Право - Оуенз К. - Розділ 8. НЕСПРАВЕДЛИВІ КОНТРАКТИ

Інколи суди мають справу з контрактами явно несправедливими для однієї зі сторін. До судів звертаються з проханнями на цій підставі анулювати такий контракт. Однак в англійському праві немає загальних повноважень на анулювання контракту просто через його несправедливість. Натомість англійське право зафіксувало різноманітні потенційні джерела несправедливості, деякі більш категорично, деякі менш, і в результаті ця сфера права розвинулася дещо фрагментарно. Часом можна знайти підставу для анулювання несправедливої умови, часом — ні.

Основними елементами права, спрямованими на подолання несправедливості, є:

1) право про примус і зловживання впливом. Ця сфера права має істотний потенціал — вона може з часом розвинутися в сферу, що забезпечуватиме загальний захист слабкішій стороні контракту. Однак, попри спроби лорда Деннінга у справі "Ллойдс Бенк" проти Банді встановити набір загальних принципів, що об'єднували б випадки, в яких суди відмовилися видати наказ про примусове виконання контракту через нерівність сил сторін при переговорах, схоже, що ці принципи не вдасться закріпити без втручання статутного права;

2) статутні положення, що містяться в Законі про споживчий кредит 1974 p., Законі про страхові компанії 1982 р. та Законі про фінансові послуги 1986 p., дозволяють анулювати угоди за певних обставин;

3) статті 137—140 Закону про споживчий кредит 1974 р. передбачають, що суди мають право переглядати кредитні контракти в разі грабіжницьких

ставок;

4) інші положення, наприклад, доктрина обмеження підприємницької діяльності, яка дозволяє судам анулювати несправедливі контракти;

5) закон про несправедливі умови контрактів (ЗНУК) 1977 р. (разом з іншими нормами статутного та загального права), який контролює несправедливі

умови про звільнення від відповідальності відповідальності. Слід зауважити, що, попри свою назву, цей Закон не контролює несправедливі договірні

умови в цілому;

6) починаючи з 1 липня 1995 р. Постанова про несправедливі умови в споживчих контрактах, яка регулює несправедливі умови взагалі (вперше в англійському праві), але лише в частині споживчих контрактів. Ця постанова покликана ввести в дію Директиву ЄС 93/13, яка має на меті контроль за несправедливими умовами в споживчих контрактах. Це, можливо, найважливіший засіб контролю несправедливих умов у контрактах, і залишається лише сподіватися, що з часом сфера дії положень цієї постанови буде розширена і охопить також ділові контракти.

8.1. Недобросовісні контракти в США

Єдиний комерційний кодекс Сполучених Штатів передбачає модель, яка показує, як можна зробити застосування несправедливих умов предметом контролю. Кодекс наділяє суд широкими повноваженнями, які він може використовувати для боротьби з "недобросовісними" контрактами. "Недобросовісний" означає "такий, що суперечить совісті".

Пункт 2-302 Єдиного комерційного кодексу США передбачає: "1) Якщо суд, розглядаючи питання права, встановлює, що контракт або будь-яка умова контракту була недобросовісною в момент його укладення, суд може відмовитися від наказу примусово виконувати контракт, або може наказати виконати інші положення контракту, за винятком недобросовісної умови, або може так обмежити застосування будь-якої недобросовісної умови, щоб уникнути недобросовісного результату". Сфера застосування Комерційного кодексу дуже широка. Так, він застосовувався для коригування ціни, передбаченої в контракті, якщо товари були продані за ціною, що приблизно в 2,5 раза перевищує нормальну роздрібну ціну (див* справу Токер проти Вестермана (1970 р.)). У цій справі "недобросовісний контракт" був визначений як: "... контракт, який жодна людина при доброму розумі й не будучи в омані не запропонувала б, з одного боку, і на який жодна чесна і справедлива людина не погодилася б, з іншого боку... Встановлено, що нерівність має бути такою сильною, значною і явною, що неможливо було б, щоб людина при доброму розумі, якій розповіли про неї, не вигукнула, що це несправедливо".

Кодекс застосовувався, як у згаданій вище справі Токера, в разі неадекватності зустрічного задоволення. В англійському праві неадекватність зустрічного задоволення ніколи не була підставою (за відсутності певних факторів, які роблять контракт недійсним, зокрема введення в оману, примус чи зловживання впливом) для втручання в контракт між сторонами. Якщо особа уклала невигідний контракт, це її біда.

Доктрина "недобросовісного контракту" була застосована і в ситуації, в якій "малоосвічена" особа — орендар бензоколонки — підписала контракт з дуже обтяжливою умовою про відшкодування збитків, підготовлений юристами нафтової компанії. Суд ухвалив рішення, що орендар не є зв'язаним своїм підписом (справа Вівер проти "Амерікен Ойл Ко"). За англійським правом він зв'язаний своїм підписом, якщо лише документ не вводив його в оману. (Стаття 4 Закону про несправедливі умови контрактів (ЗНУК) 1977 p., яка передбачає, що умови про відшкодування збитків мають задовольняти вимогу виправданості, але це поширюється лише на випадки, коли стороною, яка зазнала шкоди, є споживач.) Таким чином, за англійським правом Вівер був би зв'язаним контрактом, який він підписав. (Див., напр., наведену нижче справу Лестрендж проти Грокоба.)