Правознавство - Кунченко-Харченко В.І. - Розділ 10. Основи екологічного і земельного права України

10.1. Загальна характеристика екологічного та земельного права і законодавства України

Збереження природи, раціональне використання природних ресурсів є одним із основних напрямків діяльності будь-якої держави і світового співтовариства в цілому. Ці питання є найбільш актуальними для України, економіка якої тривалий час централізовано формувалася в умовах нераціонального використання ресурсів, непомірного споживання енергії та споживацького відношення до природи. В результаті техногенне навантаження на території України у 6 разів вище європейського рівня, розораність земель сягає 80 % до площі сільськогосподарських угідь, вода використовується у 5, а на підприємствах у 10 разів більше ніж потрібно для забезпечення сучасного технологічного процесу. Це призводить до великих втрат валового внутрішнього продукту у вигляді зменшення продуктивності та значної втрати природних і людських ресурсів. У критичному екологічному стані опинилася річка Дніпро та інші річки України внаслідок забруднення сполуками важких металів та азоту. Масовими стали аварії нафто і газопроводів, у зв'язку з цим постійно забруднюються ґрунтові і водні об'єкти. Щорічно Україна втрачає 80000 га земель від водної та вітрової ерозії. Тільки внаслідок Чорнобильської аварії радіоактивними викидами забруднено майже 8,5 млн. га сільськогосподарських угідь в Київській, Вінницькій, Житомирській, Чернігівській, Черкаській та інших областях. Екологічно небезпечні умови життя призвели до збільшення вимирання населення України.

Вищевказані та інші причини негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище вимагають вдосконалення екологічного права, яке є комплексною галуззю, що включає до свого складу земельне, водне, гірничодобувне, лісове та інші природоохоронні галузі права та забезпечення його безумовної реалізації у повсякденному житті.

Екологічне право - є системою правових норм встановлених чи санкціонованих державою, що регулюють відносини з приводу приналежності використання, відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, реалізації захисту екологічних прав різних суб'єктів та забезпечення екологічної безпеки.

Земельне право, як частина екологічного права, є самостійною галуззю права, що регулюють суспільні відносини, щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Предметом екологічного права є правовідносини, що виникають в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров'я, довкілля, екологічної безпеки. Вони охоплюють питання використання природних ресурсів (земельних, водних, лісових, фауністичних, щодо використання атмосферного повітря, надр та інше) та забезпечення охорони довкілля від негативного впливу стихійних сил природи і небезпечного антропогенного впливу.

Комплексність екологічного права полягає в тому, що кожна галузь права, яка входить до його складу є самостійною і регулює окремі сфери екологічних відносин, пов'язані з різними екологічними об'єктами.

Предметом земельного права є сфера земельних відносин.

Відповідно до ст. 13 Конституції України " Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами право-власності народу відповідно до закону."

Методи екологічного і земельного права - це певні способи і прийоми за допомогою яких правові норми впливають на поведінку суб'єктів екологічних (земельних) відносин:

- імперативний метод, який базується на категоричних приписах, які безумовно повинні виконуватися;

- директивний метод, який надає суб'єкту право вибору певної поведінки в межах правового припису (регулювання відносин власності на природні об'єкти, спільного використання певних об'єктів та інше);

- рекомендаційний, який пов'язаний із певними зразками поведінки, що пропонуються суб'єктам з боку повноважних органів держави;

- стимулюючий, пов'язаний з настанням бажаних для суб'єктів позитивних результатів при дотриманні вимог екологічних норм та ін.

Джерелами екологічного та земельного права є нормативно-правові акти, змістом яких є екологічні та земельні норми:

1) Конституція України (ст. 13,14,50);

2) Водний кодекс України від 06.06.1995 року;

3) Земельний кодекс України від 25.10.2001 року;

4) Кодекс України "Про надра" від 27.07.1994 року;

5) Лісовий кодекс України від 21.01.1994 року;

6) Закони України:

- "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 року;

- "Про відходи" від 05.03.1998 року;

- "Про охорону атмосферного повітря" від 21.06.2001 року;

- "Про охорону земель" від 19.06. 2003 року;

- "Про природно-заповідний фонд" від 16.06.1992 року;

- "Про тваринний світ" від 13.12. 2001 року;

- "Про Червону книгу України" від 07.02.2002 року та інші.

7) Підзаконні нормативно-правові акти:

- Указ Президента "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів" від 15.09.2003 року;

- Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми поводження з твердими побутовими відходами" від 04.03.2004 року;

- Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України "Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації" від 18.12.2003 року;

- інструкції, правила, рішення та інші акти органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Вищевказані та інші джерела екологічного та земельного права відіграють об'єднуючу роль у формуванні екологічного законодавства України.