3.2 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" зазначає, що в разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. Звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв'язків у ряді випадків тлумачаться міжнародними організаціями. Прикладом звичаїв є розроблені Міжнародною торговою палатою Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 р.), Уніфіковані правила по інкасо (редакція 1978 р.), Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (редакція 2000 р.), Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (редакція 2010 р., діють з 01.01.2011р.). Згідно з Указом Президента України від 04.10.94 р. N 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати. Суб'єкти підприємницької діяльності України під час укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) мають забезпечувати додержання вимог, передбачених зазначеними Уніфікованими правилами. Згідно з Указом Президента

України від 04.10.94 р. N 567/94 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" зазначені правила можуть застосовуватися під час укладання суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари. Господарський кодекс України встановлює обов'язковість застосування міжнародних правил при укладенні договорів поставки(ст.265 ГК України).

Частина 7

Ч.7. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Коментована частина передбачає неможливість відмови у розгляді справи в зв'язку з прогалиною у законодавстві.

Прогалини у законодавстві - це повна або часткова відсутність у чинному законодавстві норми, що регулює суспільні відносини, що перебувають у сфері правового регулювання.

Розрізняють прогалини в праві та прогалини в законі.

Прогалини в праві - це повна або часткова відсутність в діючих нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Прогалини в законі - це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі.

У зв'язку з цим в юриспруденції розроблені способи заповнення прогалин в процесі застосування закону, які отримали назву аналогії. Розрізняють:

аналогію закону - рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки. Застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом чи якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм;

аналогію права - рішення справи чи конкретного юридичного питання на основі принципів права, загальних начал і змісту законодавства.

Застосування аналогії закону можливе за таких умов:

1) відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права, тобто є господарськими правовідносинами;

2) вказані правовідносини не врегульовані господарським та цивільним законодавством;

3) існують норми, що регулюють подібні за змістом господарсько-правові відносини.

Якщо використати аналогію закону для регулювання господарсько-правових відносин неможливо, наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини, то застосовується аналогія права. Аналогія права полягає у застосуванні загальних засад господарського та цивільного права, встановлених законодавством. Умови застосування аналогії права такі:

1) відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права;

2) зазначені правовідносини не врегульовані господарським та цивільним правом;

3) відсутні норми, що регулюють подібні за змістом правовідносини.

Аналогія закону і права - це правові явища, які мають і матеріально-правовий і процесуальний зміст. Застосування аналогії права передбачене ч. 2 ст. 8 ЦК, ч. 8 ст. 9 ЦПК, ч. 7 ст. 9 КАС і ч. 2 ст. 10 CK. Разом з тим, ГК України та ГПК України таких положень не встановлюють. В зв'язку з тим, що правовідносини, на які поширюється господарська юрисдикція, є неоднорідними, вони можуть регулюватися:

1) ЦК України - щодо цивільних та корпоративних правовідносин з участю суб'єктів господарювання (ч.2 ст.4, ст. 175 ГК). Господарські суди при вирішенні справ у спорах, що випливають із майнових правовідносин у сфері господарювання можуть застосовувати закон і право за аналогією на підставі ст.8 ЦК.

2) КАС - при публічно-правових спорах, а саме щодо спорів суб'єктів господарювання з органами Антимонопольного комітету України (ст.60 Закону "Про захист економічної конкуренції").

3) Можливість застосування аналогії закону передбачена і ч.2 ст. 305 ГК України, згідно з якою у частині, не врегульованій Господарським кодексом України, іншими, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення.

4) Ч. 6 ст. 4 ГПК України передбачено: у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.