Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення - Пєтков С.В. - Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку - тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії Верховної Ради Української PCP від 03.08.88 p. № 6347-ХІ, від 18.01.91 p. № 647 X11: законами України від 02.10.96 p. № 388/96-ВР, від 07.02.97 р. № 55/97-ВР, від 05.04.2001 р. № 2342-ІІІ, від 02.12.2010 р. X 2744-VI)

1. Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки (див. Закони України "Про міліцію", "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", "Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України").

2. Об'єктивна сторона правопорушення виражається у злісній непокорі, тобто відмові виконати законне розпорядження або вимогу працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а також вчиненні таких самих дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку (формальний склад).

3. Суб'єкт адміністративного проступку- загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).

4. Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.

5. Верховний Суд України в своєму Узагальненні "Практика розгляду сулами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185 - 185 КпАП) (Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України М. А. Колесником, заступником начальника управління узагальнення судової практики - начальником відділу Л. В. Гавриловою, старшим консультантом управління узагальнення судової практики І. М. Михайловою) здійснив аналіз практики притягнення до адмінвідповідальності за вчинення правопорушень, передбачених цією статтею, а також статтями 185-1 і 185-2 цього Кодексу (див. також коментарі до ст.ст. 185-1, 185-2 КУАП).

Отже, як відзначає Верховний Суд у своєму Узагальненні, важливою умовою забезпечення прав і свобод громадян в Україні як суверенній і незалежній, демократичній, соціальній, правовій державі є здійснення ретельного аналізу правозастосовної практики, а також підтримання усіх форм демократії (збори, мітинги, вуличні походи, демонстрації тощо). У 2005 р. згідно з даними Державного комітету статистики України громадськими організаціями було проведено 7817 мітингів та демонстрацій, із них найбільше у м. Києві - 4926 та областях: Донецькій -332, Львівській - 331.

Право громадян збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, закріплено ст. 39 Конституції України. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Важливе значення для судової практики має Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 р. №4-рп/200І у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України, в якому надано офіційне тлумачення ч. 1 ст. 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання).

Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо - предмет законодавчого регулювання.

В Україні так і не було прийнято закон, в якому було б визначено механізм реалізації права на свободу мирних зборів. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 p. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" залишаються чинними нормативно-правові акти СРСР, які застосовуються у порядку правонаступництва, зокрема Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" (далі - Указ від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ).