Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 10.3. Заходи профілактики злочинів проти власності

Профілактика злочинів традиційно розглядається у широкому (загальносоціальному) та вузькому (спеціально-кримінологічному) аспектах. Загальносоціальна профілактика - це будь-які корисні суспільству заходи та дії, функціонування усіх позитивних соціальних інститутів у економічній, політичній, моральній та інших сферах. У сукупності ці заходи, дії, інститути називають загально-соціальним попередженням, превентивний потенціал якого реалізується опосередковано, у результаті удосконалення економічної, політичної, моральної та інших сфер життєдіяльності суспільства. Загальносоціальне попередження є основою, фундаментом спеціально-кримінологічного (спеціального) попередження, заходи якого прямо чи безпосередньо спрямовані на недопущення злочинів. Чим досконаліше загальносоціальне попередження, тим вужчим є "коло діяльності" спеціального попередження.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів - це діяльність спеціальних державних та недержавних органів, а також їхніх представників з метою виявлення та нейтралізації детермінант злочинів, здійснення позитивного коректуючого впливу на осіб З кримінально орієнтованою поведінкою, недопущення злочинів, що готуються та вже розпочалися.

Профілактична діяльність у широкому розумінні розглядається як один із засобів соціального регулювання суспільних відносин з метою ліквідації детермінант злочинності, як взаємодії заходів економ і ко-соціального, виховно-педагогічного, організаційного та правового характеру, як поєднання різних рівнів попередження злочинності.

Завдання загальносоціальних заходів - не безпосередній вплив на злочинність, а вирішення більш глобальних проблем суспільного життя. Цей вид запобігання діє й у правовій сфері. Це - удосконалення чинного законодавства, яке прямо не спрямоване на профілактику злочинів, а є регулятором суспільних відносин іншого характеру (трудових, сімейних), які, будучи неупорядкованими, відіграють криміногенну роль. У той же час при вирішенні цих завдань створюються умови, які ліквідують саму можливість тих чи інших протиправних діянь або зменшують їх рівень. Таким чином, заходи загальносоціального попередження мають широкий діапазон, вони практично впливають на всі різновиди детермінант злочинності.

У теперішній час профілактика злочинів - це складний комплекс різноманітних заходів запобіжного впливу, свідома діяльність, що передбачає досягнення проміжної та кінцевої мети, яка здійснюється на всіх рівнях, враховуючи характер та ієрархію детермінант злочинності, у тому числі і злочинів, що посягають на власність, як шляхом впливу на криміногенні фактори з метою їх ліквідації або нейтралізації, так і шляхом створення та стимулювання анти криміногенних факторів, що перешкоджають її появі. Запобігання злочинності складається з ієрархічно пов'язаних між собою рівнів. Перший - запобіжний вплив на динаміку, структуру, детермінанти злочинності в цілому (загальносоціальна профілактика). Другий - спеціальне попередження окремих видів злочинності у певних сферах суспільного життя (спеціально-кримінологічна профілактика). Третій - попередження вчинення злочинів окремими особами (індивідуальна профілактика).

Профілактика злочинів є системою заходів, що спрямовані на недопущення злочинних посягань, із застосуванням складного комплексу різноманітних засобів. Цілі попередження передбачені головними завданнями боротьби зі злочинністю, якими у сучасних умовах є: стабілізація, стриманий та можливе подальше скорочення злочинності, зниження рівня її суспільної небезпеки. Конкретизація останніх - це: протидія криміногенним процесам у суспільстві; створення та зміцнення у суспільстві атмосфери спокою та стабільності; знищення погрози правам, свободам та законним інтересами особи, суспільству та державі, що виникає у зв'язку з можливістю вчинення злочинів; недопущення злочинів з боку осіб, що є об'єктами профілактичного впливу; забезпечення виправлення осіб, що втягуються у сферу попереджувального впливу, їх ресоціалізація.

Запобігання злочинам посідає особливе місце у досягненні вказаних цілей, оскільки саме цей вид діяльності - найбільш дієвий шлях боротьби зі злочинністю, насамперед тому, що забезпечує виявлення та нейтралізацію її коріння, джерел, дозволяє припинити злочинні дії на стадії готування або вже розпочату злочинну діяльність, не допустити настання шкідливих наслідків, дає можливість вирішувати завдання боротьби зі злочинністю найбільш гуманними способами, з найменшою шкодою для суспільства, без включення складного механізму кримінальної юстиції та без застосування такої форми державного примусу, як кримінальне покарання.

Профілактика антисуспільних явищ, до яких належить і злочинність, передбачає: по-перше, врахування детермінант цієї злочинності; по-друге, розроблення на цій основі необхідних заходів, що забезпечують нейтралізацію чи ліквідацію відповідних криміногенних факторів.

Система заходів попередження злочинів проти власності базується на засадах загальносоціального характеру, які покликані забезпечити необхідний рівень добробуту, культури, виховання та навчання людей. Ця система заходів:

- діє у співвідношенні з соціальною, економічною, виховною, кримінально-правовою політикою держави, яка реалізується через низку цільових програм надання матеріальної та іншої допомоги сім'ям і дітям, попередження правопорушень;

- має самостійну законодавчу базу - комплекс правових актів, що регулюють питання створення оптимальних умов життя, виховання людей, захисту їх прав та інтересів, нейтралізації негативного впливу на них, запобігання безпритульності, аморальним виявам і т. ін.;

- забезпечує діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів, яка спирається на відповідну інформаційно-аналітичну базу та забезпечується бюджетним фінансуванням.

Запобігання злочинам проти власності включає в себе систему методів, форм та заходів профілактичної діяльності, яка належить до більш широкої соціальної діяльності щодо попередження злочинності в цілому. Система заходів, спрямованих на запобігання злочинності з корисливих мотивів, є частиною основної системи запобігання злочинності, але має істотні особливості.

Отже, заходи загальносоціального попередження мають бути спрямовані на:

- відновлення системи правового виховання за участю працівників органів юстиції, прокуратури, суду, внутрішніх справ, адвокатури, юридичних служб державних підприємств, органів освіти, культури;

- передбачення у програмах соціального і економічного розвитку регіонів спеціальних розділів, спрямованих на концентрацію наявних сил і засобів щодо запобігання бідності та безробіттю, диференційованого підходу до забезпечення та підтримки рівня доходів сім'ї: надання соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, які тимчасово опинилися у скрутному становищі та з об'єктивних причин не можуть вийти з кризи власними силами (втрата годувальника, вимушена міграція тощо); забезпечення гарантованого рівня матеріальної допомоги, соціального, медичного, культурного і побутового обслуговування.

Здійснення ефективних заходів профілактики злочинів проти власності можливе лише за умов тісної взаємодії правоохоронних органів із засобами масової інформації: пресою, радіо - і телемовленням, які здійснюють віктимологічну профілактику, інформуючи населення, як поводитися в тій або іншій криміногенній ситуації, а також розміщуючи так звану соціальну рекламу профілактичної спрямованості для віктимологічної освіти громадян та повідомлення про результати правоохоронної діяльності на даному напрямі.

Необхідно інформувати населення про способи вчинення злочину, проводити аналіз віктимізації за місцем, часом вчинення кишенькових, квартирних крадіжок, шахрайства та незаконного заволодіння транспортними засобами. З урахуванням класифікації і типології жертв важливо інформувати громадян про те, хто частіше і через які обставини та ситуації стає жертвою корисливого посягання.

Спеціально-кримінологічна профілактика злочинів проти власності охоплює широкий комплекс різноманітних за характером заходів. Об'єктами профілактичного впливу є криміногенні фактори, що детермінують формування особи злочинця, ситуації, які зумовлюють учинення правопорушення, полегшують їх учинення. Такі заходи здійснюється на різних рівнях (у межах всієї країни, міста, району, населеного пункту) широким колом суб'єктів профілактичної діяльності.

Уся система спеціально-кримінологічних заходів боротьби зі злочинами проти власності повинна бути спрямована на ліквідацію детермінант, які формують якості особи злочинця, полегшують входження її до кримінальної групи, та умов створення таких груп.

Спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів проти власності мають цілеспрямований характер, а саме: на недопущення цих злочинів. Спеціальне значення для виявлення та ліквідації, блокування, нейтралізації детермінант даної злочинності - це головна особливість спеціально-кримінологічної профілактики, але водночас вона спрямована на запобігання злочинам, що замислюються та готуються, а також припинення вже розпочатих.

Спеціальне та загальне попередження поєднуються своєрідним зворотним зв'язком. Спеціальне попередження органічно доповнює і конкретизує загальне, проте заходи спеціальної профілактики мають часові межі та реалізуються у розрізі окремих його складових. Спеціальне попередження базується на загальному, використовує профілактичний потенціал суспільного розвитку в цілому.

Профілактична спрямованість кримінального судочинства визначається, насамперед, успішним виконанням завдань щодо розкриття злочинів, виявлення винних осіб та правильного застосування законодавства, аби кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню, і не один невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Виконання цих вимог впливає на виховання усіх членів суспільства, посилює повагу до норм права, сприяє виправленню та перевихованню осіб, які вчинили злочини. Важливу профілактичну функцію виконують демократичні принципи кримінального судочинства, вся процесуальна форма розслідування та судового розгляду кримінальних справ, що забезпечують обґрунтованість і законність прийнятих рішень, високу ефективність виховного впливу процесуальної діяльності прокурорсько-слідчих та судових органів.

Суттєву роль у спеціально-кримінологічних заходах профілактики відіграє принцип невідворотності покарання за кожний вчинений злочин. Кримінально-процесуальний закон, разом із завданням розкриття злочинів, викриття винних та притягнення їх до відповідальності, покладає на органи дізнання, слідчого, прокурора і суд спеціальні обов'язки з попередження злочинів. Треба зазначити, що такі слідчі та процесуальні дії, як порушення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, призначення покарання, хоча і є засобами, що спрямовані на відвернення можливості скоєння даною особою нових злочинів, але вони, на жаль, не можуть ліквідувати увесь комплекс факторів, які зумовили скоєння злочину. Тому використання спеціальних заходів профілактики, які безпосередньо спрямовані на виявлення та нейтралізацію детермінант злочинів, підвищує ефективність роботи з розслідування та судового розгляду кримінальних справ і, за своєю суттю, є її логічним завершенням.

Конкретні завдання стоять на різних стадіях кримінального судочинства, а тому виділимо напрями спеціальної профілактики злочинів корисливої спрямованості: 1) запобігання злочинам, що готуються, та припинення тих, що вже почалися; 2) повне виявлення при розгляді кримінальної справи причин та умов, що сприяли вчиненню злочину; 3) вжиття необхідних заходів до їх ліквідації; 4) запобігання рецидиву злочинів. Ця діяльність охоплює широкий комплекс взаємопов'язаних заходів, які здійснюються різними ланками правоохоронних органів, що координують свою профілактичну роботу по кожній кримінальній справі.

Важливою особливістю застосування спеціальних заходів запобігання злочинам проти власності є те, що ці заходи здійснюються правоохоронними органами не тільки у процесі їх розслідування та судового розгляду, але й на ранніх стадіях розвитку злочинної діяльності. Профілактика противоправної поведінки полегшується тим, що формування наміру скоїти злочин зазвичай відбувається поступово і потребує певного часу. Тому при виявленні злочинного наміру ще до того, як особа безпосередньо розпочне його реалізацію, першочергове значення має невідкладне реагування суб'єктів профілактики, яке покликане забезпечити добровільну відмову осіб від вчинення злочину.

Практика свідчить: можливості ранньої профілактики використовуються ще недостатньо. Найбільш суттєві недоліки полягають у тому, що на виявлений злочинний намір нема відповідного реагування у формі заходів індивідуальної профілактики. Врахування обтяжуючих, пом'якшуючих та інших обставин, що характеризують особу винного, її моральні і психологічні якості, спрямованість умислу, мотиви злочину, дозволить слідчому, прокурору чи судді вже в ході судочинства здійснювати цілеспрямований профілактичний вплив на осіб, які проходять у справі.

Повноваження слідчого щодо профілактики пов'язані насамперед з виявленням причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, а також вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Для встановлення причин та умов слідчі повинні з'ясувати умови життя й обставини, що негативно впливали на формування особи злочинця. Відповідно до ст. 23 КПК України, обов'язок виносити подання у слідчого виникає лише тоді, коли він установлює особливі причини та умови, що спричиняють учинення злочину, тобто чинне кримінально-процесуальне законодавство не зобов'язує слідчого виносити подання за кожною справою. Слідчий забезпечує у межах своєї компетенції якісне розслідування у кримінальних справах відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Він здійснює узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на дослідження обставин у кримінальних справах і встановлення осіб, що вчинили злочини, вивчає матеріали, зібрані членами слідчо-оперативної групи (СОГ), організовує проведення з їх використанням узгоджених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Надає органам дізнання, іншим членам СОГ доручення і вказівки щодо проведення розшукових і слідчих дій, сприяння у провадженні окремих слідчих дій. При розкритті злочинів взаємодія слідчих із працівниками оперативних, інших підрозділів, у тому числі в роботі СОГ, будується за принципом керівної ролі та відповідальності слідчого за повне, всебічне й об'єктивне розслідування кримінальної справи, його процесуальної самостійності у прийнятті рішень, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, та самостійності оперативних служб у виборі засобів і методів оперативно-розшукової діяльності, тактичних прийомів їх застосування у межах чинного законодавства, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили злочини.

Виявлені причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів, підлягають оцінці у сукупності з іншими обставинами. Результати такого дослідження використовуються для найбільш повного встановлення особи правопорушника, ролі організаторів, виконавців, підмовників та інших співучасників злочинів, з метою справляння на них виховного впливу індивідуалізації покарання, а також винесення профілактичного подання чи окремої ухвали.

На кінцевих стадіях кримінального судочинства як самостійні суб'єкти профілактики злочинів, що посягають на власність, виступають суди. Запобіжні заходи, які вони застосовують, мають свої особливості, що обумовлені завданням та функціями суду як єдиного органу, що здійснює правосуддя.

Властиві судовому розгляду широка гласність, безпосередність та колегіальність дослідження обставин справи дозволяють не тільки глибоко, всебічно перевірити й об'єктивно оцінити зібрані на попередньому слідстві матеріали, а й установити нові обставини, які не були предметом дослідження органу дізнання і слідчого. Важливо і те, що окремі обставини можуть бути предметом процесуального реагування тільки після констатації їх у встановленому судом порядку. Все це обумовлює самостійну роль суду у здійсненні спеціально-кримінологічної профілактики. Для забезпечення послідовності та узгодженості заходів попередження необхідно ще на стадії віддання до суду з'ясувати, наскільки повно та об'єктивно встановлені на попередньому слідстві причини та умови, які сприяють злочинам проти власності, а також ужиті заходи щодо їх нейтралізації.

Важливі функції в системі спеціалізованих суб'єктів профілактики покладаються на прокурорів. Вони здійснюють нагляд за законністю діяльності усіх органів, закладів, установ та посадових осіб як у плані виявлення причин та обставин, які сприяли скоєнню злочинів, так і при проведенні профілактичних заходів поза рамками кримінального судочинства. Прокурор повинен також вивчати та узагальнювати матеріали про виконання вимог закону усіма суб'єктами профілактичної діяльності і за їх результатами вживати необхідних заходів реагування. Ці обов'язки випливають з повноважень прокурора як організатора координації діяльності усіх правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю. Стаття 3 Закону України "Про прокуратуру" до основних напрямів діяльності прокуратури відносить координацію роботи правоохоронних органів по боротьбі зі злочинами та іншими правопорушеннями, а також спільно з іншими державними органами розроблення заходів попередження.

Інститут судимості є також важливим інструментом попередження злочинів проти власності. Проте у діяльності правоохоронних органів він використовується недостатньо.

Багатоманітність форм і методів спеціально-кримінологічних заходів профілактики злочинів проти власності, що здійснюються судовими та правоохоронними органами на різних рівнях та у різних сферах суспільного життя, потребують тісної взаємодії їх зусиль. Це має досягатись шляхом відомчо-галузевої координації, яка сприяє зміцненню зв'язків між суб'єктами профілактичної роботи. А метою є: найбільш повно використовувати можливості кожного суб'єкта при проведенні комплексних запобіжних заходів, раціонально розподіляти кадровий і ресурсний потенціал, аби добиватися вагомих результатів у боротьбі зі злочинами проти власності. Необхідність такої координації обумовлюється єдністю завдань, що стоять перед різними суб'єктами профілактики, їх адміністративною і процесуальною незалежністю.

Важливим рівнем попередження злочинів є індивідуальна профілактика. Це - запобіжна робота з конкретними особами, що допускають відхилення від норм поведінки, яка здійснюється на основі поєднання заходів соціального контролю, виховання і допомоги. Індивідуальна профілактика злочинів пов'язана з конкретною людиною, її особливостями. Специфіка її закладена вже у самій назві -"індивідуальна". Якщо при усіх інших формах та рівнях кримінологічної профілактики заходи не мають завчасно відомого адресата, то при індивідуальній профілактиці вони персоніфіковані.

Рішення про індивідуально-профілактичний вплив у кожному окремому випадку повинно прийматися стосовно конкретної особи, яка виявляє схильність до вчинення злочинів. Інша річ, коли вживаються заходи стосовно групи, що здійснює криміногенний вплив на особу, на яку спрямовані заходи профілактики. У цьому разі мстою впливу є корекція деформації особи та її поведінки.

Характерною ознакою індивідуальної профілактики є цілеспрямований позитивний вплив на весь комплекс причин, які можуть детермінувати злочинну поведінку. Тому індивідуально-профілактичний вплив - це не одиничний акт попередження, а реалізація протягом тривалого часу комплексу заходів.

Особливістю індивідуальної профілактики є й те, що вона не передбачає застосування кримінального покарання, а спрямована на ресоціалізацію особи, використання заходів та ліквідацію криміногенного впливу на неї соціального оточення, нейтралізацію джерел конфліктних ситуацій, які сприяють девіантній поведінці особи.

Запобіжні заходи, що здійснюються сьогодні, спрямовані головним чином на осіб з антисуспільною поведінкою, від яких можна очікувати скоєння злочину. Така спрямованість зрозуміла, втім, у багатьох випадках не останню роль відіграють і потерпілі. Тому найважливішою постає проблема вивчення жертв злочинності. Тривалий час правоохоронні органи акцентували увагу на злочин та злочинця і залишали осторонь жертв злочинів. Як наслідок, дотепер немає повного обліку потерпілих, не вивчаються їх особистісні особливості, інколи проводяться заходи віктимологічної профілактики .

Тому актуальною проблемою є зробити віктимологічну профілактику невід'ємним елементом боротьби зі злочинністю. Діяльність із попередження злочинів, що традиційно здійснювалася переважно "від злочину" або "від злочинця", необхідно значною мірою переорієнтувати у бік віктимологічної профілактики, головним призначенням якої є допомога людині уникнути небезпеки стати жертвою злочину. Це дасть змогу охопити превентивним впливом велику кількість людей - потенційних жертв корисливих злочинів.