Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Велика Британія

У Великій Британії питання співвідношення міжнародного та внутрішнього права регулюються за допомогою конституційних звичаїв, конституційних доктрин та судової практики.

У країні здавна застосовується дуалістичний підхід до вирішення проблеми співвідношення міжнародного договору та внутрішнього закону.

Положення про те, що "міжнародне право є частиною права країни", стосується не міжнародних угод, а норм загального міжнародного права.

Не менш суттєвою особливістю британської системи є доктрина суверенності парламенту. Вона має два аспекти. По-перше, суди Великої Британії не можуть ставити під сумнів чинність парламентських актів і зобов'язані завжди їх дотримуватися. По-друге, жодний парламент попереднього складу не може зобов'язати до певних дій парламент наступного скликання. Усе це зумовило ті проблеми, з якими пов'язана реалізація права Євросоюзу у Великій Британії.

Приєднання Великої Британії до європейських співтовариств обумовило необхідність змін у національному законодавстві. Для введення в дію положень права європейських інтеграційних об'єднань у 1972 р. британський парламент ухвалив "Акт про європейські співтовариства" (далі - Акт). Фактично, цей документ забезпечив передачу компетенції європейським співтовариствам, а також адаптував британську практику до вимог, пов'язаних із застосуванням норм права ЄС.

Слід зауважити, що сам Акт не містить будь-якої заяви щодо примату права співтовариств. Засади для дії права європейських інтеграційних об'єднань у внутрішньому правопорядку створені за допомогою використання загальної відсилки до положень права ЄС. Найбільш важливе значення має розділ 2.1 Акта, в якому зазначено: "Усі права, повноваження, відповідальності, зобов'язання та обмеження, які час від часу створюються чи виникають з договорів, та всі засоби захисту та правила процедури, які час від часу виникають з договорів та з'являються на їх основі, та яким відповідно до договорів повинна бути надана юридична сила або які повинні застосовуватись в Сполученому Королівстві без подальшого введення в дію, повинні бути визнані та діяти в праві, їм необхідно слідувати та відповідним чином здійснювати". Цей розділ Акта служить генеральною відсилкою до права європейських інтеграційних об'єднань, на засадах якої і повинно здійснюватися введення в дію на території Великої Британії положень договірного та похідного права Євросоюзу.

Таким чином, норми прямої дії, які ухвалюються в рамках європейських інтеграційних об'єднань після набуття чинності згаданим Актом, уже не потребують для застосування у Великій Британії ухвалення національним парламентом спеціальних законів, які трансформували б їх у внутрішній правопорядок, унаслідок чого обмежується контроль цього органу за здійсненням інтеграційних заходів у країні.

Цей розділ Акта охоплює також засоби захисту та правила процедури, що містяться в договорах, і є посиланням на процедуру, встановлену ст. 177 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства (зараз - ст. 267). Тим самим національним судам нижчої інстанції надано право безпосереднього звернення до Суду ЄС, оминаючи національні суди вищої інстанції, що покликано служити посиленню наднаціонального характеру європейського інтеграційного об'єднання. Водночас слід підкреслити, що таке право на звернення може надаватися тільки на основі національного закону.

Відповідно до розділу 2.2 Акта уряд шляхом делегованого законодавства повинен здійснювати ті приписи права ЄС, які не мають характеру прямої дії, включно з рішеннями Суду ЄС та постановами Ради Євросоюзу та Комісії про накладання штрафів та платежів. Це має здійснюватися у формі закону, що ухвалюється від імені англійської корони і таємної ради й проходить через парламент без обговорення (так званий Order of Council) або у формі акта міністра, уповноваженого таким законом. Проте, якщо парламент не ухвалює такого акта, він має бути скасований. Таке делеговане законодавство може змінювати або доповнювати не тільки акти виконавчої влади, а навіть деякі акти парламенту, що призводить до наділення уряду традиційними прерогативами законодавчої влади за рахунок послаблення останньої.

У розділі 2.4 сказано, що будь-які законодавчі акти, які вже ухвалені чи можуть бути ухвалені і положення яких можуть відрізнятися від тих, що містяться в розділі 2 цього Акта, мають тлумачитись і діяти відповідно до згаданих вище положень цього розділу. За допомогою такого формулювання створюються умови для утвердження пріоритету права ЄС, принаймні щодо положень внутрішніх нормативних атів, ухвалених до набрання чинності Актом. Щодо майбутніх актів парламенту, то з огляду на панівну доктрину суверенітету парламенту, останній завжди може ухвалити статут, який суперечитиме праву Євросоюзу і який на підставі правила lex posterior повинен мати перевагу. Якщо парламент ухвалить такий акт, національні суди змушені будуть спробувати усунути суперечності шляхом тлумачення, виходячи з презумпції, що парламент не хотів порушувати норми права ЄС, однак вони в усіх випадках будуть зобов'язані застосовувати акт парламенту.

З підписанням Єдиного європейського акта та ДЄС до Акта щодо приєднання були внесені відповідні зміни шляхом їх ухвалення парламентом.

Застосування права Євросоюзу у Шотландії та Північній Ірландії має свої особливості, пов'язані з існуванням у цих частинах Сполученого Королівства своїх правових систем.

Британські суди в цілому займають суперечливу позицію щодо дії положень права європейських інтеграційних об'єднань у країні. У низці рішень, ухвалених у 1979 та 1982 pp., вони підтвердили доктрину суверенітету парламенту. Водночас Верховний суд та Палата лордів при розгляді справи Factortame у 1989 та 1990 pp. визнали пріоритет права Євросоюзу через посилання на положення Акта щодо приєднання. Зокрема, Палата лордів наголосила, що на підставі положень частини 2.4 Акта всі національні законодавчі акти, ухвалені після прийняття постанов інститутів європейських інтеграційних об'єднань, повинні тлумачитися таким чином, щоб не порушувати права, надані громадянам країн-членів положеннями права співтовариств, які мають характер прямої дії. Також було підтверджено право національних судів не застосовувати національне законодавство до отримання попереднього рішення від Суду ЄС.

І хоча доктрина суверенітету парламенту все ще залишається чинною, завдяки чому досі існує потенційна небезпека порушення Великою Британією своїх зобов'язань перед Євросоюзом, проте, як свідчить судова практика, застосування відповідних методів тлумачення здатне нівелювати її негативні наслідки для дії положень права ЄС у країні.