Профілактика злочинів - Джужа О.М. - Розділ 10. Профілактика злочинів проти власності

10.1. Стан і тенденції злочинів проти власності

Злочини, що посягають на власність, становлять одну з найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найважливіших соціальних благ - право власності. Необхідність дослідження злочинів, що посягають на власність, та визначення ефективних заходів запобігання пов'язано з тим, що вони мають масовий характер і за цією ознакою далеко залишають позаду всі інші (у структурі злочинності корисливі злочини становлять 58%).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Власність як об'єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об'єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об'єктами. Кримінальне законодавство України у VI розділі "Злочини проти власності" передбачає відповідальність за всі посягання на власність незалежно від її форми, забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України, Цивільний кодекс України.

За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності Українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право комунальної власності (у тому числі підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); ґ) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; д) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Предметом таких злочинів закон називає майно - речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні: 1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні чи пов'язані ними потреби людини; 2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створеними заново. Традиційним проявом вартості речі є її грошова оцінка. Предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення.

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів, що посягають на власність, є те, що таке майно повинно бути: по-перше, чужим для винного; по-друге, воно повинно належати іншому суб'єктові права власності; по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами КК України.

Чужим визнається майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винної особи. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об'єднань, громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об'єднань і товариств, а тому незаконне заволодіння ними таким майном, знищення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності.

В основі більшості злочинів, що посягають на власність, лежить корисливий мотив, який кримінальне право визначає як прагнення до матеріального збагачення, бажання винного звернути майно на свою чи іншої особи користь. Суб'єктивна сторона таких злочинів характеризується наявністю прямого умислу. Суб'єкт усвідомлює, що майно, яке він звертає на свою користь, перебуває у чужій власності. Винний робить це всупереч волі власника і знає, що він не має права на це майно. Суб'єктом досліджуваних злочинів може бути особа, яка досягла 14 років. Характеризуючи злочини проти власності, необхідно визнати, що корисливий мотив виникає до вчинення злочину.

Об'єктивна сторона цих злочинів полягає у: 1) викраденні (статті 185-188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 189); 5) заволодінні майном шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчинення інших дій, спрямованих на порушення права власності (статті 192- і 98).

За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивними, а також суб'єктивними ознаками ці злочини поділяють на три групи :

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (статті 185, 188); грабіж (статті 186, 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. і 90); привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірено особі чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191); привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191);

2) діяння, які характеризуються протиправним корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилось у неї (ст. 193); придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198);

3) некорисливі посягання на власність, пов'язані із заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194); погроза знищення майна (ст. 195); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).

Злочини першої групи є найбільш небезпечними, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцеві цього майна. Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майном, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів. Вилучення у вказаний спосіб майна призводить до заподіяння його власникові реальної і прямої майнової шкоди.

Протиправність діяння означає, що заволодіння чужим майном відбувається, по-перше, способом, який заборонено законом, по-друге, особою, яка не має права на такс майно.

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 185-187, 189, ч. 2 ст. 194, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених статтями 188, 190, 192, 193, ч. І ст. 195, 196,198, - осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочинів першої групи (викрадення, привласнення, розтрати, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем) характеризується прямим умислом і корисливою метою. Суб'єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправно заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно перебуває, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Особливістю суб'єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власникові (наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а насправді воно є власністю об'єднання громадян) для правової оцінки вчиненого значення не має. Ставлення винного до наслідків цих злочинів може бути як умисним, так і необережним.

Суб'єктивна сторона злочинів другої групи (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, привласнення особою знайденого чужого майна, що випадково опинилося в неї, придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом) також характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Злочини, які становлять третю групу, з суб'єктивної сторони характеризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов'язків щодо охорони майна) формами вини.

Корисливий мотив при вчиненні цих злочинів полягає у прагненні винного обернути чуже чи нічийне майно на свою користь чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. У результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється.

Треба зазначити, що досі нема чіткого визначення поняття "корисливий мотив". Це пов'язано з тим, що, по-перше, деякі вчені виділяють тільки злочини, в основі яких лежить корисливе прагнення заволодіти чужим майном (А. І. Долгова, В. А. Серебрякова); по-друге, інші автори доповнюють цю категорію злочинами, які не пов'язані з прямим заволодінням цінностями, але кримінальний характер яких не викликає сумніву (наприклад, спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям) .

На думку В. В. Лунєєва, "корисливу мотивацію можна диференціювати на: жадобу накопичення грошей та матеріальних цінностей, жадобу, наживу; прагнення до матеріального комфорту і благополуччя, придбання престижних цінностей, вибір життя "не гірше як у інших" , А. Ф. Зелінський називає пияцтво, прагнення до вільного розгульного життя та інші порочні схильності, що потребують матеріальних затрат; скривлено зрозумілі інтереси служби, кар'єристські прагнення, бажання задовольнити керівництво, отримати та підтримати необхідні для служби знайомства та зв'язки; особисті матеріальні потреби (тимчасові або відносно постійні), побутові потреби у "дефіцитних" предметах або матеріальному прагненні допомогти сім'ї та інші прагнення".

Інтегруючи дефініції, які пропонуються вітчизняними та зарубіжними дослідниками, це визначення можна сформулювати так: злочини проти власності - сукупність передбачених кримінальним законодавством суспільно небезпечних діянь, в основі вчинення яких лежить корисливий мотив, тобто аморальне прагнення задовольнити індивідуальну потребу через протиправне, передбачене кримінальним законом заволодіння чужим майном, правом на нього або шляхом незаконного, за чужий рахунок, вивільнення від майнових обов'язків і скорочення звичайних та необхідних за відповідних обставин особистих витрат. Це поняття охоплює різні злочинні діяння, які об'єднує спільна для всіх ознака - корислива мотивація злочинної діяльності.

Вітчизняні вчені класифікують злочини на такі основні групи:

1) крадіжки і шахрайства, а також інші передбачені кримінальним законом способи таємного або обманного збагачення, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, самовільне використання транспортних засобів, машин або механізмів, порушення правил використання енергії або палива;

2) привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; 3) корислива злочинна діяльність службових осіб без ознак викрадення майна: отримання хабара, зловживання владою або посадовим становищем, господарські злочини, вчинені з корисливих мотивів; 4) різного роду підприємницька діяльність, заборонена кримінальним законодавством.

Беручи за основу дану класифікацію, ми акцентуємо увагу на злочинах проти власності, які останнім часом набули широкого поширення, а саме:

- Крадіжка (ст. 185). Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна (як правило, крадіжка здійснюється за відсутності будь-яких осіб), а також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб. Суб'єктом цього злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ними майна вчинюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно.

- Грабіж (ст. 186). Суспільна небезпека грабежу обумовлюється тим, що грабіжник не приховує свого наміру протиправного заволодіння майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, нехтуючи думкою очевидців. Грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Суб'єктом грабежу може бути осудна особа, що досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу особи, що вчиняє грабіж, є усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Психічне ставлення винного до завданої шкоди може бути як умисним, так і необережним.

- Розбій (ст. 187). Це один з найбільш небезпечних злочинів, оскільки він посягає на два об'єкти: право власності і особу. З об'єктивної сторони розбій учиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування насильства. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад - заволодіння чужим майном.

- Вимагання (ст. 189). Основним об'єктом вимаганням є право власності, а його додатковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканність особи, її особиста свобода, здоров'я. З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди. При вимаганні винна особа прагне заволодіти неналежним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент учинення злочину досягла і 4-річного віку. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання - це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або домогтися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.

- Шахрайство (ст. 190). Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, у цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють цей злочин від викрадення майна та інших злочинів проти власності. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

Об'єктом цих злочинів є право власності, відповідно до якого здійснюється володіння, використання та розпорядження чужим майном. Об'єктивна сторона цих діянь полягає в тому, що винні особи тим чи іншим способом обертають майно на свою користь або інших осіб. Це робиться проти волі власника майна при завідомій відсутності у винного права на нього.

Суб'єктивна сторона складу даних злочинів характеризується прямим умислом - винний усвідомлює, що майно, яке він обертає на свою користь, Йому не належить і має мету збагатитись за рахунок чужого майна. Суб'єктом злочинів проти власності можуть бути особи, яким виповнилося 14 або 16 років .

Злочини проти власності посягають на найважливіші сфери життєдіяльності громадян та держави. Важливе місце у боротьбі З ними належить органам внутрішніх справ. Ефективність цієї боротьби у багатьох випадках залежить від знання стану, основних тенденцій цих злочинів та розуміння їх причин. Аналіз стану, тенденцій злочинності є емпіричною базою для розроблення заходів запобігання злочинам окремих видів . У статистиці різних країн, як правило, немає виділення в одну групу корисливих злочинів. Реально з корисливих мотивів можуть вчинятися злочини, що посягають на різноманітні об'єкти: власність, особу, державу, правосуддя, здоров'я населення, екологію, управління та ін. Тому ця мотивація у ряді випадків є не єдиною за тієї самої кримінально-правової кваліфікації.

Зміна злочинності перебуває у прямій залежності від стану суспільства, процесів, що у ньому відбуваються. Феномен злочинності - це своєрідний індикатор стану справ у суспільстві, неблагополуччя, диспропорцій у різних сферах соціального життя. Загальнокримінальна корислива злочинність має багатовікову історію, у кримінальному середовищі накопичено та продовжує накопичуватися досвід учинення характерних для неї діянь, розроблюються, розвиваються та закріплюються традиції, навички, способи вчинення злочинів, субкультура та система поглядів, що їх виправдовує. З цією системою пов'язана діяльність професіоналів-крадіїв, тобто професійна злочинність, а також багато інших проявів, які включають в себе і організовану злочинність.

Злочини цієї групи займали та, мабуть, будуть займати значне місце у структурі злочинності України, визначаючи її кількісний бік. Динаміка злочинів проти власності має певні особливості. По-перше, протягом 70-х років статистичні дані свідчать про її поступове зростання та певну стабілізацію до початку 80-х років. По-друге, починаючи з 1988 року збільшується кількість злочинів, які мають корисливу спрямованість. По-третє, від 90-х років у структурі злочинності відбулися кардинальні зміни: до 1989 року близько 13% від загальної маси злочинів становили - злочини проти власності. їх частка у структурі злочинності у 90-х роках сягала майже 90%.

Разом зі змінами в суспільстві змінюється і якісний склад злочинів. Корисливі злочини, починаючи з 1993 року, становлять понад 60% від загального числа зареєстрованих, а саме крадіжка - 58,9% (порівняно з 1992 роком - приріст у 11%); грабіж -6,2% (порівняно з 1992 роком - приріст 9,8%); розбій - 0,95% (порівняно з 1992 роком - приріст 29,8%). їх кількість збільшилася у 2,5 раза. Тенденція до зростання характерна і для інших видів злочинів зазначеної групи, але їх темпи були значно нижчі. Найбільш небезпечною тенденцією злочинів проти власності є збільшення випадків учинення цих злочинів із застосуванням насилля. Впродовж 1986-1990 років вони були на одному рівні. Але 1995-1997 роки позначені сплеском корисливо-насильницьких злочинів. Часто крадіжки переростали у грабіж або в розбійний напад. Предметом усіх видів злочинів проти власності, як правило, є товари підвищеного попиту, які досить легко реалізуються, гроші та коштовності, предмети антикваріату, вироби з хутра та шкіри, відео- та радіоапаратура, комп'ютерна техніка, транспортні засоби.

У 2006 році відбулося певне зменшення зареєстрованих злочинів проти власності - 378294, з них: крадіжок - 131174, у тому числі з квартир - 35 737; грабежів - 41 657; розбоїв - 6464; шахрайство - 913; шахрайство - 16160. Відбулося зменшення злочинів за цей період на 5,2%, а з окремих видів злочинів - крадіжок - на 13,1%, у тому числі: з квартир - 16,2%; грабежів - 22,5%; розбоїв - 11,6%; вимагання - 24,5%; шахрайства - 5,0%.

В Україні більша частка злочинів - це злочини, які вчинюються проти власності. Так, 2007 року було зареєстровано - 358 538 злочинів загальнокримінальної спрямованості, з них крадіжок -113 984, у тому числі: з квартир - 29 939; грабежів - 32266; розбоїв - 5716; вимагання - 689; шахрайств - 15 354. У 2008 році було зареєстровано - 345 817 злочинів загальнокримінальної спрямованості, з них: крадіжок - 110493, у тому числі: з квартир -25 293; грабежів - 26 927; розбоїв - 4984; вимагання - 624; шахрайство - 14693. 2009 рік - 398 044 злочини загальнокримінальної спрямованості, з них: крадіжок - 175582 (динаміка 58,9%), у тому числі: з квартир - 34000 (динаміка 34,4%); грабежів - 27598 (динаміка 2,5%); розбоїв - 5103 (динаміка 2,4%); вимагання 561 (динаміка - 10,1%); шахрайство - 18004 (динаміка 22,5%). Офіційна статистика протягом тривалого часу фіксує тенденцію постійного збільшення злочинів проти власності - приблизно на 18% (+18,38333%)'.

У структурі злочинів проти власності чимале місце належить крадіжкам, частка яких варіюється у межах 30-50%. У загальному обсязі злочинів, що були зареєстровані протягом 2009 року, їх питома вага - приблизно 44,11%, а питома вага крадіжок, які були вчинені протягом 2008 року, - 31,95%. Крадіжка є найбільш латентним злочином. У 2009 році було розкрито, з усієї кількості -41,7%, у 2008 році - 49,8% (динаміка - 21,9%)2.

Особи, що вчиняють крадіжки, як правило, існують на злочинний дохід. Понад 50% з них не мають постійного джерела існування. Протягом 2009 року було виявлено осіб, які вчинили корисливі злочини - неповнолітні - 7385, порівняно з 2008 роком (6353) відбулося збільшення на 16,2% (питома вага у структурі осіб, що вчинили злочини - 10,2% (2008 рік), 9,5% (2009 рік)).

У структурі злочинів проти власності кількісно переважають крадіжки (третина - квартирні). Раніше традиційно це були злочини, які частіше вчинялися в містах та селищах міського типу, саме вони становили близько 80% усіх крадіжок, передусім, у районах новобудов міста. Останніми роками в Україні збільшується кількість фактів учинення цього виду злочинів у сільській місцевості та на дачах.

Від загальної кількості зареєстрованих крадіжок потерпіло осіб -149793 (протягом 2009 року), рівень на 10 тис. населення порівняно з 2008 роком (потерпілі - 9383 осіб), відбулося збільшення на 59,6% . Особливістю вчинення квартирних крадіжок є те, що їх вчиняють найчастіше у весняний та літній періоди - близько 30%, за місяцями переважають травень та серпень (16%), менше крадіжок у грудні (6%). За днями тижня більше злочинів учиняють у понеділок і суботу (15%, відповідно). Хоча не можна встановити будь-якої закономірності або виділити криміногенні дні.

Дані про час учинення крадіжок дають можливість не тільки здійснити більш детальний аналіз, а й мають важливе практичне значення. Більшість посягань - у ранковий час (у період з 9 до 13 години - близько 70% діянь). Саме в цей час багато громадян на роботі, у навчальних закладах, домогосподарки здійснюють покупки. Решту крадіжок учиняють у вечірній час, переважно з 22 до 24 години.

Предмети посягання при вчиненні квартирних крадіжок можуть бути різними. Але дані про те, що саме було викрадено, можуть указувати на рівень професіоналізму злочинця. Сьогодні злодії викрадають переважно гроші, цінні папери, золоті вироби, дорогоцінне каміння та ікони, хоча предметами посягання стають також дорогі носильні речі, аудіоапаратура та відеоапаратура, зброя і навіть посуд та продукти харчування.

Шкода, що завдається внаслідок учинення квартирних крадіжок, не є такою великою, як, наприклад, від економічної злочинності, але для конкретних громадян-потерпілих вона більш реальна, суттєва та усвідомлена. Певну частину крадіїв (близько 14%) затримують на місці вчинення злочину або недалеко від нього, а ті, кого не було затримано, залишають для власного користування близько половини предметів, здобутих злочинним шляхом, у такому разі майно може бути повернуто потерпілим після завершення слідства. Інші злодії встигають реалізувати викрадене особам зі свого оточення або випадковим покупцям на речовому ринку чи "з рук", а отримані гроші, як правило, витратити на придбання наркотиків, розваги, азартні ігри, пияцтво. У такому разі питання відшкодування збитків вирішується більш проблематично.

Шахрайство становить незначну частку всіх злочинів, що реєструються: від 2 до 5%. Але його динаміка дуже несприятлива, оскільки за останні 10 років кількість цих злочинів збільшилася у шість разів. Половина шахрайств належить до злочинів економічної спрямованості. Понад 40% шахрайських дій вчиняється групами осіб. Шкода, що завдається, є значною. Даному виду злочину притаманний також високий рівень латентності. Причини цього не тільки в різноманітності способів протиправного заволодіння чужим майном, а й небажанні багатьох потерпілих заявляти до правоохоронних органів.

Близько 90% таких злочинів учиняють у містах. У сільській місцевості, завдяки тісним соціальним зв'язкам, цей показник значно нижчий, але там поширені випадки вчинення шахрайства циганами та "шлюбними" аферистами. Місцями вчинення шахрайства зазвичай є ринки, супермаркети, пункти обміну валюти. Найбільш поширеними способами шахрайства є: підкидання спеціально виготовленої грошової "ляльки" або гаманця з грошима, якими жертва ділиться з незнайомою особою - перехожим, а потім з'являється нібито власник гаманця й вимагає у жертви повернути всю суму; розмін грошей - 20%; обман при азартних іграх, таких, як карти, лотерея (шахрайство) - 19%; інші способи - 13% випадків1.

До нових видів шахрайства можна віднести створення фіктивних фірм для збору коштів від населення для нібито оформлення виїзду громадян за кордон на роботу та навчання, турпоїздок тощо. Нові види шахрайства вчиняють групи злочинців-професіоналів, при цьому завдається збиток, загальний обсяг якого сягає мільярдів доларів США, що спричиняє гострі соціальні і політичні наслідки, оскільки потерпілими стають десятки тисяч громадян. Все це свідчить про високий ступінь суспільної небезпеки й тяжкості наслідків даних видів шахрайства.

Нові види шахрайства вчиняють, як правило, особи, раніше не судимі, для яких характерним є високий інтелектуальний розвиток, освіта, закордонні зв'язки. Із розвитком права приватної власності та приватизаційними процесами, що розгорнулися у нашій державі, з'явилися і нові предмети шахрайства: житлові та нежилі приміщення; земля, переважно сільськогосподарського призначення та під забудівлю.

Отже, шкода, що завдається вчиненням даних видів злочинів, не обмежується тільки матеріальними збитками конкретного потерпілого, вона породжує невпевненість, страх за себе, близьких та майно, недовіру суспільству.

Розбій - один з найбільш небезпечних злочинів, спрямованих не тільки проти власності, але і проти особи. Останніми роками насильство набуло широкого поширення та стало частим явищем нашого життя. Значна частка таких злочинів вчиняється із застосуванням або погрозою застосування вогнепальної або іншої зброї. За останні роки розбій та грабіж найчастіше вчиняють особи, які не мають постійного джерела існування - 63-64% (з них у складі групи - 68,8%), особи, що раніше вчиняли злочини - 35-37%, особи у віці від 18 до 24 років - 41-42%2. Збільшилася й кількість грабежів (на 11,6%) та розбійних нападів (87,2%) з проникненням у житло, приміщення або інше сховище. Частка жіночої злочинності (1994-2009 роки) збільшилася приблизно в 1,6 раза.

Незважаючи на те, що за останні роки офіційна статистика фіксує певне зниження рівня злочинності, основні її тенденції не можна назвати позитивними. І далі спостерігається тенденція зростання рівня злочинності, який наблизився до такого показника: 85,2 злочинів на 10 тис. населення.

Грабежі - також найбільш поширені злочини проти власності, причому їх реєструється значно менше, ніж учиняється. За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, що були отримані протягом 2009 року, було вчинено грабежів -5293 (порівняно з 2008 роком відбулося збільшення на 2,5%), розбоїв - 5103 (порівняно з 2008 роком збільшилися на 2,4%). 75% осіб, що стали жертвами нападів, не заявляли у правоохоронні органи, оскільки були впевнені, що міліція не буде застосовувати заходів до розкриття злочинів, а якщо злочинця і буде встановлено, правоохоронні органи не зможуть зібрати достатньо доказів; 50% з числа осіб, що все-таки звернулися у правоохоронні органи, залишилися не задоволені - злочинці не були встановлені. Відсоток розкриття злочинів: тільки 41,7% крадіжок були розкриті, грабежів - 60,9%, розбоїв - 81,2%, вимагань - 87,2%, шахрайств -53,4%. Про поширеність розбоїв та грабежів свідчить той факт, що жертвою нападів став кожний 50-й житель держави, а третина злочинів вчинялася біля будинку, де проживав потерпілий .

Необхідно зазначити, що розбої та грабежі - це злочини міст, приміських зон, великих населених пунктів і тому стан цього виду злочинності та способи їх учинення суттєво не відрізняються у столиці та інших багатонаселених містах. У 19% злочинець діяв один, в інших випадках - групи з трьох та більше осіб. Можливість подавити протидію потерпілого групою осіб дозволяє злочинцям не застосовувати зброю у 70%, якщо використовується зброя, то приблизно у 50% - ножі, в інших випадках у 25% - вогнепальна зброя або предмети, що пристосовані для нанесення потерпілому ударів2.

Злочини проти власності відзначаються високим рівнем латентності, він набагато вищий, ніж у насильницькій злочинності. Це пояснюється різними чинниками: потерпілі не завжди звертаються до правоохоронних органів, оскільки значна частина злочинів проти власності вчиняється в умовах неочевидності, винуватих у їх вчиненні важко встановити, а тому такі злочини не потрапляють на сторінки офіційної звітності; інколи самі потерпілі не знають, яким чином втратили своє майно, це найчастіше відбувається з тими, хто перебуває у нетверезому стані.

Залишаються певні негативні тенденції щодо поширення корисливих злочинів по областях держави. Найвищий рівень крадіжок зареєстровано в областях: Донецька, Дніпропетровська, м. Київ, Запорізька; середній рівень: Харківська, Луганська, Одеська; низький рівень: Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Чернігівська, Черкаська. Найвищий рівень крадіжок приватного майна громадян із квартир: Донецька, Дніпропетровська, м. Київ; середній рівень: Луганська, Одеська, Запорізька; низький рівень: Херсонська, Миколаївська, Закарпатська, Рівненська області.

Шахрайства - найвищий рівень: м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Харківська; середній рівень: Волинська, Одеська, Полтавська; низький рівень: Закарпатська, Чернігівська, Чернівецька, Рівненська, Тернопільська області.

Грабежі - найвищий рівень: Донецька, Дніпропетровська, м. Київ; середній рівень: Київська, Львівська, Одеська, Харківська, Луганська, Запорізька; низький: Івано-Франківська, Чернігівська, Закарпатська, Рівненська, Хмельницька області.

Розбої - найвищий рівень: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька; середній: Житомирська, Київська, Луганська; низький: Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька .

Найвищий рівень злочинності на 10 тис. чоловік населення простежується у таких областях: м. Київ, м. Севастополь, Луганська, Запорізька; середній рівень: Миколаївська, Полтавська, Харківська, Херсонська; низький: Львівська, Закарпатська, Запорізька, Тернопільська області.

Злочини проти власності нерівномірно поширюються не тільки в областях та містах нашої держави, а й різними галузями господарства та фінансів, маючи у кожній власні відмінності. Втім, можна виділити такі галузі соціального життя, де шкода, що завдасться, зачіпає все суспільство. Це галузь соціально-бюджетна, під якою розуміють сукупність суспільно-економічних відносин, що виникають у процесі формування та виконання бюджетного законодавства у соціальному комплексі держави. Ця галузь зачіпає і діяльність державних позабюджетних фондів для пенсійного забезпечення, соціального страхування, охорони здоров'я та медичної допомоги. У цій галузі загальний масив злочинів становлять розкрадання, що вчиняються шляхом розтрати, злочини у сфері економічної діяльності. Безконтрольний доступ державних службовців та працівників комерційних організацій до обслуговування та використання бюджетних коштів стає більш значимою умовою криміналізації всієї влади.

Соціальне, медичне, пенсійне та інше забезпечення населення державою залежить від того, наскільки повно надходять у його розпорядження матеріальні кошти. Однак держава страждає від того, що не виплачуються податки. Так, за оцінками спеціалістів, до бюджету не надходить від 30 до 50% податків (у США ця цифра-15%).

На думку спеціалістів , латентність корисливих злочинів існує у рамках 1 до 10 (серед злочинів проти власності) та 1 до 1000 (серед злочинів у сфері економічної діяльності). Безкарність злочинів проти власності призводить до того, що корислива злочинність збільшується як грудка снігу. Вчинення таких злочинів стає вельми прибутковим та практично - некараним діянням.

Суспільна небезпека злочинів у сфері економіки підвищується не тільки через зростання їх кількості та розміру завданої шкоди, а й у зв'язку з організованими формами вчинення цих злочинів. За своїми якісними та кількісними характеристиками вони створюють загрозу економічній безпеці України.

Основні характеристики, тенденції та закономірності сучасної злочинності проти власності в Україні дають підстави для висновку: сьогодні вона становить собою якісно новий феномен як за своїми масштабами, та і за ступенем руйнівного впливу на життєдіяльність суспільства, права та свободи громадян. Період реформ почався з різкого зростання зареєстрованої злочинності, темпи приросту якої в окремі роки були безпрецедентними (за даними ООН, річний приріст злочинності у світі дорівнює 5%).

Разом з кількісними змінами злочинів відбулися й якісні, які виявилися у подальшому зростанні злочинів проти власності, збільшення в їх структурі частки найбільш небезпечних діянь, що свідчить про підвищення рівня суспільної небезпеки злочинності в цілому. Порівняльний територіальний аналіз злочинів проти власності свідчить про те, що загальні закономірності та зімни злочинності проти власності притаманні всім регіонам держави, різниця у цьому виді злочинів - близько 5%.

Загальними тенденціями злочинів проти власності є:

- абсолютне та відносне (до кількості населення) зростання кількості цих злочинів (мова йде про середньостатистичну тенденцію незалежно від того, що з окремих видів злочинів проти власності у якісь періоди їх кількість стабілізується або навіть скорочується);

- високі темпи приросту злочинів проти власності, які перевищують, як правило, у 2-3 рази темпи приросту насильницької злочинності;

- підвищення суспільної небезпеки цього виду злочинів і зростання завданої шкоди;

- зростання латентної злочинності;

- збільшення вчинення злочинів цієї категорії групами осіб. Кримінологічні ознаки злочинів проти власності переконують:

наскільки великою є суспільна небезпека цієї категорії злочинів. Вивчення цього виду злочинів, розроблення заходів профілактики проти власності є важливим завданням усіх інститутів держави.