Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 12.3. Поняття правозахисної діяльності

У національній юридичній науці нині є недостатньо розробленою проблема співвідношення понять "правоохоронна діяльність" та "правозахисна діяльність". Неабияк це зумовлено тим, що за радянських часів панувала догма щодо примату держави над особою. А відтак діяльність усієї радянської правоохоронної системи була спрямована на захист насамперед державних інтересів. За часів незалежної України пріоритети були змінені докорінним чином. Згідно зі ст. З Конституції України, "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Виходячи з цього концептуального положення, надзвичайно актуальною в умовах сьогодення є проблема розвитку правозахисної діяльності. Вона, безумовно, має деякі спільні ознаки з правоохоронною діяльністю, але відрізняється як за предметом, так і за суб'єктами її здійснення.

Так, адвокати можуть здійснювати право встановлювальні або право забезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правозахисної діяльності значно вужчий, аніж у правоохоронній діяльності. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та захисту фізичних осіб від обвинувачення.

Правозахисна діяльність, яка виконується державними й недержавними органами, має кілька складових. Вони, зокрема, полягають у роз'ясненні громадянам їх прав та обов'язків. У Конституції України закріплюється важливе право знати свої права й обов'язки (ст. 57) та право на юридичну допомогу (ст. 59). Державним органом, який має сприяти розвиткові юридичних послуг із метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового та технічного характеру, є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції належать органи з виконавчого провадження, органи реєстрації актів цивільного стану, органи державної реєстрації нормативно-правових актів та громадських об'єднань, а також нотаріат.

Отже, правозахисна діяльність полягає у правовій допомозі юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у спірних питаннях з охорони права, захисті фізичних осіб від обвинувачення та у державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами.

Правовий статус адвокатури України як правозахисного органу. Правовий статус адвокатури України регламентує Закон України від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХП "Про адвокатуру". Відповідно до ст. 1 згаданого Закону, адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше двох років, який склав кваліфікаційні іспити, отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки України, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Адвокатура України здійснює діяльність на принципах верховенства права, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори й інші адвокатські об'єднання, що діють відповідно до Закону України "Про адвокатуру" та статутів адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання працюють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності, гласності, їх реєстрація відбувається у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, адвокати — про отримання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю. Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку — і в іноземних банках, мають печатку і штамп зі своїм найменуванням.

Адвокати займаються такими видами діяльності:

— дають консультації роз'яснення з юридичних питань, усні, письмові довідки стосовно законодавства;

— складають заяви, скарги й інші документи правового характеру;

— посвідчують копії документів у справах, які ведуть;

— здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

— надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

— здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

— виконують обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством. Він має право:

— представляти і захищати права й інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких належить розв'язання відповідних питань;

— збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема, запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою;

— ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

— отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

— застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

— доповідати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб і відповідно до закону отримувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

— бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення про суть клопотань і скарг;

— виконувати інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав, законних інтересів громадян та юридичних осіб, і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитися від узятого на себе захисту підозрюваного (обвинуваченого, підсудного). Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, якщо він у цій справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси котрих суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, фахівець, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також якщо в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з котрою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката; суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, отриманих адвокатом при здійсненні професійних обов'язків. Дані попереднього слідства, що стали відомими адвокатові у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, розв'язання питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури терміном на три роки. Ці комісії утворюються у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної.

При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа, якій вручено це свідоцтво, приймає Присягу адвоката України. За порушення вимог законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на термін до року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката — члена адвокатського об'єднання — регулює також статут відповідного об'єднання.

Адвокатська діяльність може бути припиненою рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульованим у випадках: засудження адвоката за скоєння злочину — після набуття вироком чинності; обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним; втрати громадянства України; грубого порушення вимог Закону України "Про адвокатуру" та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

Адвокати, адвокатські об'єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки й асоціації, що представляють інтереси адвокатів у державних органах і об'єднаннях громадян, захищають соціальні та професійні права адвокатів, здійснюють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Згідно зі ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен вільний у виборі захисника своїх прав. У другому абзаці цієї ж статті зазначено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

От. 6 "Конвенції про захист прав людини і основних свобод", ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997р., передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника! обраного на власний розсуд. У "Міжнародному пакті про громадянські і політичні права" 16 грудня 1966 р., ратифікованому Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 р., зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, таке право повинен встановлювати суд або будь-який інший компетентний орган, передбачений правовою системою держави (ст. 2), і можливість вільного вибору обвинувачення захисника (п. З ст. 14). "Основні принципи, що стосуються ролі юриста", прийняті 8 Конгресом 00Н, передбачають: кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (Принцип 1); жоден суд чи адміністративний орган, в якому допускається участь адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком, якщо юристу було відмовлено в праві виконувати професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (Принцип 19). Отже, наведені витяги з міжнародно-правових актів передбачають право кожного захищати себе особисто або через обраного на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Зважаючи на викладені аргументи, Конституційний Суд України рішенням від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 постановив: положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення й особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги обирати захисником своїх прав особу, котра є

фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи.

Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмана). Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини перебуває у стадії становлення.

Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення органами влади, посадовими особами їхніх прав і свобод. Ця діяльність водночас є і правозахисника, і правоохоронною.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює легітимний парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України в межах повноважень. Метою парламентського контролю е:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) дотримання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у ст. 2 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини";

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина тощо.

Згідно з зазначеним Законом, сферою його спостереження є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина при цьому між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Інститут Уповноваженого Верховної Ради виступає додатковим засобом захисту прав і свобод людини щодо інших правозахисних. "Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод", — підкреслюється у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

Значними є повноваження українського омбудсмана. Зокрема, він має право:

— невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності), їх посадовими та службовими особами;

— бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

— звертатися до Конституційного Суду України з поданням:

— про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента та Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;

— про офіційне тлумачення Конституції та законів України;

— ознайомитися з документами, у тому числі й секретними (таємними), та отримувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях (незалежно від форми власності), органах прокуратури, включаючи справи, які перебувають у судах. Доступ до інформації, пов'язаної зі службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

— вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення фахівців для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних пояснень;

— відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні; опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

— звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших вагомих причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

— направляти до відповідних органів акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини та громадянина для вжиття цими органами необхідних заходів;

— перевіряти стан дотримання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, у тому числі тими, що проводять оперативно-розшукову діяльність тощо.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (незалежно від форм власності), посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і надавати йому необхідну допомогу, зокрема:

— забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених у нормативних актах про охорону державної та службової таємниць;

надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій та рішень.

Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності), їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання у діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Наділяючи омбудсмана такими повноваженнями, законодавець закріплює за ним і певні обов'язки. Зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зобов'язаний дотримуватися Конституції і законів України, інших правових актів, прав і охоронюваних законом інтересів людини й громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інформацію. Це зобов'язання діє і після припинення його повноважень.

Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України. Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за скоєння злочину. Уповноваженого призначають терміном на п'ять років, який розпочинається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Актами реагування Уповноваженого на порушення положень Конституції та законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є: конституційне подання Уповноваженого; подання до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) та їх посадових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого — це акт, поданий до Конституційного Суду України для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента та Кабінету Міністрів України, правового акта Верховної Ради Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Подання до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) та їх посадових і службових осіб здійснюється для вжиття у місячний термін відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", протягом першого кварталу кожного року Уповноважений подає до Верховної Ради України щорічну доповідь про стан дотримання та захисту прав і свобод людини й громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від форми власності) та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини й громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини й громадянина.

Після закінчення терміну повноважень, на який особу було обрано на посаду Уповноваженого, їй надається робота (посада), на якій вона працювала до призначення і яка зберігається за нею на час виконання нею обов'язків Уповноваженого, а в разі неможливості надання цієї роботи (посади) — інша рівноцінна робота (посада) на тому ж, або, за її згодою, іншому підприємстві, в установі, організації.

Правовий статус нотаріату в Україні. У системі правозахисник органів важливе місце належить нотаріату.

Нотаріат — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на державних нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах та приватних нотаріусів. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У тих населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевих рад, а за кордоном — консульськими установами та дипломатичними представництвами України.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, відповідно до майнових, особистих, інших прав і законних інтересів фізичних й юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, запобігання правопорушень.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється Міністерством юстиції України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва і Севастополя. Державні нотаріальні контори відкриває і ліквідовує Міністерство юстиції України.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться управліннями юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Нотаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації.

Нотаріус — це посадова особа, на яку покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії. Нотаріус, незалежно від того, чи є він державним, чи приватним, вчиняє нотаріальні дії від імені держави, яка надала йому повноваження їх вчиняти. Водночас нотаріус несе особисту відповідальність за вчинення нотаріальних дій.

Нотаріусом в Україні може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво на право займатися нотаріальною діяльністю. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видає Міністерство юстиції України на основі рішення кваліфікаційної комісії. Особа, яка не склала іспит, допускається до його повторного складання не раніше як через один рік.

Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Відповідно до Закону України "Про нотаріат", нотаріус має право:

— витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

— складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

При здійсненні нотаріальної діяльності нотаріус зобов'язаний:

— виконувати свої професійні обов'язки відповідно до Закону і принесеної присяги;

— сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права й обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

— зберігати в таємниці відомості, отримані ним у зв'язку зі вчиненням нотаріальних дій;

— відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані дотримувати таємниці цих дій.

У державних нотаріальних конторах вчиняють низку нотаріальних дій, основними з яких є:

— посвідчення угод;

— вживання заходів щодо спадкового майна;

— видання свідоцтв про право на спадщину;

— накладання заборони відчужень нерухомого майна;

— видача свідоцтва про придбання нерухомого майна, яке було предметом іпотеки;

— засвідчення правильності копій документів та витягів з них.

Усього в законі "Про нотаріат" вказано 21 нотаріальну дію, яка може бути вчинена в державних нотаріальних конторах, і зазначено, що законодавством України на державних нотаріусів можуть покладатися і вчинення інших нотаріальних дій.

Правовий статус приватних нотаріусів визначається Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р., згідно з яким приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та всі інші нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком таких нотаріальних дій:

— видачі свідоцтва про право на спадщину;

— вжиття заходів до охорони спадкового майна.

З цього приводу треба зазначити, що змін до відповідних норм Закону України "Про нотаріат" не було внесено.

Статус Міністерства юстиції України та його органів на місцях* Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО квітня 1998 р. із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 834 (834-2004-п) від 05.07.2004 р., встановлено систему органів юстиції, до якої входять:

— Міністерство юстиції;

— Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим;

— обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

— районні, районні у містах управління юстиції;

— міські (міст обласного значення) управління юстиції.

Районні та міські (міст обласного значення) управління юстиції можуть бути об'єднані у міськрайонні управління юстиції, а районні у містах (окрім міст Києва та Севастополя) — у міжрайонні управління юстиції за рішенням міністра юстиції.

Правовий статус Міністерства юстиції України визначається Положенням про Міністерство юстиції України, яке затверджене Указом Президента України 30 грудня 1997 р. із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента від 28 вересня 2004 р. № 1143/2004.

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики.

Основними завданнями Мін'юсту України є:

— забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

— підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;

— забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері;

— підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів;

— планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності;

— координація роботи з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

— організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

— організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів цивільного стану;

— розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

— здійснення міжнародно-правової співпраці.

Мін'юст України в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти Міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності, та громадянами.

Мін'юст України очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-міністра України призначає на посаду Верховна Рада України. Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій.

Правовий статус Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь, які є територіальними органами Мін'юсту, визначається положенням про них, яке затверджено наказом Міністра юстиції України від ЗО серпня 2000 р.

Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласне, Київське та Севастопольське міські Управління юстиції здійснюють такі повноваження:

1. Беруть участь у забезпеченні реалізації державної правової політики.

2. Здійснюють відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів АРК, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій тощо.

3. Сприяють розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб.

4. Здійснюють контроль за дотриманням порядку реєстрації застав рухомого майна, обтяження нерухомого майна іпотекою та ведення Державного реєстру застав рухомого майна, Державного реєстру іпотек у порядку, визначеному чинним законодавством.

5. Забезпечують функціонування та розвиток системи правової інформатизації.

6. Ведуть роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів законодавства відповідно до Єдиного класифікатора галузей законодавства України.

7. Організовують через відділи державної виконавчої служби виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України.

8. Організовують діяльність регіональних відділень Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції.

9. За дорученням Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини вивчають факти порушень прав людини відповідно до запитів Європейського Суду з прав людини.

10. У встановленому порядку здійснюють легалізацію місцевих громадських організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, обласних, регіональних і республіканських професійних спілок та їх об'єднань тощо.

11. Організовують роботу установ нотаріату, перевіряють їх діяльність і вживають заходів щодо її поліпшення, здійснюють контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, нотаріального архіву, забезпечують роботу кваліфікаційної комісії нотаріату.

12. Здійснюють контроль за діяльністю атестованих судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, здійснюють свою діяльність на підставі свідоцтва Мін'юсту України та внесенні до Реєстру атестованих судових експертів.

13. Контролюють діяльність органів реєстрації актів цивільного стану щодо дотримання ними чинного законодавства при реєстрації актів цивільного стану тощо.

14. Координують діяльність місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення; вивчають стан правоосвітньої роботи в навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях, беруть участь у методичному забезпеченні цієї освіти, формуванні у громадян правового світогляду.

15. Забезпечують у межах своєї компетенції виконання завдань мобілізаційної готовності.

16. Здійснюють контроль в апараті управління та підпорядкованих органах і установах юстиції за дотриманням актів законодавства з питань боротьби з корупцією і злочинністю й забезпечують їх неухильне виконання та здійснюють інші повноваження.

Управління юстиції при виконанні покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на відповідній території.

Управління юстиції у межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти управління юстиції є обов'язковими для виконання місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та громадянами. Нормативно-правові акти управління юстиції підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Начальника управління юстиції призначає на посаду і звільняє з посади міністр юстиції України за погодженням з головами відповідних місцев

Розділ 13. ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
13.1. Загальні положення про процесуальну діяльність
13.2. Процесуальна діяльність Конституційного Суду України
13.3. Процесуальна діяльність суду в цивільних справах. Цивільне судочинство
13.4. Процесуальна діяльність господарських судів
13.5. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам
13.6. Подання позову, порушення провадження у справі та підготовка матеріалів до розгляду
13.7. Досудове врегулювання господарських спорів
13.8. Адміністративний процес, адміністративно-процесуальна діяльність та адміністративне судочинство
13.9. Кримінально-процесуальна діяльність
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru