Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Стаття 5. Основні положення досудового врегулювання господарського спору

Стаття 5. Основні положення досудового врегулювання господарського спору

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Частину другу виключено

Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Частину четверту виключено

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

законами України від 02.03.95 р. N 82/95-ВР,

від 13.05.97 р. N 251/97-ВР,

від 20.04.2000 р. N 1664-ІІІ, від 18.01.2001 р. N2249-ІІІ, від 17.05.2001 р. N 2413-ІІІ,

від 23.06.2005 р. N 2705-ІУ)

КОМЕНТАР:

1. Коментована стаття передбачає порядок досудового врегулювання спору, що виникає між суб'єктами господарювання. В даному випадку слід зазначити, що спосіб захисту свого порушеного права шлях досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що склала даються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав € порушення Конституції та інших нормативно-правових актів України.

Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. дав роз'яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

o можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;

o обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;

o обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

На практиці часто зустрічається ситуація, коли суд вимагає від юридичної особи для звернення з позовом обов'язкового дотримання досудового врегулювання спору, однак дана позиція судів є помилковою, та такою, що порушує конституційні права особи на звернення з позовом до суду.

Таким чином, засіб захисту свого порушеного права, шляхом досудового врегулювання спору є факультативним (допоміжним) і може обиратися сторонами правовідносин за власним бажання або визначатися ними у договорі, як засіб вирішення спору і не є перешкодою або обов'язковою передумовою для звернення до суду.

3. Порядок досудового врегулювання спорів передбачений нормами Господарського процесуального кодексу, якими визначено вимоги до претензій, строки їх розгляду та наслідки ігнорування вимог, визначених у претензії. Слід зазначити, що чинним законодавством може бути передбачений інший порядок досудового врегулювання спорів в конкретно визначеному виді господарських правовідносин. В даному випадку, порядок який визначений в іншому нормативному акті буде мати статус спеціальної норми відносно норм ГПК, а отже і пріоритет в застосуванні. Однак в даному випадку, Рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. буде мати найвищий пріоритет - а отже способом захисту свого права шляхом звернення до суду юридична особа може скористатися в будь-який час не залежно від додаткових способів захисту, встановлених в спеціальному законодавстві.

5. Поряд з надання учасникам можливості досудового врегулювання спорів, законодавець обмежив це право, визначивши вичерпний перелік спорів, щодо яких може бути застосований лише судовий порядок їх вирішення. Так, до таких справ відносять:

o про визнання договорів недійсними;

o спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;

o спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

o спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;

o спори про звернення стягнення на заставлене майно

Стаття 6. Порядок пред'явлення претензії
Стаття 7. Порядок і строки розгляду претензії
Стаття 8. Повідомлення заявника про результати розгляду претензії
Стаття 9. Виключена
Стаття 11. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів
Розділ III. ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ. ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ
Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам
Стаття 13. Справи, підсудні місцевим господарським судам
Стаття 14. Виключена
Стаття 15. Територіальна підсудність справ господарському суду
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru