Право - Оуенз К. - 9.2.2. Помилки стосовно якості

Атіях (Atiyah) у праці "Вступ до договірного права" твердить, що в разі, якщо неможливість пов'язана з не існуванням предмета угоди, є три ймовірні ситуації:

1) продавець взяв на себе ризик не існування предмета угоди на час, коли контракт підлягав виконанню, а отже, він порушує контракт, якщо він не виконується;

2) покупець взяв на себе ризик не існування предмета угоди, а отже, він зобов'язаний заплатити ціну за товар, навіть якщо він його не отримав;

3) ні покупець, ні продавець не взяли на себе ризики, а отже, контракт є недійсним за загальним правом.

Інакше кажучи, цей автор вважає, що все залежить від інтерпретації контракту. Такий погляд не є дуже поширеним, оскільки чітко визначена норма статті 6 Закону про продаж товарів передбачає, що якщо предмет контракту про продаж конкретних товарів зіпсувався, але будь-яка зі сторін про це не знає, то контракт є недійсним. Однак у справі Макрей проти Комісії Австралійського Союзу, як ми бачили, суд вирішив, що продавець гарантував наявність неіснуючих товарів. Виявляється, що аналіз Атіяха можна застосувати до "зіпсованого" предмета угоди, який не є товаром.

Примітка: якщо одна сторона знає про помилку іншої, вона не може скористатися цим: контракт буде недійсним. Див., напр., справу Хартог проти Коліна та Шилдса (1939 р.), в якій ціна на товари була визначена помилково через недогляд продавця в обставинах, у яких покупець не міг розраховувати на те, що продавець справді мав намір реалізувати таку пропозицію.

9.2.2. Помилки стосовно якості

Щоб спільна помилка була визнана в тому розумінні, що через неї контракт втрачав би чинність за загальним правом, помилка має робити предмет угоди відмінним по суті від того, про який, на переконання сторін, вони уклали контракт. Якщо помилка стосується лише однієї з якостей, притаманних предмету угоди, що не робить його істотно відмінним, контракт не буде недійсним. (Зауважте, що більшість помилок стосовно якості викликані заявами, які роблять сторони угоди. Якщо ці заяви не відповідають дійсності, то, за чинним нині законодавством про введення в оману, безвинна сторона, як правило, може розраховувати на судовий захист.)

У складній справі Белл проти "Левер Броз" (1932 р.) Бел л і Свеллінг, директори дочірньої компанії "Левер Броз", отримали компенсацію в сумі ЗО тис. фунтів стерлінгів та 20 тис. фунтів стерлінгів відповідно, коли компанію закрили і їхні послуги стали непотрібні. Однак вони порушили свої контракти з "Левер Броз", бо займалися бізнесом самостійно, що суперечило їхнім зобов'язанням стосовно "Левер Броз". Якби компанія Л. знала про це, вона розірвала б контракти з Б. та С. і не зобов'язана була б платити компенсацію. Компанія Л. заявила про можливість оскарження компенсаційного контракту, бо він був наслідком навмисного введення в оману. Було ухвалено рішення, що жодного навмисного введення в оману не було, оскільки Белл та Снеллінг забули про допущене ними порушення обов'язків, коли укладали компенсаційні контракти, що не є шахрайством. Компанія Л. також намагалася порушити питання про спільну помилку (нехай студентів не збиває той факт, що судді називали її взаємною помилкою). Рішення: контракт є недійсним за загальним правом, лише якщо сторони уклали його внаслідок фундаментальної помилки, пов'язаної з істотним та невід'ємним елементом предмета контракту. У цьому випадку такої помилки не було. Помилка стосувалася не того, що було куплене, а якості того, що було куплене. Ось що сказав лорд Актін:

"Я дійшов висновку, що було б неправильно прийняти рішення, що угода про припинення певного конкретного контракту є недійсною, якщо виявляється, що угода вже була порушена і могла б бути припинена в інший спосіб. Контракт, від якого звільняються, є ідентичним контрактом у будь-якому випадку, і сторона, яка платить за звільнення від угоди, одержує саме те, чого прагнула. На мою думку, не має значення, що вона могла б досягти того самого результату в інший спосіб або, якби знала справжні факти, то не уклала б цієї угоди". Примітка: це рішення було прийнято незначною більшістю — три проти двох. Чинник, який справив вплив принаймні на одну особу з більшості, лорда Танкертона, — палке прагнення представників "Левер Броз" розірвати контракти Б. та С, і він не був переконаний, що Л. відмовилися б від укладення угоди про припинення дії контрактів, якби навіть знали всі факти. Двоє суддів, які не підтримали це рішення, хоч, здається, і погодилися із заявами з питання права, які зробила більшість, дотримувалися думки, що помилкове припущення сторін (тобто йшлося про контракт, припинити дію якого можна було лише за допомогою засобу, рівнозначного виплаті відшкодування збитків) мало фундаментальне значення для контракту між ними.