Порівняльне конституційне право - Кириченко В.М. - 3. Структура конституції

Важливе значення для з'ясування сутнісних характеристик конституції має питання її структури. Конституція як юридичний документ складається з наступних елементів:

1) вступна частина (преамбула);

2) основна частина (розділи, частини, глави);

3) заключна частина (прикінцеві та перехідні положення).

Переважна більшість сучасних конституцій містять вступну частину - преамбулу, в якій від імені народу або від імені органу, що прийняв конституцію, вказується на історичне минуле народу, проголошуються основні принципи та мета, яку вона прагне досягти.

Преамбула - це розповсюджений елемент структури основного закону. її регулятивна роль полягає в тому, що більшість її положень по суті моделює певну поведінку різних суб'єктів конституційного права. У зв'язку з цим відповідні положення преамбули можна характеризувати як нормативні. Наприклад, у ст. 176 Конституції Турецької Республіки 1982 р. зазначено, що "преамбула декларує основоположні ідеї та принципи, які покладені в основу Конституції, і складають невід'ємну частину Конституції".

Обсяг преамбули залежить від обсягу відповідної конституції. За змістом преамбули є різноманітними, вона можуть бути дуже короткою (Конституція Республіки Вірменії 2005 р.), великою (Конституція Японії 1946 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Італійської Республіки 1947 р., Конституція Греції 1975 р.). Як правило, великими за обсягами є преамбули конституцій, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах. У деяких із них (В'єтнам, Китай, Куба, Хорватія) преамбули складають не короткі декларації, а є невеликим оповіданням про життя країни та її тяжке минуле, про революційну боротьбу тощо. Крім того, преамбули зазначених країн конституційно закріплюють історичну роль особистостей (В'єтнам - Хо Ши Міна, Китай - Мао Цзедуна, Куба - Ф. Кастро).

Необхідно зазначити, що в демократичних державах не прийнято вносити до тексту конституції будь-яке прізвище, незважаючи на те, що дана особистість має значні здобутки перед суспільством.

Преамбули мають насамперед політичну спрямованість, містять ідеологічні настанови. Вони здебільшого не мають нормативного характеру: їх положення вважаються суто декларативними, тобто не містять конкретних правових норм, за винятком тих, які проголошують права і свободи людини і громадянина. Наприклад, у преамбулі Конституції Французької Республіки 1958 р., зазначено, що "французький народ урочисто проголошує свою прихильність правам людини і принципам національного суверенітету, як вони були визначені Декларацією 1789 р., підтвердженої і доповненої преамбулою Конституції 1946 р.". Деякі чинні конституції (Бельгія, Греція, Данія, Ісландія, Італія, Латвія, Люксембург, Нідерланди) не мають преамбули.

Найбільш змістовим елементом структури конституції є її основна частина, яка поділяється на розділи, частини або глави, які в свою чергу складаються зі статей або параграфів. Останні можуть поділятися на частини, абзаци, пункти, що виділяються цифровою або літерною нумерацією. Подібну структуру мають конституції Індії, Малайзії, Німеччини, Франції, Японії та деяких інших країн. У більшості випадків розділи конституції мають відповідні назви або заголовки та регулюють відповідну сферу суспільних відносин. У сучасних конституціях насамперед врегульовуються основи суспільного ладу, потім - права і свободи людини і громадянина, організація державної влади, управління і суду, територіальна організація держави. Наприклад, перший розділ Конституції України 1996 р. закріплює загальні засади конституційного ладу, другий, який має назву "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" - пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності тощо.

Кожен розділ конституції складається зі статей, які містять конкретні норми. При цьому статті основних законів зазвичай не мають назв. У середньому конституції мають 100-150 статей. З точки зору сучасної теорії конституціоналізму конституція має бути чіткою і компактною, тобто вона повинна містити тільки головне і нічого зайвого. Проте існують конституції, які або дуже лаконічні (наприклад, Конституція США 1787 р. містить 7 статей, які насамперед з точки зору сучасного розуміння структури конституції, є розділами, Конституція Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р. - 88 статей та Конституція Монголії 1992 р. - 70 статей), або дуже "роздуті" (наприклад, найбільша за обсягом в Європі Конституція Португальської Республіки 1976 р. містить 298 статей, які в свою чергу складаються з 5-10 пунктів, в Америці - Конституція Федеративної Республіки Бразилія 1988 р., що, доречі, була колонією Португалії, яка містить 315 статей, і найбільша в світі - Конституція Республіки Індії 1949 р., яка містить 456 статей).

Суттєву роль відіграє заключна частина, яка складається з прикінцевих та перехідних положень) і які входять до структури більшості конституцій. Вони мають тимчасовий характер і є своєрідним періодом адаптації державного життя до новоприйнятого основного закону. Норми цих розділів насамперед призначені забезпечити пра-вонаступництво в організації та діяльності тих державних інститутів, які зі змінами в статусі збережені в новій конституції.

Зазвичай прикінцеві положення структурно відокремлені від перехідних. Зазначені положення сформульовані у вигляді одного із розділів конституції та мають відповідну назву. Наприклад, розділи XIV та XV Конституції України 1996 р. мають назви відповідно "Прикінцеві положення" та "Перехідні положення".

У прикінцевих і перехідних положеннях встановлюється порядок і строки набрання конституцією чинності, визначається порядок видання органічних законів, містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо.

Особливістю більшості конституцій, прийнятих в англомовних країнах, є існування додатків до їх текстів. Вони, як правило, містять тлумачні форми, а також тексти присяг глави держави та вищих посадових осіб, перелік актів, які відміняються у зв'язку з прийняттям конституції та інші положення, що регулюють окремі часткові питання. Ці додатки вважаються частиною конституції і підлягають змінам у тому ж порядку, що і інші її структурні елементи.

Також у деяких основних законах встановлено, які конституційні закони та акти є складовою частиною конституції. Наприклад, у ст. 150 Конституції Литовської Республіки 1992 р. встановлено, що "складовою частиною Конституції Литовської Республіки є: Конституційний закон "Про Литовську державу" від 11 лютого 1991року; Конституційний акт "Про неприєднання Литовської Республіки до пострадянських Східних союзів" від 8 червня 1992 р.", у ст. 3 Конституції Чеської Республіки 1992 р. визначено, що "частиною конституційного порядку Чеської Республіки є Хартія основних прав та свобод".