Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 9.2. Причини та умови насильницьких злочинів

Насильство є не лише правовою проблемою, а й, значною мірою,- філософською та соціокультурною. Різні аспекти агресивно-насильницької поведінки є предметом вивчення психології, соціології, конфліктології, кримінології, педагогіки та медичних наук. У теоретико-методологій йому плані подальшого ґрунтовного вивчення потребує проблема детермінант, що зумовлюють учинення насильницьких злочинів.

Насильницька орієнтація особи передбачає насильство як звичайний засіб досягнення мети. Цій орієнтації властиві жорстокість, зневага до прав інших, байдуже ставлення до людського життя.

Агресивність (агресія) характерна для насильницьких злочинів. Вона виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію (перешкоду досягнення мети агресора) і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті тощо. Готовність індивіда до агресивної поведінки належить до стійких рис особи - насильника. Розвиток агресивності як якості особи залежить від багатьох факторів, зокрема рівня її соціалізації та засвоєння культурно-соціальних норм. Але треба зазначити, що агресивна поведінка може бути спровокована іншими особами (жертвами агресії), несприятливим розвитком ситуації, неправильною інтерпретацією намірів оточуючих тощо.

Особа злочинця є головним елементом механізму злочинної поведінки. Соціальні контакти і вся сфера спілкування можуть змінюватися. Зміни в особистості злочинця, його поведінці та сфері спілкування після початку злочинних дій зумовлюють різноманітні фактори, а саме: а) особливості злочинця - його моральні, психологічні, демографічні, інтелектуальні, рольові та інші характеристики; б) особливості ситуації скоєння злочину - сприятлива, несприятлива або нейтральна для продовження злочину й доведення його до кінця.

Особистісні та ситуаційні фактори злочинної поведінки залежать від умов життя людини. Потреби, нахили та мотивація поведінки людини суб'єктивні. Але ця суб'єктивність - другорядна, оскільки сама особа сформована об'єктивним зовнішнім середовищем; внутрішні спонукання, плани та інтереси актуалізуються і отримують конкретну значимість - перетворюються на мотиви поведінки та рішення; будь-які інтереси не можуть бути задоволені без використання об'єктів зовнішнього середовища. Тому детермінанти злочинної поведінки криються в соціальних умовах, а вони визначаються станом суспільного розвитку.

Існує декілька типологій осіб, які вчиняють насильницькі злочини, залежно від того, яка ознака покладена в основу класифікації. Найбільш повною слід вважати типологію, що основана на декількох підставах, що сприяє глибшому вивченню особливостей насильницького злочинця.

В основу класифікації злочинця соціально-психологічного типу покладені мотиви вчинення, на основі чого виділяємо такі типи:

- особа, для якої головним мотивом при вчиненні злочину є ствердження власного "я", своєї особистості на індивідуальному рівні, тобто у власних очах або в очах якоїсь групи, членом якої вона є;

- особа, головним для якої є бажання звільнитися від психотравмуючої залежності від когось із близьких (інколи від сусідів, друзів), оскільки своїм існуванням вони викликають у злочинця негативні відчуття або нагадують їй про трагічні моменти у житті. До цього типу можна віднести й осіб, що вчиняють злочини з ревнощів, адже ревнощі одна з форм психотравмуючої залежності;

- особа, яка вчиняє насильницький злочин для здобуття грошей або інших матеріальних благ або права на користування, або розпорядження матеріальними благами;

- особа, основною рисою якої є прагнення до задоволення власних потреб у "гострих відчуттях", ризику, грі.

Основою класифікації патологічного типу є рівень порушення психіки осіб, що вчинили насильницькі злочини, звідси - типи:

- психопатизований - особа, що виявляє яскраво виражені риси характеру, або така особа, яка страждає на нервово-психічний розлад, на основі яких розвивається та існує психопатоподібний синдром (психопатизація особи);

- інтелектуально обмежений - особа, чиї особистісні зміни визначаються рисами розумової відсталості, елементами слабоумства, яке має спадковий чи набутий характер. Це - олігофрени та особи, у яких інтелектуальне зниження настало внаслідок враження центральної нервової системи, а також ті, в яких ураження не виявляються яскраво, але через педагогічну занедбаність страждають психічною незрілістю або розумовою відсталістю;

- алкоголізований - особа, особливості поведінки якої зумовлені особистісними змінами через зловживання алкоголю, наркотичних речовин.

Ці типи насильницьких злочинців у "чистому" вигляді трапляються досить рідко; найчастіше злочинець поєднує у собі риси різних типів.

Аналогічними показниками негативного особистісного статусу та негативної дозлочинної поведінки винних у вчиненні злочину є: стан сп'яніння в момент вчинення злочину, вживання алкогольних напоїв безпосередньо перед учиненням злочину потерпілим спільно з особами, які вчинили злочин. Остання обставина особливо характерна для вчинення зґвалтувань, генезис яких обтяжено негативною поведінкою самих потерпілих.

Економічний стан суспільства, зниження рівня життя значної частини населення, соціально-побутова невпорядкованість, безробіття, юридична безправність, загальна психологічна нестійкість, що виливається в алкоголізацію і наркотизацію, втрату морально-психологічних орієнтирів - все це негативно впливає на мікроклімат у сім'ї, у школі, на виробництві, різко знижує рівень культури міжособистісного спілкування, породжує жорстокість і насильство. На жаль, і засоби масової інформації часом вдаються до пропаганди жорстокості, насильства, статевої розпусти нав'язують таку схему культури, в якій принижується гідність людини, популяризуються сумнівні цінності. Відсутність ефективної системи допомоги і захисту жертв від насильницьких посягань, недостатнє законодавче врегулювання цієї проблеми впливають на зростання насильницьких злочинів.

Є ряд теоретичних парадигм, які розглядають комплекс факторів, що зумовлюють існування насильства. Макроорієнтовані - надають насильству соціокультурне пояснення. Насильство випливає із владних відносин, зумовлених соціальною сіру ту рою та культурою суспільства. Мікроорієнтовані теорії розглядають насильство в контексті міжособистісної соціально-психологічної взаємодії (до цього класу також доцільно віднести фактори, що пов'язані з індивідуальними психологічними та біологічними характеристиками, психопатологічні відхилення).

До соціально-психологічних чинників сімейного насильства можна віднести недоліки комунікації: панування патріархальної моралі в деяких сім'ях як різновиду негативних традицій соціально-економічних відносин; недоліки виховання; асиметрія у розподілі домашніх обов'язків; різні цінності та установки; висування необгрунтованих і надмірних вимог; неврегульованість питань розподілу бюджету; авторитарність членів родини; невиконання своїх обов'язків; антисуспільний вплив оточення.

Індивідуально-особистісні фактори - це ті, що лежать насамперед у площині психічних відхилень і недоліків фізичного стану особи, досвіду виховання та соціалізації.

Окремі теорії намагаються визначити соціальні фактори, індивідуальні характеристики або специфіку комунікації. При цьому звертають увагу на такі фактори:

- поширеність у засобах масової інформації, передусім на телебаченні, пропаганди насильства та жорстокості, деструктивний вплив відеопродукції;

- поширення алкоголізму (порівняно з радянськими часами фіксується збільшення виробництва і споживання алкоголю на душу населення) та наркоманії;

- укорінення в суспільній свідомості цільової настанови на індивідуальне виживання, відсутність соціальних ідеалів, певний ідеологічний вакуум у суспільстві та криза моралі.

Ці, переважно, об'єктивні соціально-економічні і культурно обумовлені чинники, безумовно, збільшуватимуть навантаження саме на органи внутрішніх справ. До цієї групи чинників можна віднести також недоліки роботи державних органів, які зобов'язані здійснювати профілактичний вплив стосовно осіб, що можуть учинити насильницькі дії.

Отже, в одних випадках особа може виступати як активна, провокуюча сторона конфлікту, в інших - власними діями або бездіяльністю (внаслідок соціальних, психологічних або біологічних причин) може сприяти вчиненню правопорушень щодо своєї персони або скоювати злочин як відповідь на агресію з боку іншої особи.

Обставини - це завжди соціальні явища: соціально-психологічні; соціально-економічні; організаційно-управлінські та ін. Вони, соціальні за своєю суттю, суперечать інтересам суспільства - завдають шкоду суспільству та його членам, вони з'явилися з розвитком суспільства. Це підтверджує і визначення злочинності як соціального явища, яке характеризує стан суспільства і зумовлене соціальними причинами.

Кожний конкретний злочин викликається не однією ізольованою причиною, а сукупністю детермінант (факторів), які діяли у різний час та в різних умовах. Але попри всю складність взаємодії цих факторів, їх можна певним чином класифікувати, виділити основні, вирішальні.

У більшості випадків головну роль відігравало негативне формування особи. Саме моральне виховання є тим фактором, який визначає весь життєвий шлях людини, характер її поведінки, а інколи - й конкретні вчинки. Криміногенний вплив зовнішніх обставин може призвести до скоєння злочину лише особою, яка не володіє високими моральними принципами.

У тих випадках, коли злочинний намір сформувався та людина почала скоювати злочин, її діяльність може призвести до необхідного результату лише у тому випадку, якщо у навколишній дійсності є сприятливі умови.

Виявлення детермінант, які сприяють скоєнню злочинів, є надзвичайно важливим для розроблення необхідних профілактичних заходів.

При аналізі таких злочинів необхідно визначити віктимологічний аспект: яку роль відігравала кримінальна привабливість об'єкта посягань: його беззахисність або, навпаки, опір, відкрита опозиція порушникам суспільного порядку, що викликала напад жорстокості. Це важливо не тільки для визначення ролі особи у скоєному злочині, але й подання моральної підтримки жертві. У кожному третьому випадку кримінальна ситуація відзначається швидкоплинністю, що потребує екстрених профілактичних заходів, уміння розрядити ситуацію.

Нерідко жертва сама провокує - своєю поведінкою, манерою розмови, моральними повчаннями, тощо на прояв агресії. Важливими стимулами агресивної поведінки групи є беззахисність жертви, поступливість, або, навпаки, коли жертва чинить опір. Поведінка жертви не може призвести до злочину сама по собі. Вона обов'язково взаємодіє з негативними обставинами, що супроводжують злочинця. Аналіз та оцінка поведінки жертви злочину є однією з кримінологічних складових, яка дає змогу визначити найбільш ефективні профілактичні заходи.