Правознавство - Молдован В.В. - 5. Джерела права

Джерело (форма) права - офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які виходять від держави і надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

Тільки відповідно до Конституції, рішень державних органів, органів місцевого самоуправління, а також шляхом народного голосування (референдуму) можуть встановлюватися, змінюватися і скасовуватися норми права.

(1). Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий компетентними суб'єктами, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки.

Такими є: конституції, закони, укази президента, постанови тощо. Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо романо-германського типу правових систем - Франція, Німеччина, Італія, Іспанія та ін.

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що нормативно-правовий акт надає можливість: 1) чітко сформулювати зміст прав і обов'язків; 2) відносно швидко довести зміст до адресатів норми; 3) створити умови для адекватного розуміння і застосування норми; 4) оперативно змінювати чи скасовувати норму; 5) здійснювати систематизацію норм, що полегшує користування ними.

Види нормативно-правових актів: Конституція, закон, підзаконний акт.

Закони - нормативні акти вищого представницького органу держави, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Підзаконні акти - акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і на його виконання.

До них належать: Укази Президента України; постанови Верховної Ради України; декрети та постанови Кабміну України; Ради міністрів АРК; рішення, нормативні ухвали місцевих Рад народних депутатів; інструкції, вказівки та накази керівників міністерств і відомств України та ін.

(2). Правові договори - добровільні й узгоджені рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми з метою урегулювання певної життєвої ситуації і забезпечується державою.

Правовий договір розрахований на неоднократне застосування: він містить норми - правила поведінки загального характеру (колективний, трудовий). Має суттєве значення у сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати місце між суб'єктами федерації. Наприклад: договір між студентом та вищим навчальним закладом містить права і обов'язки сторін.

(3). Правовий звичай - правило поведінки, що складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено й охороняється державою.

Правовими стають ті звичаї, в яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава визнає подібні правила як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує їх виконання з допомогою державного примусу. Держава визнає не всі звичаї, які склалися в суспільстві, а лише ті, які мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і відповідають історичному етапу його розвитку.

Прикладом правового звичаю, тобто правила поведінки, що спочатку склалося у суспільній практиці і лише потім держава визнала його і надала йому загальнообов'язковості, закріпивши в нормативно-правовому акті, є те, що перше засідання новообраної ради до обрання її голови відкриває і веде найстарший за віком депутат.

Правові звичаї - найдавніше джерело права, історичний і фактичний передвісник закону. Мали значення у середньовіччя, утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком країн Африки та Азії.

(4). Судовий чи адміністративний прецедент - рішення конкретної юридичної справи, яке виносить судовий чи інший компетентний орган держави і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому.

Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини у правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм.

Є одним із провідних джерел права англо-американського типу.

(5). Релігійно-правова норма - священні писання, книги, трактати. Акти-документи, які містять церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй значення і забезпечується нею.

Релігійно-правова норма поширена у традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплетена з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

(6). Науково-правова доктрина - документи, що містять концептуально оформлені правові ідеї, принципи, які розроблені вченими з метою удосконалення законодавства та усвідомлені суспільством як обов'язкові.

Не у всіх країнах визнається джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші часи роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів.

Правова доктрина є безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилаються на праці вчених, а також в релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм базуються на правилах загальнообов'язкової поведінки, які взяті з праць видатних юристів.

(7) Міжнародно-правовий акт - документ двох або кількох держав, який містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків у різних відносинах між ними.

З санкції держави такий акт поширюється на її території, стає частиною внутрішнього законодавства. На внутрішнє право впливають джерела міжнародного права - загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції).