Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення - Пєтков С.В. - Своєчасний та правильний розгляд справ про адміністративні правопорушення

Відповідно до вимог статей 245 та 280 КпАП суди зобов'язані своєчасно, всебічно, повно та об'єктивно з'ясовувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема Й ті, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, визначати розмір заподіяної шкоди тощо.

Вивчення справ показало, що у більшості із них усупереч вимогам ст. 281 КпАП протоколи судових засідань не велися, тому в справах відсутні: відомості про явку осіб, які брали участь у розгляді справи судом; пояснення, клопотання вказаних осіб і результати їх розгляду; інформація про документи та докази, досліджені судом при розгляді справ; відомості про оголошення прийшлих постанов і роз'яснення порядку їх оскарження.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у її. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів", судді зобов'язані перевіряти правильність складення протоколу про адміністративне правопорушення, наявність даних, що характеризують цю особу, зокрема, чи притягалась вона раніше до адміністративної відповідальності протягом року. У разі відсутності зазначених даних матеріал підлягає поверненню органу внутрішніх справ для належного оформлення. У мотивувальній частині постанови разом із поясненням притягнутої до відповідальності особи необхідно наводити пояснення свідків, потерпілих, інші докази, що були досліджені у справі і покладені в основу прийнятого рішення.

Однак не завжди суди виконують вказані вимоги, і через неналежне оформлення адміністративних матеріалів деякі суди закривали провадження у справах за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення у діяннях осіб.

Так, із Деснянського PB МУ МВС України в м. Києві до Деснянського районного суду м. Києва надійшов адміністративний матеріал щодо Г., який 2 листопада 2005 p. у нетверезому стані вчинив правопорушення, кваліфіковане за ч. І ст. 185 КпАП (хоча зазначена стаття не мас частин). Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 3 листопада 2005 р. провадження у справі щодо Г. закрито за відсутністю складу правопорушення за ст. 185 КпАП. Однак пояснення правопорушника у справі відсутні. Крім того, матеріали справи свідчать, що медичний огляд стосовно перебування Г. у нетверезому стані не проводився. Також у протоколі не зазначено, які саме законні розпорядження працівників міліції Г. не виконав та у чому виражалася злісна непокора. Натомість суд цим обставинам справи належну оцінку не дав і не повернув матеріал для належного оформлення органу внутрішніх справ.

Для застосування положень ст. 185 і КпАП є важливим чітке відмежування реалізації суб'єктивного права на свободу вираження своєї думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції) від незаконного проведення масових зібрань.

Аналіз вивчених справ показав, що збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на законних підставах, коли їх місце або маршрут були визначені організаторами, про що останні завчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; вказані заходи є мирними, проводяться без зброї та не порушують гарантовані ст. 68 Конституції права і свободи інших людей; їх організація та проведення не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності й не скасоване. Проте є випадки, коли з мстою реалізації вказаного права особами застосовувалися шум. крики, биття у бочки тощо, чим порушувалися права інших людей.

Також істотним недоліком у судовій практиці є низький рівень здійснення судами підготовки до розгляду справ про адміністративне правопорушення. Не завжди виконуються вимоги ст. 278 КпАП: не перевіряється, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду, чи витребувано необхідні додаткові матеріали тощо. Допущення сулами таких недоліків інколи призводить до порушення передбачених строків накладення адміністративних стягнень.

Так, через неявку правопорушника К. у судове засідання постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 серпня 2005 р. провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КпАП. До адміністративної відповідальності К. притягувався за ч. 2 ст. 185 КпАП. У мотивувальній частині постанови вказано, що правопорушник на неодноразові виклики суду не з'являвся. Проте у матеріалах справи не підтверджується ця обставина та убачається, що 5 липня 2005 р. суд постановив доставити К. у судове засідання приводом; 11 липня 2005 р. порушник ознайомився із матеріалами справи у суді, але навіть тоді не був повідомлений про призначення справи до розгляду.

Єдиним актом, що на сьогодні визначає строк завчасного сповіщення про проведення зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій, є Указ від 28 липня 1988 p. № 9306-ХІ. Зокрема у п. 2 цього Указу зазначено, що уповноважені (організатори) масових зібрань зобов'язані не пізніше як за десять днів до намічуваної дати їх проведення подати заяву в письмовій формі у виконавчий комітет відповідної місцевої ради.

Вивчення справ свідчить, що суди беруть до уваги завчасне сповіщення органів влади або місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій у письмовій формі. У разі відмови цих органів прийняти заяву про проведення масового зібрання та за умови доведеності вказаного факту судами обгрунтовано закривалося провадження у справах.

Так, у постановах Балаклавського районного судом. Севастополя від 7 квітня 2005 р. щодо М. та С. провадження у справах за ч. 2 ст. 185 КпАП закрито за відсутністю в їх діях складу правопорушення. У мотивувальних частинах постанов суду зазначено, що М. разом із С. та іншими особами до початку мітингу принесли заяву в Орлинівську сільраду для реєстрації Оскільки секретар голови був відсутній, вони передали заяву безпосередньо голові цієї сільради, а також усно під час розмови повідомили його про проведення мітингу. Хоча голова сільради факт передачі заяви заперечував, однак його підтверджено показаннями свідків. Порушень громадського порядку під час мітингу не допускаюся. За викладених обставин судове рішення є обґрунтованим.

Згідно з п. 4 Указу від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації проводяться відповідно до зазначених у заяві цілей, а також у визначені строки і в обумовленому місці.

Траплялися випадки, коли з метою забезпечення правопорядку і запобігання порушенням конституційних прав громадян, рішенням виконкому рекомендувалося громадським організаціям і політичним партіям проводити мітинги та інші масові заходи в певних місцях, а також визнавалося недоцільним проведення таких заходів на площах міста біля адміністративних будівель, торгових центрів, основних транспортних магістралей тощо. Особи, які проводили захід у місці, яке не було запропоноване виконкомом або визначене судовим рішенням, обгрунтовано притягалися до адміністративної відповідальності за ст. 185 і КпАП.

Обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КпАП).

Деякі суди не завжди належним чином перевіряють, чи містяться в адміністративних матеріалах докази винності осіб у вчиненні правопорушень, передбачених статтями 185- 1852 КпАП, відомості про особу правопорушника, достатні для розгляду справи у сулі. Часто доводи суду, викладені у постанові про адміністративне правопорушення, не відповідають фактичним обставинам справи, наведеним у протоколі.

Виявлено випадки порушення судами вимог ч. 2 ст. 277 КпАП, зокрема, допускалися порушення строків розгляду справ із закінченням доби (для справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185 КпАП) та триденного строку (для справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185і КпАП).

Так, адміністративний матеріал щодо вчинення Г. правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 185 КпАП, передано до суду 20 квітня 2005 р. Проте Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська вказану адміністративну справу розглянуто лише 29 червня 2005 р. (через 2 місяці 9 днів), про що винесено постанову, котрою Г. притягнуто до адміністративної відповідальності та призначено штраф у розмірі 340 грн. Оскільки станом на 29 червня 2005 р. закінчився строк накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КпАП, необхідно було б закрити провадження у вказаній справі за перебігом строків накладення адміністративного стягнення.

Виявлено факти, коли суди необґрунтовано закривали провадження у справах.

Так, згідно з постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2005 р. закрито провадження у справі щодо О. про адміністративне правопорушення, передбачене ст. ¡85 КпАП. Підставою для закриття провадження у справі було те, що пройшла доба, протягом якої повинна була розглядатися справа. Однак такий висновок суду не відповідає дійсності, оскільки із матеріалів справи убачається, що адміністративний матеріал надійшов до суду ІЗ вересня 2005 p., а справу розглянуто 14 вересня 2005 р. Крім того, О. вчинив правопорушення 10 вересня 2005 p., тобто строк накладення адміністративного стягнення, встановлений у ст. 38 КпАП, не сплинув. При цьому порушення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 277 КпАП, не є підставою для закриття провадження у справах. За викладених обставин вважається, що провадження у вказаній справі закрито судом необґрунтовано.