Профілактика злочинів - Джужа О.М. - Розділ 9. Профілактика насильницьких злочинів

9.1. Поняття, стан і тенденції, насильницьких злочинів

Історія людства засвідчує, що багато століть у світі панував закон сили, а насильство було універсальним інструментом розв'язання будь-якої проблеми. Але прогрес суспільства привів до усвідомлення необхідності обмеження силових варіантів досягнення мети чи вирішення соціальних конфліктів. На думку деяких учених, насильницька злочинність є результатом невідповідності між імпульсами дикої природи, що укорінилися у генній пам'яті людини, та ідеями гуманізму, уявленнями про справедливість соціальних відносин.

У загальноприйнятому значенні, під насиллям розуміють незаконне використання сили, тобто примусовий, проти волі іншої особи вплив на неї. Поняття "насилля" використовується у правовому і філософському значеннях. Так, А. А. Піонтковський зазначав, що "насильницький вплив на особу полягає у будь-якому примусі її до дій, які суперечать її бажанням" . У філософському сенсі, насилля є формою необмеженого, довільного панування. Воно пов'язане з виявом свавілля, яке орієнтоване на персону у виді природної агресії. Але посилання на природну агресію аніскільки не знімає відповідальності з людини за вияв насилля та його наслідки .

Теорія кримінального права зводить усі різновиди злочинного насилля до фізичного та психічного. Під першим розуміється будь-який суспільно небезпечний та протиправний безпосередній вплив па життя і здоров'я людини, її права та свободи .

Варто зазначити, що "фізичне" в юриспруденції, в тому числі у кримінальному праві, не зовсім відповідає аналогічному поняттю у природничих науках. Фактично воно охоплює ще й хімічний, біологічний, ядерний та інший вплив на організм людини. Наприклад, отруєння потерпілого будь-яким отруйним газом. Таким чином, під "фізичним насильством" розуміється будь-який зовнішній вплив па організм людини, а також на її права та свободи.

Кримінальне законодавство насильницькими визначає злочини, які спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю чи позбавлення життя людини.

Психічне насильство - це найчастіше погроза його застосування (наприклад, погроза вбивством, заподіяння шкоди здоров'ю, позбавлення волі). Ним є також погроза знищення або пошкодження майна, поширення відомостей, що ганьблять потерпілого чи його близьких. За чинним законодавством такі злочини визнаються вчиненими умисно, якщо винна особа усвідомлювала, що здійснює посягання на життя чи здоров'я іншої людини, передбачала, що наслідком її діяння буде (може бути) смерть потерпілого, заподіяння йому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, і бажала (прямий умисел) або свідомо допускала (непрямий умисел) настання такого наслідку.

Вітчизняні вчені класифікують насильницькі злочини на такі основні групи: 1) насильницька корислива злочинна діяльність: грабежі, розбої, вимагання, корисливі вбивства, бандитизм; 2) насильницька злочинна діяльність, що здійснюється без корисливих спонукань: умисне вбивство, тілесні ушкодження та побої, доведення до самогубства, хуліганство та інші насильницькі дії, спрямовані на особу, громадський порядок і управління; 3) статеві злочини; 4) злочинна діяльність проти особи, що скоюється без насильства: наклеп, незаконне позбавлення волі, викрадення чужої дитини і т. ін.

Беручи за основу даний поділ, зробимо акцент на злочинах насильницької спрямованості, які є найбільш небезпечними і посягають на життя та здоров'я особи, а саме: вбивство, умисні тілесні ушкодження, хуліганство, зґвалтування. Спільним для цих злочинів є насильницькі дії або погрози їх застосування.

В юридичній літературі досить широко використовується поняття "насильницька злочинність" , "насильницькі злочини"2. Одні автори відносять до групи насильницьких злочинів лише умисні злочини проти життя, всі види тілесних ушкоджень, катування, зґвалтування і частково хуліганство, інші - злочини, пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою застосування насильства. Правильне розмежування насильницьких і ненасильницьких злочинів має важливе значення як із точки зору теорії кримінального права, так і з позицій слідчо-судової практики. У зв'язку з чим, на відміну від українського законодавця, законодавці деяких країн запропонували у кримінальному законі пояснення поняття насильницького злочину. Наприклад, у параграфі 16 частини 1 "Злочини" розділу 18 "Злочини і кримінальний процес" Зводу законів США встановлено, що термін "насильницькі злочини" означає: а) посягання, елементом якого є застосування чи погроза застосування фізичної сили у відношенні до особи чи майна іншої особи; б) будь-яке інше посягання, яке є фелонією , що за своїм характером становить значну небезпеку того, що під час учинення посягання у відношенні до особи чи майна іншої особи може бути застосована сила .

У вітчизняній юридичній літературі можна виділити два підходи до визначення насильства. Прихильники "вузького" погляду на проблему під насильством розуміють лише фізичне насильство. Прихильники ж іншого, найбільш поширеного визначення, вважають, що поняття насильства охоплює усі випадки застосування насильства і випадки погрози його застосування . Кримінально-правова наука розрізняє фізичне або психічне насильство, перехід від однієї форми до іншої.

Головною ознакою віднесення злочину до насильницького є спосіб здійснення насильства. При цьому необов'язково, щоб фізичне насильство чи погроза його застосування були самі по собі злочинні. Звідси - усвідомлення злочинцем суспільно небезпечного і протиправного характеру своїх дій, тобто всі насильницькі дії мають умисний характер і мають підвищену суспільну небезпеку.

Незважаючи на порівняно незначну частку насильницьких злочинів у загальній структурі злочинності, вони відзначаються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов'язані з настанням тяжких наслідків для потерпілих. Сучасна насильницька злочинність у багатьох випадках має побутовий або ситуативний характер. Водночас збільшується кількість заздалегідь підготовлених злочинів, які нерідко - особливо жорстокі та зухвалі. Насильство існує в усіх соціальних групах, незалежно від рівня доходу, походження, становища у суспільстві.

В Україні більша частка злочинів - це такі, що вчиняються з насильницьких мотивів. Так, 2009 р. було зареєстровано - 398 044 злочинів, що посягають на життя і здоров'я особи, з них умисних убивств - 2478 (динаміка - 8,5%), умисне вбивство на замовлення - 11 (динаміка - 21,4%), умисне вбивство двох або більше осіб - 106 (динаміка - 1,9%), умисне тяжке тілесне ушкодження - 4141 (динаміка - 18,1), умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого -1118 (динаміка - 31,5%), зґвалтування - 758 (динаміка - 13,9%).

Офіційна статистика протягом тривалого часу фіксує тенденцію постійного зменшення насильницької злочинності - приблизно на 15%(-15,1%)3.

Порівняно з 2008 p. відбулося певне зменшення зареєстрованих злочинів - злочинів, що посягають на життя і здоров'я особи, з них умисних убивств - 2707 (-8,5%), умисне вбивство двох або більше осіб - 108 (-1,9%), умисних убивств на замовлення 14 (-21,4%), нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень - 5055 (-18,1%), умисні тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого 1633 (-31,5%), зґвалтування - 880 (-13,9%).

За даними офіційної статистики, найбільш латентними злочинами є: нанесення тяжких тілесних ушкоджень, протягом 2009 p.-не розкрито 413 злочинів (приблизно 10% від усієї кількості), умисне вбивство - 180 злочинів не розкрито (19,3% від усієї кількості).

Особи, що вчиняють насильницькі дії, як правило, існують на злочинний дохід. Понад 50% з них не мають постійного джерела існування. Протягом 2009 р. було виявлено осіб, які вчинили насильницькі злочини: неповнолітні - 8083, особами, що раніше вчиняли злочини, 29 389, групою осіб - 16 264, у стані алкогольного сп'яніння -15 742.

У процесі дослідження насильницької злочинності були виявлені певні закономірності. Так, ці злочини охоплюють групу найбільш суспільно небезпечних діянь, що посягають на життя і здоров'я громадян. Це пояснюється тим, що насильницька злочинність виявляється у них в різних сферах життєдіяльності: у неповнолітніх - це дозвілля, у дорослих - побут або виробництво.

Кожного року приріст умисних убивств в Україні до 1996 року становив близько 5%. Порівняно з 1972 р. рівень злочинів проти життя та здоров'я збільшився на 154,2%. У структурі злочинності навмисні вбивства становлять у середньому за останні роки (2003-2009) 1,1%; відповідний показник для тяжких тілесних ушкоджень -1,9%. Таким чином, у сумі ці два тяжких посягання на життя і здоров'я у структурі злочинності сягають приблизно 3%. Умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, тяжкі та середньої тілесні ушкодження, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, а також катування у структурі всієї злочинності дорівнюють у середньому 2,8%. У 2009 р. рівень навмисних убивств із посяганнями склав в Україні 15,5 на 100 тис. осіб населення, а тілесних ушкоджень, у тому числі таких, що закінчилися смертю потерпілого - 36,2.

При вбивствах ситуації, що передували вчиненню злочину, характеризуються тривалими неприязними стосунками між потерпілим та особою злочинця, знущанням (катуванням) потерпілих та членів їх сімей, систематичним уживанням алкогольних напоїв, сварками. Вбивства відбуваються на грунті небажання враховувати інтереси іншої особи, у зв'язку зі зрадою або внаслідок намагання особи позбутися обтяжуючих її турбот. Джерелом для розвитку конфлікту є зловживання алкоголем або наркотиками. Для вбивств типовим є невміння людини керувати своїми емоціями.

Одним із найнебезпечніших та досить прибуткових напрямів злочинної діяльності є вчинення вбивства на замовлення, які слід відрізняти від убивств на замовлення, скоєних на побутовому фунті. Провідні вчені та фахівці правоохоронних органів убивства на замовлення поділяють на дві групи: скоєні на побутовому грунті та скоєні у сфері бізнесу (як легального, так і кримінального), і з цим не можна не погодитися. Злочини першої групи вчиняються значно частіше, і становлять близько 85%. Результативність їх розкриття досить висока - у середньому майже 90%.

Показник розкриття цих злочинів, які скоюються групами осіб, значно нижчий: у середині 90-х він дорівнював 10-15%, у 1998-2009 розкриття цих злочинів значно поліпшилось: в окремих областях України - 50-55%. Це стало можливим завдяки накопиченому досвіду та застосуванню нових оперативно-тактичних та криміналістичних методик правоохоронними органами України. Саме такі злочини слід віднести до другої групи. Зауважимо: якщо вбивства на замовлення, які вчиняються на ґрунті побуту, відомі здавна, то вбивства на замовлення, які скоюються організованими злочинними угрупованнями з міжнародними та міжрегіональними протиправними зв'язками, явище досить нове. Воно набуло поширення на початку 90-х минулого століття.

Варто відзначити, коли у такого угруповання немає "основної" роботи (замовлень на вбивства), то воно може у цей час займатися вчиненням інших злочинів: розбійні напади, пограбування, вимагання. Підготовка до вбивств на замовлення, як правило, може тривати від декількох діб до декількох тижнів. Це залежить від багатьох факторів, основним з яких є: професіоналізм кілера (чи кілерів); наявність чи відсутність охорони у жертви; у разі наявності охорони - від її рівня; мети вбивства; засобу вбивства; кількості кілерів, які братимуть участь у скоєнні злочину; повноти інформації про жертву та ін.

Злочини даної категорії вчиняють переважно особи зрілого віку (26-50 років), на частку яких у структурі сімейно-побутової насильницької злочинності припадає 73,5%. При цьому найбільш криміногенною є вікова група 36-45 років, якою вчинено 2/5 (39,7%) зазначених злочинів. За нею йдуть дві групи 26-30 років і 46-50 років - по 13,2% злочинів. У кожному десятому випадку сімейного насильства (10,3%) злочинцям від 51 до 60 років, а в 7,4% випадків - вони ще старші. Дуже рідко (0,7%) такий злочин учиняють неповнолітні .

Аналіз місць скоєння вбивств на замовлення свідчить про те, що у 50-60% випадків жертв убивали біля місця її проживання (як правило, при виході з будинку та вході), значно рідше - у місці проживання, а також біля місця роботи потерпілого. Досить часто жертву вбивали дорогою як до місця роботи, так і проживання. Засоби убивств, які застосовуються для скоєння цих злочинів, досить різноманітні і залежать від мети, яку має замовник. Якщо його мета - здійснити психологічний вплив на оточення потерпілого, то застосовується, як правило, бойова вогнепальна зброя та вибухові пристрої. Якщо мета убивства інша (тихе вбивство), то арсенал засобів збільшується - від отрути, радіоактивних речовин до різноманітної холодної зброї та ін.

Мотивом убивства на замовлення, яке скоюється організованим злочинним формуванням, є користь. Досить часто це виражається у ліквідації конкурента у сфері бізнесу як легального, так і кримінального (боротьба за сфери впливу на ринку незаконних товарів та послуг). Іноді цей мотив може поєднуватися з іншими - такими, наприклад,, як помста.

Жертвами цього злочину найчастіше є: керівна ланка комерційних структур; лідери злочинних формувань та авторитети організованої злочинності: особи, які мали ті чи інші зв'язки з названими вище двома групами осіб (чиновники органів влади, депутати та журналісти). Вік потерпілих, у середньому, 30-45 років. Замовниками цих злочинів є: 1) бізнесмени різного рівня; 2) лідери злочинних угруповань; 3) значно рідше замовниками виступають особи, які не посідають керівних посад у кримінальних структурах. Як правило, замовники убивств та потерпілі займалися бізнесом (як легальним, так і кримінальним в одному регіоні); перед убивством відносини між ними мали конфліктний характер.

Посередниками між замовником та найманцем досить часто виступали особи чоловічої статі у віці від 30 до 50 років, які мали протиправні зв'язки у кримінальному середовищі. Вік переважної кількості найманців - 20-35 років. Понад 50% цих злочинів, як свідчить практика, скоюють члени організованих злочинних формувань. Найманців можна поділити на такі підгрупи: 1) колишні військовослужбовці (які мають досвід бойових дій); 2) колишні працівники спеціальних загонів правоохоронних органів; 3) колишні спортсмени (стрілки, біатлоністи та ін.). Особи, які вчиняють убивства на замовлення, можна поділити конспірування своєї діяльності. Це виявляється у: ретельному розробленні плану операції, звуженні кола її учасників, чіткому розподілу функцій між ними, застосуванні зброї, походження якої важко встановити, швидкій евакуації виконавців убивства за межі регіону чи країни. Досить часто має місце подальша ліквідація безпосередніх виконавців, а іноді і посередників. Суспільна небезпека діяльності цих формувань посилюється тим, що вони діють на території декількох регіонів чи країн, дуже добре технічно забезпечені, до їх складу входять фахівці високого класу. А низький рівень розкриття цих злочинів можна пояснити неналежною підготовкою оперативного та слідчого складу, недостатнім вивченням цієї проблеми.

Збільшується кількість посягань, які супроводжуються елементами цинізму, знущання, садизму. Крім того, має місце певне зниження "порогу" мотивації при посяганнях на особу, зростає кількість так званих немотивованих злочинів.

Складну проблему становлять насильницькі злочини, які вчиняються з сексуальних мотивів. Зростає, зокрема, інтенсивність умисних убивств, пов'язаних зі зґвалтуваннями. Ці злочини надзвичайно небезпечні: вони свідчать про особливу егоцентричну спрямованість особи винного, його крайню розбещеність, жорстокість. Нерідкі випадки вчинення таких діянь злочинцями-садистами.

Також збільшилася кількість "немотивованих" убивств, нанесення тілесних ушкоджень, коли привід був незначним, учинення під впливом прихованої агресивності, агресія - більш широке поняття, ніж насилля . Це означає, що і коло агресивних проявів більш широке: крім фізичного та психічного насилля (погроз), агресивними є й інші умисні дії, які порушують фізичну або психічну цілісність особи, завдають їй матеріальної шкоди, перешкоджають її інтересам або ведуть до її знищення. Ці злочини мають злісний, деструктивний характер.

Механізм учинення насильницьких злочинів характеризується раптовістю виникнення наміру. Так, 82,8% злочинців прийняли рішення раптово, 8,6% - протягом доби, 4,3% - протягом тижня, 1,4% - протягом місяця, а 2,9% - протягом року. Зрідка мали місце попереднє розроблення сценарію злочину і дії щодо забезпечення власного "алібі".

У 18,8% вбивств злочинець вживав заходів, щоб приховати сліди злочину (намагався позбутися трупа). Але коли зазначені злочини вчиняються у присутності інших членів сім'ї, приховування слідів злочину стає безглуздим.

Зґвалтування є одним з найбільш латентних злочинів: більшість потерпілих, зі зрозумілих причин, не бажають звертатися зі скаргою. Більшість (майже 75%) насильницьких посягань на жінок мають ситуативний характер. Ситуації, спеціально створені насильником, зводяться до такого: винна особа хитрощами втягує потерпілу, з якою вона була знайома, у раніше вибране місце; визначивши жертву, злочинець погрозами або силою примушує її слідувати за ним у безлюдне місце, де і вчиняє зґвалтування.

Щорічне число злочинів, що вчиняються на побутовому грунті, -4490 (-5,1% порівняно з 2008 р.), з них умисних убивств (за статтями 115-118 КК України) - 656 (-1,6% порівняно з 2008 р.), вбивств з необережності (ст. 119 КК) - 38(-29,6%), умисні тілесні ушкодження (за статтями 21-125 КК) - 2905 (-7,1%). В Україні як для чоловіків, так і для жінок імовірність стати жертвою насильницького посягання з боку члена сім'ї - дуже велика. Зокрема, серед усіх насильницьких злочинів приблизно 30-40% навмисних убивств учиняється на сімейному ґрунті. Жертвами злочинів на побутовому грунті стають чоловіки (2903), жінки (1438), неповнолітні (323), пенсіонери (270).

Насильство в сім'ї варто виділити як самостійну соціальну проблему. Відповідно до Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" , під "насильством в сім'ї розуміються будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю".

Цей Закон виділяє види насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне. Фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканність іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру у відношенні до неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдасться шкода психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, спричинити порушення фізичного чи психічного здоров'я.

Також Закон визначає поняття "реальна загроза вчинення насильства в сім'ї" - погроза вчинення одним членом сім'ї стосовно іншого члена сім'ї умисних дій фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров'ю, якщо є реальні підстави очікувати її виконання.

Насильство в сім'ї характеризується жорстокістю, зухвалістю і винятковим цинізмом, що свідчить про складні внутрішньо-сімейні відносини. За даними вивчення кримінальних справ, кожен восьмий насильницький злочин у сім'ї (13,2%) вчинено з особливою жорстокістю, кожний сьомий (15,4%) - із садизмом, кожний шостий (16,9%) - зі знущанням над потерпілим, кожний десятий (10,3%) - із заподіянням мучень, а 2,9% - із застосуванням катування.

Об'єктом насильства можуть бути окремі члени сім'ї, а саме: з боку батьків стосовно дітей; з боку одного з подружжя щодо іншого; з боку дітей і онуків стосовно їх родичів. Постійно збільшується кількість осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ України за систематичні правопорушення у сфері сімейно-побутових відносин.

Останнім часом увагу науковців привертають діяння, пов'язані з насильством у сім'ї, вчинювані жінками. Виокремлено дві підгрупи жінок-злочинців. Першій групі притаманні чинники суб'єктивного характеру (неврівноваженість, емоціональна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, дратівливість, яку важко пояснити, принизливе ставлення до членів сімейно-побутового оточення і т. ін.). Іншу підгрупу становлять злочини, що вчинюються жінками за наявності віктимної поведінки потерпілої сторони, іноді свідомого провокування, особливо при систематичному вживанні спиртних напоїв, знущаннях, образах, погрозах, інших фактах протиправної поведінки .

Тезу про те, що часом чоловіки зумовлюють своїми діями насильство проти себе, висловлюють деякі вчені. У дослідженні Б. М. Головкіна (вивчено 500 кримінальних справ, проведено по і 00 інтерв'ю з чоловіками та жінками, які вчинили злочин, та опитано 120 дільничних інспекторів міліції) розглядається розпачливо-рішучий тип злочинця (питома вага - 15%; переважно жінки 14-29 років, здебільшого одружені), який через певні психологічні особливості у своїй поведінці більше керуються почуттями, інтуїцією, нерідко амбіціями. Характерно, що вирішальну роль у переростанні стану розпачу винних у стійку рішучість до вчинення тяжкого злочину відіграє віктимна поведінка потерпілих (тобто чоловіків), які в одних випадках тривалий час знущалися над колишніми жертвами, а в інших - вели аморально-дезадаптивний спосіб життя." Це пов'язано з тим, що частина злочинів, які вчинюють дружини проти своїх чоловіків, зумовлена реакцією на неправомірну поведінку останніх.

Для насильницьких злочинів, що вчинені на грунті неприязних стосунків, не властивий груповий характер, оскільки практично всім їм, як правило, передує двосторонній конфлікт. Вивчення місця і часу вчинення таких злочинів дозволяє виявити деякі тенденції та визначити ситуації, що провокують конкретні види злочинів, і дає можливість прогнозувати ситуацію й успішно планувати профілактичні заходи.

Більшість зазначених злочинів учиняються із застосуванням різних предметів господарсько-побутового призначення, що використовуються як знаряддя злочину. Це свідчить про те, що злочини заздалегідь не готувалися, злочинці діяли імпульсивно, не виявляючи розбірливості, використовуючи те, "що перше потрапить під руку". У кожному третьому випадку (35,7%) злочинці застосовували різні кухонні приналежності, предмети домашніх меблів, кийок, металеві труби або арматуру тощо, кожного четвертого випадку (27,1%) застосовувався кухонний ніж і тільки в 1,4% випадках вогнепальна або газова зброя. Частіше зазначені предмети та зброю використовують жінки, а також чоловіки при вчиненні насильницьких дій щодо представників чоловічої статі. Як правило, у таких випадках зброя або предмети, що її заміняють, розглядаються злочинцем як гарантія безпеки.

При аналізі стану, структури і динаміки злочинності беруться до уваги статистичні дані про виявлені і зареєстровані в органах внутрішніх справ злочини. Але при цьому невідомою залишається їх прихована частина - факти, про які в правоохоронні органи не заявляли або які з тих чи інших причин не були зареєстровані через специфіку відносин між злочинцем і потерпілим. 94,9% потерпілих від насильства відзначили, що злочинові передували сімейні конфлікти, які, за словами 35,5% респондентів, тривали кілька місяців, а 88,8% опитаних заявили, що конфлікти в їхніх сім'ях супроводжувалися насильницькими діями.

Звертає на себе увагу характеристика осіб, що вчиняють насильницькі злочини. Серед них збільшується частка суб'єктів, не зайнятих працею. Викликає занепокоєння тенденція до зростання кількості насильницьких злочинів, що вчинюються жінками. Для осіб, що вчиняють насильницькі посягання, характерні грубість, агресивність, жорстокість, зухвалість, нахабство, намагання вирішити будь-які проблеми шляхом насильства. У більш як 60% випадків ці наміри реалізують під дією алкоголю та неприязних міжособистісних стосунків. У таких осіб чітко виражена дезадаптованість, нерідко вони ніде не працюють, а ті, що працюють, зазвичай самі провокують конфлікти, хоча винними у цьому вважають інших.

Особи, що вчинили злочини у відповідь на провокаційну або сприятливу посяганню негативну поведінку потерпілого, як правило, характеризуються відсутністю стійких та інтенсивних злочинних навичок, меншим ступенем суспільної небезпеки порівняно з тими, хто вчинив злочин такого виду та такого ж характеру, але в іншій ситуації - без елементів провокації.

Для осіб, що вчинили вбивства, характерними є загальний низький рівень духовного розвитку, домінування елементарних, примітивних потреб. Більша частина з них є соціопатами: особами антисуспільними за своєю суттю, емоційно тупими, нездатними до співчуття.

Значна частина осіб, що вчиняють насильницькі злочини, страждає також на певні психічні аномалії, що не виключають стану осудності.

Насильницькі дії найчастіше вчиняють малоосвічені люди, недостатньо розвинені, з низьким культурним рівнем. За даними, 2,9% злочинців мали початкову освіту, 11,8% - неповну середню,

45,6% - середню загальну, 25,7% - середню спеціальну, 0,7% - незакінчену вищу і 13,3% - вищу освіту. Для цієї категорії злочинів характерні егоїстичні інстинкти, відсутність критичної оцінки власної поведінки, вузький кругозір, примітивні і грубі потреби й інтереси, культ грубої фізичної сили, зневага до морально-культурних норм, нестриманість емоцій, брутальність, безпринципність.

Варто навести такі дані: переважна більшість (71,2%) злочинців самі в дитинстві були жертвами агресії, що у подальшому сприяло формуванню в них схильності вирішувати свої проблеми із застосуванням сили; 19,2% з них піддавалися кримінальному насильству один раз, 26,9% - два-три рази, 14,3% - чотири-п'ять разів, 17,3% - шість і більш раз, 13,5% - регулярно (2-3 рази на місяць), а 1,9% - систематично (не менше трьох разів на тиждень)1.

Суттєву роль у криміногенній ситуації відіграє маргінальне середовище при детермінації агресивних посягань, коли лише випадок вирішує: хто стане вбивцею, хто жертвою. Зі зростанням безробіття все більше людей потрапляє до маргінальності, тобто випадає зі звичайного нормального середовища, займає невизначене, проміжне становище між соціальними прошарками суспільства. Для маргіналів типові агресивність та егоцентричність .

Як свідчать аналітичні дослідження, у значній більшості (88,1%) злочинців на момент учинення насильства був низький матеріальний рівень життя. Тільки в 1,5% були доходи вище за середні, у 10,4% - середні доходи ("жили не гірше інших"), у 11,9% - доходи нижче середнього ("не могли собі багато чого дозволити"), у 37,7% - низькі доходи ("на усьому доводилося заощаджувати"), а в 38,5% - украй низькі доходи ("ледь зводили кінці з кінцями").

Отже, спираючись на статистику, можна вважати, що основні мотиви насильницьких злочинів: утвердження власного авторитету (46,3%); прагнення панувати (40,4%); неможливість повноцінно виконувати свою роль (31,6%); виплескування на потерпілого люті, що виникла в результаті невдачі, кризи особистого, сімейного життя (53,7%); образа, що виникла в результаті конфлікту з іншими членами сім'ї (15,4%); бажання завдати потерпілому болю, страждання, збиток (75,7%); бажання повернення потерпілого (12,5%); ревнощі (21,3%); помста (12,5%); бажання припинити пияцтво, іншу аморальну поведінку потерпілого (22,4%); помста за постійні побої, образи, знущання (17,7%); помста за завдане насильство, образи, знущання з боку потерпілого безпосередньо перед злочином (30,9%); помста за жорстоку поведінку, знущання в дитинстві з боку потерпілого (9,6%); бажання позбутися від потерпілого або пов'язаних з ним турбот (10,3%); користь (11,8%); бажання усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням, іншою власністю (9,6%); бажання виселити потерпілого (його родину) із загальної житлоплощі (8%); бажання припинити образи, приниження з боку потерпілого (16,2%); припинення насильства/нападу потерпілого на злочинця (20,6%); захист злочинцем інших членів сім'ї від насильства (нападу) з боку потерпілого (7,4%). Як правило, винний керується відразу декількома мотивами .

Сьогодні при скоєнні групових злочинів зросла їх суспільна небезпека через те, що члени злочинних груп надають один одному психологічну підтримку, кожен почуває себе у групі більш упевнено, а це, у свою чергу, сприяє прийняттю рішень про вчинення більш тяжких злочинів. У групі швидше йде процес передачі кримінально досвіду, якщо ним володіє один член групи, то незабаром його використовують інші. Зростає жорстокість при скоєнні злочинів насильницької спрямованості. При вчиненні злочинів використовується вогнепальна та холодна зброя, потерпілим завдаються тяжкі тілесні ушкодження, чиниться психологічне насильство.

Аналіз територіального розподілу насильницької злочинності виявив певні тенденції. По-перше, великі промислові центри, портові та курортні міста мають найвищі показники насильницької поведінки. По-друге, порівнюючи злочинність у сільських районах та містах, можна констатувати, що та й інша з кожним роком зближується за своїми параметрами. Оскільки зникає суттєва різниця між містом і селом, насильницькі злочини вчиняються в усіх обласних центрах країни.

На основі аналізу статистичних даних маємо підстави прогнозувати:

1. Подальше омолодження злочинності. Питома вага злочинців віком до 30 років становитиме близько 50%. Суттєвий вплив на стан злочинності справлятиме значна кількість злочинців, звільнених з місць позбавлення волі у зв'язку з амністіями.

2. Як і раніше, насильницькими злочинами будуть вражені, передусім, великі міста та селища міського типу; дещо ускладниться криміногенна ситуація у сільській місцевості через зворотну міграцію (переміщення молоді з міста до села). Тому вже тепер треба приділити необхідну увагу запобіганню насильницької злочинності, застосовуючи заходи адміністративно-правового впливу, надаючи соціально-педагогічну допомогу та проводячи активну профілактичну роботу.