Розробка прогнозів базується на застосуванні різних методів прогнозування.
Під методами прогнозування слід розуміти сукупність прийомів і способів мислення, що дають змогу на основі аналізу ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) зв'язків об'єкта прогнозування, а також їхніх змін у межах розглянутого явища і процесу вивести судження певної вірогідності відносно майбутнього розвитку об'єкта.
Сьогодні науці відомо більше 150 методів і прийомів, які використовуються або запропоновані до використання у прогнозуванні. Кожен метод має свої особливості залежно від мети його використання і рівня проведених досліджень. Методи розрізняються також за науковою обґрунтованістю і призначенням. Вибір методів прогнозування здійснюється відповідно до
характеру об'єкта і вимог, які висуваються до інформаційного забезпечення.
Досвід, накопичений сучасною прогностикою, показує, що всю сукупність методів прогнозування можна згрупувати за різними ознаками, зокрема:
o за ступенем формалізації;
o загальним принципом дії;
o способом отримання й обробки інформації;
o напрямками і призначенням прогнозування;
o процедурою отримання параметрів прогнозної моделі. Так, наприклад, за способом отримання й обробки обробки інформації про об'єкт можна виокремити: статистичні методи, методи аналогій і випереджальні методи.
Статистичні методи поєднують методи обробки кількісної інформації за принципом виявлення математичних закономірностей і математичних взаємозв'язків характеристик об'єкта з метою одержання прогнозних моделей.
Методи аналогій спрямовані на те, щоб виявити подібність у закономірностях розвитку процесів і на підставі цього будувати прогнози.
Випереджальні методи прогнозування базуються на певних принципах спеціальної обробки інформації, що реалізують у прогнозі її властивість випереджати розвиток об'єкта прогнозування. У свою чергу їх можна розділити на методи дослідження динаміки розвитку об'єкта і методи дослідження й оцінки рівня розвитку об'єкта.
Найбільшого поширення набуло угрупування методів прогнозування за ступенем формалізації, відповідно до якого всі методи можна поділити на інтуїтивні (методи експертних оцінок) і формалізовані (рис. 14.4).
В основу такої класифікації покладено принцип дії і спосіб отримання інформації, тобто принцип дії припускає той або інший ступінь формалізації економічного явища.
14.3.1. Інтуїтивні методи прогнозування
Інтуїтивні методи прогнозування як науковий інструмент вирішення складних неформалізованих проблем дають змогу отримати прогнозну оцінку стану розвитку об'єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості. їхня сутність полягає в побудові раціональної процедури інтуїтивно-логічного мислення людини в поєднанні з кількісними методами оцінки й обробки отриманих результатів. При цьому узагальнена думка експертів приймається як вирішення проблеми.
Інтуїтивні методи прогнозування застосовуються в таких випадках:
1) об'єкт, економічне явище не піддаються математичному опису, формалізації;
2) статистична вибірка нерепрезентативна;
3) немає необхідних засобів та ресурсів для проведення формалізованих досліджень (обчислювальної техніки, програмного забезпечення, кваліфікованих кадрів);
4) виникли екстремальні ситуації, коли потрібне прийняття швидких рішень.
За допомогою застосування методів експертних оцінок до: вільно вирішувати такі типові задачі:
o складання переліку можливих подій у різних галузях за певний проміжок часу;
o визначення найбільш імовірних інтервалів часу здійснення багатьох подій;
o визначення цілей і завдань управління з упорядкуванням їх за ступенем важливості;
o розробка альтернативних варіантів вирішення завдання з оцінкою їхньої переваги;
o альтернативний розподіл ресурсів для вирішення завдань з ранжируванням їхньої черговості;
o альтернативні варіанти прийняття рішень у певній ситуації з оцінкою їхньої переваги.
Процес роботи експертів називається експертизою, яка зазвичай включає чотири основні етапи (рис. 14.5).
Рис. 14.5. Основні етапи експертизи
Всі експертні оцінки можуть бути поділені на індивідуальні і колективні.
Індивідуальні експертні оцінки, або метод узгодження оцінок, припускає, що кожен експерт дає свою (особисту) оцінку імовірності події.
Розрізняють такі індивідуальні експертні методи: інтерв'ю, аналітичні записки, написання сценарію (рис. 14.6).
Колективні експертні оцінки передбачають розробку прогнозу на основі узагальнення думок різних експертів. При колективних експертних оцінках використовуються методи: "мозкової атаки", "комісій" (метод "круглого столу"), Дельфі, "дерева цілей", матричний.
Рис. 14.6. Характеристика методів індивідуальних експертних оцінок
Метод "мозкової атаки" має на меті одержати колективну генерацію ідей і творче вирішення поставленої проблеми та визначити можливі варіанти розвитку подій. Для цього формується група експертів на чолі з ведучим. Якщо до складу групи входять учасники одного рангу, то допускається знання експертами один одного. Якщо група формується з експертів різного рангу, то бажано, щоб вони не були знайомі, тобто їм просто привласнюють номери.
Ведучий тільки на самому початку "мозкової атаки" активно звертає увагу експертів на основне питання розв'язуваної проблеми, допомагає сконцентрувати висування ідей, далі його роль стає пасивною, настає стадія спонтанного висування принципово нових ідей. Завдання ведучого - всіляко стимулювати робочий процес, створювати невимушену обстановку, записувати висловлення на магнітофон для наступного їх аналізу та систематизації.
При генерації ідей експерти повинні виступати багаторазово, але не підряд. їхні виступи мають бути чіткими, стиснутими, без критики попередніх експертів. Не дозволяється мати "домашні заготовки" за списками ідей. При використанні даного методу тривалість роботи експертів триває від 20 хв. до 1 год.
Метод "комісій" ґрунтується на тому, що призначається чи вибирається комісія, яка наділяється правом попереднього або остаточного висновку, тобто комісія організує "круглий стіл", у рамках якого будуть узгоджуватись думки експертів з метою вироблення єдиної думки.
Поряд з порівняно швидким рішенням проблеми цей метод має істотний недолік, який полягає в тому, що експерти заздалегідь зорієнтовані на компромісне вирішення проблеми, а це у свою чергу припускає достатнє перекручування результатів прогнозування.
У 50-х роках груповий підхід до прогнозування був принципово доопрацьований: у його основу лягли збір та обробка інформації, наукових поглядів, для чого вченим розсилали анкети, які згодом узагальнювали і робили необхідні висновки. Цей підхід одержав назву методу "Дельфі".
Суть методу "Дельфі" полягає у проведенні анкетних опитувань експертів (висококласних фахівців у необхідних галузях знань). На відміну від інших методів він має три такі особливості: повна анонімність експертів; використання результатів попереднього туру опитування; повна статистична характеристика групової відповіді. В ході процедури прогнозування експерти не знають один одного і не спілкуються між собою. При використанні результатів попереднього туру фахівець вибирає з анкет тільки ту інформацію, яка стосується поставленої проблеми; не допускається постановка нових задач і нових проблем. Статистична оцінка припускає усереднену оцінку прогнозу показників цієї проблеми групою експертів.
При прогнозуванні за допомогою методу "Дельфі" доцільно поставити і розв'язати такі основні задачі: сформувати експертну групу; підготувати і провести експертизу; статистично опрацювати інформацію й проаналізувати результати; обґрунтувати вірогідність прогнозу; передати прогноз замовнику.
Необхідно зазначити, що відповіді і висновки експертів певною мірою вже визначені заданими питаннями. Тому організатор опитування експертів особливу увагу звертає на таке:
1) питання в анкетах формуються таким чином, щоб їм можна було дати кількісну характеристику;
2) опитування проводиться в кілька турів;
3) після кожного туру питання в анкетах уточнюються;
4) після кожного туру інформація обробляється і середня оцінка результатів опитування надається кожному експерту для ознайомлення.
Метод "дерева цілей" може оперувати з якісною і кількісною інформацією. Він дає змогу розбивати основну задачу прогнозування на підзадачі і створювати систему "зважених" за експертними оцінками зв'язків. Для цього може бути використана математична теорія графів.
Графом називається фігура, що складається з крапок - вершин і відрізків, які їх з'єднують, - ребер. Графи можуть містити або не містити цикли (петлі), бути зв'язаними або незв'язаними, орієнтованими або неорієнтованими. Вибір структури графа визначається тією сукупністю компонентів та елементів системи, яку він повинен формалізувати.
Якщо зв'язаний граф не містить петель і є орієнтованим, то його прийнято називати "деревом цілей". Кожна пара його вершин з'єднується одним ребром.
У "дереві цілей" вершини можуть мати кількісну оцінку. Ці оцінки прийнято називати коефіцієнтами відносної важливості. При присвоєнні коефіцієнтів відносної важливості варто враховувати, що на певному рівні їх сума має дорівнювати одиниці. Цю умову прийнято називати нормуванням. Коефіцієнти відносної важливості обчислюються за кожною гілкою дерева цілей (по ланцюжку від вершини до базису).
Побудова "дерева цілей" вимагає вирішення таких завдань:
1) прогнозування об'єкта як системи;
2) розробка сценарію досягнення кінцевої мети;
3) обґрунтування коефіцієнта відносної важливості.
Матричний метод використовується у випадку експертного прогнозування великих систем. Тоді виникає необхідність узгодження прогнозів окремих компонентів, встановлення і прогнозування основних зв'язків між ними, тобто події в системі мають перехресний вплив, який необхідно виявити. У табл. 14.3 наведена форма для аналізу перехресного впливу.
Таблиця 14.3. Форма для аналізу перехресного впливу
Спочатку здійснюється первісний прогноз розвитку компонента в часі (з певною ймовірністю), потім виявляється перехресний вплив одних подій на інші. Характер впливу може бути визначений як негативний, нейтральний і позитивний. Інтенсивність впливу може визначатись у відсотках, балах тощо. При прогнозуванні обов'язковим є врахування впливу більш ранньої події на більш пізні.
14.4. Методи аналізу якості прогнозів