Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 1.2. Національні інтереси: методологічний аспект

Так, при дослідженні проблем національної безпеки найбільшого поширення і схвалення отримує методологічний підхід, згідно з яким її першоосновою є інтереси окремих людей, з яких складаються інтереси суспільства та держави в цілому. При цьому держава розглядається як інструмент, що за його допомогою забезпечуються найкращі умови для розвитку особи, суспільства і самої держави, а узагальнена схема вирішення проблем національної безпеки на досягнутому рівні розвитку її теорії ґрунтується на трьох базових елементах: інтереси - загроза - захист. Зупинимось більш ґрунтовно на такому фундаментальному елементі національної безпеки України як національні інтереси.

Термін "національні інтереси" широко застосовується державними діячами, вченими, фахівцями у сфері військової політики, починаючи з Середньовіччя, стосовно зовнішньої політики та цілей національної безпеки держав.

Акцентуючи увагу на ролі інтересів у житті суспільства Г. Гегель писав: "Дії людей витікають з їх потреб та пристрастей, інтересів, характерів та здібностей і притому таким чином, що спонукальними мотивами у цій драмі є лише ці потреби, пристрасті, інтереси і лише вони відіграють головну роль". Вислів Г. Гегеля повною мірою поширюється не тільки на окремих індивідуумів, він має також сенс і для тих чи інших соціальних груп, націй та держав. Нації та держави, своєю чергою, є суб'єктами міжнародних відносин. Суб'єктивна складова будь-якої соціальної групи або державного утворення, так само, як і на рівні особистості, виявляється у вигляді потреб, пристрастей та інтересів.

Саме тому відомий американський протестантський теолог Р. Нібург (якому разом із істориком Ч. Бірдом належить пріоритет у розробленні категорії "національні інтереси"), наголошував: "Національний самоінтерес випливає, з одного боку, із суті політичної ситуації і, з іншого - із сутності людини".

Інтереси великих соціальних груп (професійних, політичних, етнічних тощо) чи державних утворень мають певну специфіку, відрізняються за кількістю людей, які їх захищають, та сферами дії цих інтересів. Сферою виявлення інтересів великих соціальних груп виступає політика. Найбільш загальними інтересами, що мають статус незалежного актора міжнародних відносин, є інтереси націй та держав. Західна політологія в умовах реального існування держав-націй у розвинених країнах не відокремлює інтереси від інтересів націй і використовує термін "національні інтереси" у контексті національно-державних (навіть в англійській мові поняття Nation часто-густо використовується як синонім поняття State).

У науковий обіг поняття "національний інтерес" увійшло порівняно недавно. Тільки у 1935 р. воно вперше було включене в Оксфордську енциклопедію соціальних наук і тим самим набуло "право громадянства". У сучасній науковій літературі категорія "національний інтерес" має багато різних визначень. Більшість дослідників надають перевагу формуванню свого особистого підходу до цієї проблеми і не приймають формул, розроблених іншими. Саме тому в працях, присвячених міжнародним відносинам, можна знайти різні трактування національних інтересів, більшість з яких не дають чіткого уявлення про реальну політику, в галузі зовнішніх стосунків та національної безпеки.

Коротка філософська енциклопедія так визначає інтерес: "Інтерес" (від лат. участь), пай, частка, залучання до чогось, участь у чомусь, схильність до чогось (проява інтересу), цілісність та значення, яке ми надаємо речам. З матеріальної точки зору також користь, вигода (мати свій інтерес). З політичної, особливо, зовнішньополітичної точки зору, інтерес означає певні зазіхання держави за межами своїх кордонів".

З погляду соціальної психології інтерес це мотив до дії.

Автори роботи "Концепція національних інтересів України" визначають національний інтерес як "...систему цінностей, що є феноменом суспільної свідомості, який ґрунтується на почутті приналежності до певного народу та відрізняється від системи індивідуальних цінностей". Вони вважають, що національні інтереси, що відіграють у житті суспільства першорядну роль, спочатку виникають в емоційно-почуттєвій формі, і серед них слід виділити чотири найсуттєвіші почуття:

o національної гідності;

o національного добробуту;

o національної безпеки;

o національної перспективи.

Безумовно, сфера суспільних почуттів є одним з важливих факторів, які, з одного боку, є реакцією суспільства на реальний стан речей у цьому суспільстві, а з іншого - виконують роль своєрідного каталізатора суспільно-політичних процесів, коли потрібні зміни. Однак, навіть з нашої власної історії відомо, що суспільні почуття, які сформовані на міфах та хибних постулатах, не можуть бути орієнтирами для реальної політики.

Більш реалістично підійшли до визначення "національних інтересів" автори доповіді за результатами дослідження "Національні інтереси і проблеми безпеки Росії". Вони так трактують національні інтереси: "...Національні інтереси - це найсуттєвіші потреби російського суспільства і держави, задоволення яких забезпечує їхнє існування та розвиток і саме тому вони є важливими цілями внутрішньої і зовнішньої політики".

Наголос на найсуттєвіших потребах суспільства має сенс, але потреби формуються, виходячи з глибинних внутрішніх процесів розвитку особи, соціальної спільноти або держави тоді, коли інтереси, загалом демонструють специфіку потреб, що формується залежно від особливостей внутрішніх процесів та геополітичного існування нації або держави і базується на узагальнюючих цінностях суспільства та завжди співвідноситься з інтересами інших суб'єктів міжнародних відносин. Вони, на відміну від потреб, не мають імперативного характеру.