Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 11.16. Злочини проти власності

Виходячи з місця розділу, в якому йдеться про злочини проти основ національної безпеки України в системі Особливої частини КК, законодавець вважає такі посягання найбільш суспільно небезпечними.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, національна (в тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає, зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, не порушенні принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності та правопорядку — у політичній сфері; у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, не відпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів — у економічній; у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність — у воєнній; у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн — у науково-технологічній; у не витоку інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави, — в інформаційній сфері

Кожен із злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України, посягає на одну або сукупність окреслених сфер національної безпеки України. Так, наприклад, у диспозиції ст. 111 КК України визначено, що державна зрада — це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. З об'єктивної сторони державна зрада проявляється у вчиненні одного з таких діянь:

1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;

2) шпигунство;

3) надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Шпигунство як спосіб злочинної поведінки, що полягає у збиранні з метою передання або передання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, які становлять державну таємницю, є способом вчинення державної зради лише у випадку, якщо суб'єктом такої поведінки є громадянин України. У разі, коли такі дії вчиняє іноземний громадянин або особа без громадянства, дії винної особи повинні кваліфікуватися за ст. 114 КК України — як самостійний злочин — шпигунство.

11.16. Злочини проти власності

Родовим об'єктом злочинів проти власності е суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Єдність об'єкта — відносин власності — не виключає того, що безпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності.

Найбільш поширеною, загальновизнаною класифікацією злочинів проти власності є їх поділ на три групи:

1) розкрадання (злочини, пов'язані із незаконним вилученням майна): ст. 185—191 КК України;

2) корисливі злочини, що не містять ознак розкрадання: ст. 192, 193, 198 КК України;

3) некорисливі злочини проти власності: ст. 194—197 КК України.

Окрім об'єкта, злочини проти власності мають інші спільні об'єктивні та суб'єктивні ознаки.

Особливе значення для них злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно. Майно як предмет злочинів проти власності має певні ознаки:

1) юридичну — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться в її віданні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;

2) економічну — майно має становити певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона свідчить про те, що в майно вкладено працю людини. Лише в результаті трудових затрат ті чи інші речі включаються до сфери відносин власності, набувають конкретного володільця, щодо них виникають економічні відносини. Якщо певний предмет перебуває в стані природного об'єкта (дикоростучий ліс, дикі птахи або звірі, не видобуті природні копалини тощо), то посягання на них становить не злочини проти власності, а злочини проти довкілля;

3) фізичну — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити. Виходячи зі змісту кримінального закону, з фізичного боку можна виділити такі види предмета злочинів проти власності: річ — це такий предмет, який можна вилучити з володіння законного власника і перемістити у сферу володіння іншої особи або який можна знищити, пошкодити; право на майно — це можливість отримати матеріальні цінності, включаючи й речі, в майбутньому; дії майнового характеру — це різноманітні послуги, внаслідок отримання яких інша особа збагачується, набуває нове майно чи покращує його якість, або ж позбавляється необхідності здійснювати матеріальні витрати.

Найбільшу небезпеку становлять розкрадання (злочини, пов'язані із незаконним вилученням майна). Формами розкрадання є:

Крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК України).

Грабіж — відкрите викрадення чужого майна (ст. 186 КК України).

Розбій — напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК України).

Викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК України). З об'єктивної сторони посягання виражається у викраденні, тобто у таємному або відкритому вилученні зазначених предметів шляхом демонтажу чи іншим засобом.

Вимагання — вимога передання чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (ст. 189 КК України).

Шахрайство — заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 191 КК України).

Привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Ця стаття містить три самостійні форми розкрадання чужого майна.