Опіка та піклування встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, а піклування — над дитиною віком від 14 до 18 років.
Опіка та піклування встановлюється з метою виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Опіка та піклування може також встановлюватися і над повнолітніми особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 р., надано перелік органів опіки та піклування, а саме:
— державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя;
— виконавчі органи міських чи районних рад у містах, сільських, селищних рад.
Функції органів опіки та піклування поширюються стосовно таких осіб, які:
— не досягли 18-річного віку та залишилися без батьківського піклування;
— визнані судом недієздатними;
— визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами;
— потребують піклування за станом здоров'я.
Опіка та піклування встановлюються за місцем проживання особи або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Не можуть бути призначені опікунами чи піклувальниками особи, які не досягли 18-річного віку, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці.
До обов'язків опікунів чи піклувальників належать: виховання підопічних, турбота про їхнє здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток, створення цим особам необхідних побутових умов, належного лікування та догляду, навчання, захист прав та інтересів підопічних.
Опікуни та піклувальники мають право вимагати у судовому порядку повернення їм дітей, котрі перебувають під їх опікою та піклуванням, від будь-яких осіб, що утримують у себе дітей без законних підстав.
Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2002 р., батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або обов'язковій реєстрації, відмовлятися від належних дитині прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Питання про дозвіл на право опікуна вчинити, а піклувальників — давати згоду на вчинення від імені підопічного правочинів вирішує орган опіки і піклування прийняттям відповідного рішення.
Наголошуємо на тому, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, окрім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
Усиновлення (удочеріння) — це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснюється на підставі рішення суду, окрім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України та якщо усиновлювачем є іноземець.
Питання усиновлення регулюється ст. 18 Сімейного кодексу України. У ст. 211 Кодексу встановлено перелік осіб, які можуть бути усиновлювачами, а в ст. 212 наводиться перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Зокрема, усиновлювачем може бути повнолітня дієздатна особа, яка старша за усиновлювану дитину не менше аніж на 15 років, а у випадку усиновлення повнолітньої особи — не менше 18-ти років.
Звертаємо увагу на те, що, відповідно до ч. 1 ст. 208 Сімейного кодексу України, усиновленою може бути лише дитина. Однак, якщо дитину було покинуто в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я, або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, чи дитину було підкинуто або знайдено, то така дитина може бути усиновленою лише після досягнення нею двомісячного віку.
Порядок обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377, із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 367 від 25 березня 2006 р.
Діти, які можуть бути усиновлені, спеціально реєструються та ставляться на первинний, регіональний та централізований облік.
Також треба зазначити, що відповідними органами здійснюється облік осіб, які бажають усиновити дитину. Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання, а ті, що проживають за межами України, — до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.
Треба наголосити, що іноземці, які бажають усиновити дитину, що є громадянином України і проживає на її території, повинні звернутися з письмовою заявою до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини. Названий департамент утворений у складі Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту як урядовий державний орган. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. № 367 "Про утворення Державного департаменту з усиновлення", ліквідовано Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки.
Лише після отримання висновку про згоду на усиновлення від Державного департаменту з усиновлення іноземці та громадяни України, які проживають за межами України, вправі подати заяву до суду про усиновлення дитини, громадянина України.
Не можуть бути усиновлювачами особи, які є обмежено дієздатними, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не мають постійного місця проживання та постійного доходу, були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини, страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством здоров'я України, а також особи, інтереси котрих суперечать інтересам дитини.
Також законодавцем у ст. 213 Кодексу вказано перелік осіб, які мають переважне право на усиновлення дитини, — громадянин України, в сім'ї якого виховується дитина, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усинов-люється, який є родичем дитини та людиною, яка усиновлює кількох дітей, котрі є братами та сестрами, а також подружися.
Для усиновлення потрібна згода усиновлюваного, у формі, що відповідає її вікові. Однак усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона, у зв'язку з віком або станом здоров'я, не усвідомлює факту усиновлення та якщо дитина проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
Якщо батьки дитини невідомі чи їх позбавлено батьківських прав, визнано недієздатними чи безвісти відсутніми, усиновлення дитини проводиться без згоди батьків. Також це можливо у випадку, коли судом буде встановлено, що батьки, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без вагомих причин, не беруть участь у її утриманні та вихованні, не проявляють батьківської турботи та піклування.
На усиновлення дитини одним із подружжя необхідна письмова, нотаріально засвідчена, згода другого з подружжя. У випадку визнання другого подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним, усиновлення проводиться без такої згоди. Якщо усиновлюється дитина, над якою встановлено опіку або піклування, то, окрім згоди батьків, також потрібна письмова згода опікунів чи піклувальників.
Усиновлення вважається здійсненим у день набуття чинності рішення суду про усиновлення.
Ст. 226 Кодексу встановлено, що дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту усиновлення. Однак таємниця усиновлення не поширюється на випадки усиновлення дітей іноземцями.
Усиновлювач має право змінити відомості про місце і дату народження дитини, прізвище, ім'я та по батькові дитини.
Усиновлені діти втрачають особисті та майнові права і звільняються від обов'язків щодо своїх батьків та родичів, але прирівнюються в особистих та майнових правах до родичів усиновлювачів за походженням. Усиновлення може бути визнане недійсним або скасовано судом у таких випадках: якщо воно було проведено на підставі підроблених документів, без наміру дотримуватися відносин, встановлених для батьків та дітей, особою, котра не може бути усиновителем, а також, коли воно суперечить інтересам дитини, та в інших випадках, передбачених у ст. 238 Сімейного кодексу.
Усиновлення припиняється з часу набуття рішенням суду про скасування його законної сили. З цієї миті відповідно поновлюються всі права та обов'язки між дитиною та її батьками, а також родичами за походженням.
Сімейним кодексом України відновлено інститут патронату, тобто передання органом опіки та піклування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на вихованих у сім'ю іншої особи (патронажного виховання) до досягнення дитиною повноліття, за плату, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування.
На передання дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.
Патронатний вихователь зобов'язаний:
1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;
2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;
3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.
Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.
6.8. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування в Україні законів іноземних держав і міжнародних договорів
Розділ 7. ОСНОВИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
7.1. Земельне право як самостійна галузь права
7.2. Джерела земельного права
7.3. Право власності на землю
7.4. Право користування землею
7.5. Оренда землі
7.6. Види земель та їх правовий режим
7.7. Захист прав громадян та юридичних осіб на землю