Правознавство - Олійник А.Ю. - Глава XXI. Правозахисні організації в Україні

§ 1. Поняття та класифікація правозахисник організацій в Україні

Правозахисні організації в Україні утворюються для здійснення діяльності по захисту фізичних і юридичних осіб від правопорушень та зловживань правом із боку суспільства, держави, місцевого самоврядування, недержавних об'єднань людей та окремих фізичних осіб. Поняття "правоохоронна" та "правозахисна" діяльність не однаково тлумачаться у юридичних джерелах. Правоохоронна діяльність розглядається як поняття більш широке ніж правозахисна діяльність. Інші погляди на цю проблему: правозахист розглядають ширше ніж правоохорону. Нас буде цікавити правозахисна діяльність у вузькому розумінні. Це вчинки (дії чи бездіяльність) правозахисних органів (державних і недержавних) спрямовані на надання кожній людині і громадянину, їх об'єднанням та юридичним особам правової допомоги щодо припинення порушень права, притягнення винних до юридичної відповідальності, відновлення права і відшкодування спричинених порушенням права збитків. Правозахисна діяльність має такі ознаки: а) це діяльність системи правозахисних організацій; б) ці організації можуть бути державними і недержавними; в) ця діяльність спрямована на надання кожній фізичній і юридичній особі правової допомоги; г) допомога, що надається спрямована на припинення порушень права, недопущення зловживання правом, притягнення винних до юридичної відповідальності, відновлення порушеного права, відшкодування збитків завданих порушенням права.

Система правозахисних організацій в Україні тлумачиться по-різному. Найбільш загальним групуванням правозахисних органів є поділ їх на державні і недержавні, міжнародні і національні.

Державними правозахисними організаціями є органи юстиції, органи захисту прав споживачів, Уповноважений Верховної Ради України із прав людини, міжурядові правозахисні організації.

Недержавними правозахисними організаціями є: а) адвокатура; б) недержавні нотаріуси; в) інші правозахисні недержавні організації; г) міжнародні неурядові правозахисні організації.

Як державні так і не державні правозахисні організації спрямовують свою діяльність на надання кожній людині та юридичній особі правової допомоги. Така правова допомога надається з метою припинення порушень права, недопущення зловживання правом, притягнення винних до юридичної відповідальності, відновлення порушеного права, відшкодування збитків завданих порушенням права.

Отже, правозахисна діяльність в Україні здійснюється державними і недержавними правозахисними організаціями. До державних правозахисних організацій відносяться органи юстиції, органи захисту прав споживачів, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, міжурядові правозахисні організації. Серед недержавних правозахисних організацій розрізняють: а) адвокатуру; б) недержавних нотаріусів; в) міжнародні неурядові правозахисні організації; г) інші правозахисні недержавні організації.

§ 2. Державні правозахисні організації в Україні

Державними правозахисними органами в Україні є: а) органи юстиції; б) органи захисту прав споживачів; в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; г) міжурядові правозахисні організації та деякі ін.

До органів юстиції, що здійснюють правозахисну діяльність в Україні відносять: а) виконавчу службу; б) державних нотаріусів; в) органи РАГСУ.

Виконавча служба в Україні утворюється і здійснює правозахисну діяльність на підставі Конституції і законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження". Закон України "Про державну виконавчу службу" визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та їх соціальний захист. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Органами державної виконавчої служби є: 1) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; 2) відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; 3) районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено заковом, покладається на державних виконавців. Районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в органах Державного казначейства України, гербову печатку. Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції мають реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України для зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції мають печатку1.

Умови і порядок виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб визначається Законом України "Про виконавче провадження ". Як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішень інших органів чи посадових осіб, виконавче провадження є сукупністю дій органів і посадових осіб, зазначених у законах, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених вищезгаданими законами, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до законів, а також рішеннями, що відповідно до законів підлягають примусовому виконанню. Державною виконавчою службою організується виконання таких виконавчих документів: 1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; 8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу; 9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу; 10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"1 Нотаріат в Україні визначається як система органів і посадових осіб, що зобов'язані посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, із метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які "працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені законом, вичиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними в законі2.

Отже, державні нотаріуси працюють у державних нотаріальних конторах і в державних нотаріальних архівах. їх правозахисна діяльність полягає в обов'язку посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, із метою надання їм юридичної вірогідності.

В систему органів юстиції, що здійснюють правозахисні функції в Україні входять органи реєстрації актів громадянського стану (органи РАГСу). Завданнями цих органів є: а) забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів громадянського стану; б) внесення до актових записів необхідних змін, доповнень та виправлень; в) поновлення втрачених та анулювання повторно складених актових записів; г) видача громадянам свідоцтв про реєстрацію; д) збереження архівного фонду.

Акти громадянського стану - це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків. Акти громадянського стану підлягають обов'язковій реєстрації в органах РАГСу. Систему органів РАГСу складають: 1) відділи реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції; 2) виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад. Реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи та дипломатичні представництва України1.

Отже, правозахисна діяльність органів РАГСу полягає в засвідчені державою фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Саме з цими юридичними фактами закон пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків людини і громадянина в Україні.

Важливе значення в захисті економічних, соціальних і культурних прав людини і громадянина в Україні належить державним органам захисту прав споживачів. Порядок утворення і функціонування названих державних органів закріплюється Законом України "Про захист прав споживачів". Саме цим Законом: а) регулюються відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг, що є суб'єктами господарювання різних форм власності; б) встановлюються права в обов'язки споживачів; в) визначається механізм їх захисту і основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди1.

Одним із державних правозахисних органів в Україні е Уповноважений Верховної Ради з прав людини (омбудсман). Вперше інститут омбудсмана було засновано в Швеції в 1809 році. В найбільш розвинутих демократичних країнах він запроваджувався як орган, що мав важливе значення в системі органів, що здійснювали контроль за діяльністю державного апарату. Виконуючи функції по спостереженню за дотриманням законодавчих актів парламенту органами державної влади і місцевого самоврядування, спеціальний парламентський комісар (омбудсман) захищав права людини і громадян від свавілля адміністрації. Починаючи з 1919 року подібні органи почали запроваджуватися в інших країнах. У 1959 році на конференції ООН було запропоновано розповсюдити інститут омбудсмана в усіх країнах світу.

В Україні інститут омбудсмана було запроваджено Конституцією України 1996 року у вигляді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі Уповноважений). З метою деталізації положень Конституції 23 грудня 1997 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Цей Закон визначив мету діяльності Уповноваженого, його правовий статус, порядок призначення на посаду, звільнення з посади та припинення його повноважень, регламентував організацію його" діяльності, закріпив його права, обов'язки та гарантії діяльності. Метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина є: а) захист прав і свобод людини і громадянина, що проголошені Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; б) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами держави та місцевого самоврядування; в) запобігання порушення прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; г) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; д) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; е) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; є) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений є посадовою особою, що здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Він призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Фінансування діяльності Уповноваженого проводиться за рахунок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком.

Уповноважений при здійсненні своїх повноважень для досягнення мети має такі права:

1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням про: а) відповідність Конституції та законів України, інших правових актів

Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; б) офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Доступ до інформації, пов'язаної зі службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі в проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця утримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого в разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина. Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також у разі необхідності може надавати Верховній Раді України спеціальну доповідь з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. В Законі вказується основні гарантії забезпечення діяльності Уповноваженого. Важливим елементом статусу Уповноваженого є наявність у нього імунітету, тобто Уповноважений користується недоторканістю на протязі всього строку своїх повноважень. Це виражається в тому, що без згоди Верховної Ради України Уповноваженого не можна притягнути до кримінальної, адміністративної відповідальності, що накладається в судовому порядку. Крім того, він не може бути затриманий, заарештований, підданий обшуку, крім випадків затримання на місці скоєння злочину. Його не можна піддати особистому обшуку. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників та працівників секретаріату винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Отже, аналіз статусу Уповноваженого в Україні свідчить про те, що українська модель омбудсмана ввібрала в себе усі якісні риси інституту світових омбудсманів, які були напрацьовані за два сторіччя історії.

Головним способом реалізації Уповноваженим своїх контрольних функцій є процес розгляду звернень громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Підставами для провадження справи та призначення перевірок Уповноваженим є відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які він отримує за: а) зверненням громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; б) зверненням народних депутатів України; в) власною ініціативою.

Звернення до Уповноваженого повинно бути в письмовій формі на державній мові або прийнятній для сторін. Надіслані до Уповноваженого звернення без зазначення його автора не розглядається. Всі звернення надсилаються поштою і реєструються в секретаріаті Уповноваженого. Уповноважений, отримавши звернення може: а) відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; б) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; в) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи та контролює розгляд звернення; г) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений за результатами розгляду справи може подати конституційне подання та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб. Конституційне подання Уповноваженого - акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Подання Уповноваженого - акт, який вносить Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності їх посадовим і службовим особам для вжиття заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Дане подання Уповноваженого підлягає обов'язковому виконанню всіма органами, до яких надійшло дане подання. У разі невиконання, Уповноважений вправі вимагати, навіть в судовому порядку, здійснення цими органами всіх заходів, по відновленню порушених прав і свобод людини і громадянина.

Отже, Уповноважений має власну компетенцію, форми і методи правозахисної діяльності і здійснює її відповідно до Конституції та законів України. Удосконалення нормативного регулювання діяльності Уповноваженого та практики його роботи сприятиме підвищенню ефективності парламентського контролю щодо забезпечення конституційних прав, свобод і обов'язків людини та громадянина в Україні.

Значна роль у здійсненні правозахисної діяльності в Україні належить міжнародним міжурядовим правозахисним організаціям (ММУО). Міжнародна міжурядова організація — це добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, що володіє автономною волею, відмінною від воль її членів. До правозахисних міжнародних міжурядових організацій, що впливають на захист прав людини в Україні можна віднести загальні і регіональні. Серед загальних виділяють міжнародні організації та посадових осіб, які беруть участь у забезпеченні прав людини. Очолює їх систему ООН. В систему головних органів ООН входять а) Генеральна Асамблея (ГА); б) Рада Безпеки (РБ); в) Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР); г) Міжнародний Суд (МС); е) Секретаріат та інші допоміжні органи. Серед допоміжних органів та посадових осіб з питань забезпечення основних свобод людини утворюються: а) Рада з прав людини; б) Верховний комісар ООН з прав людини; е) Комісія зі становища жінок; є) система контрольних органів, які створюються за міжнародними угодами; ж) інші постійні виконавчі органи ООН, що займаються правами людини; з) міжнародні організації системи ООН тощо.

Для більш ефективної організації міжнародного контролю за дотриманням конвенцій держави-учасниці створюють свої конвенційні органи контролю. Особливість цих органів у тому, що вони стосуються виключно держав учасниць тієї чи іншої конвенції, а не всіх членів ООН. Нині створені і діють такі конвенційні органи: а) Комітет із ліквідації расової дискримінації; б) Комітет із прав людини; в) Комітет із ліквідації дискримінації щодо жінок; г) Комітет проти катувань; д) Комітет з економічних, соціальних і культурних прав; е) Комітет з прав дитини та ін. Саме ці комітети є міжнародними міжурядовими правозахисними організаціями.

Крім загальних створюються і регіональні правозахисні організації. Серед них регіональними організаціями в галузі прав і свобод людини в Україні є правозахисні інституції: а) Ради Європи (РЄ); б) Європейський Союз (ЄС); в) Організації Північноатлантичного альянсу (НАТО); г) Організації по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ); в) Співдружності незалежних держав (СНД) тощо.

Наприклад, СНД була утворена 8 грудня 1991 року шляхом підписання угоди про її створення і набула чинності 10 грудня 1991 року. Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна констатували той факт, що СРСР, як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припинив своє існування. Вони, прагнучи побудувати демократичні правові держави, маючи намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і поваги до державного суверенітету, невід'ємного права на самовизначення, принципів рівноправності і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили, економічних або будь-яких інших методів тиску, врегулювання спірних проблем погоджувальними засобами, інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, вважаючи, що подальший розвиток і зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва між їхніми державами відповідають докорінним національним інтересам їхніх народів і служать справі миру і безпеки, підтверджуючи свою прихильність до цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, Хельсінкського Заключного Акта та інших документів Наради з безпеки і співробітництва в Європі, зобов'язуючись дотримуватись загальновизнаних міжнародних норм про права людини і народів, домовилися про співдружність і спільні правила взаємного розвитку.

Отже, СНД як регіональна міжнародна організація, яка серед інших завдань ставить перед державами-учасниками завдання щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина є правозахисною організацією. Вона має внутрішню структуру, яка характеризується системою органів. Серед інших завдань її окремі органи вирішують і функцію забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина (наприклад Комісію з прав людини).

Таким чином, до державних правозахисних організацій в Україні слід віднести: а) органи юстиції; б) органи захисту прав споживачів; в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; г) міжурядові правозахисні організації. Вони мають власну структуру, повноваження, форми і методи захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні.

§ 1. Поняття та класифікація правозахисник організацій в Україні
§ 2. Державні правозахисні організації в Україні
§ 3. Недержавні правозахисні організації в Україні
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Приватне життя як об'єкт наукового аналізу (замість передмови)
Розділ 1. Національні інтереси як фундаментальний елемент безпеки
1.1. Актуальність проблематики
1.2. Національні інтереси: методологічний аспект
1.3. Національні інтереси та національна безпека: співвідношення
1.4. Поняття "національного інтересу"
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru