Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 2. Кримінально-виконавчі заходи профілактики

До кримінально-виконавчих профілактичних заходів відносять: охоронні, дисциплінуючі та виховні (виправно-трудовий вплив)1.

Охоронні профілактичні заходи виступають у виді наступального соціального контролю, а значення даного виду контролю полягає в тому, "що він виступає як важливий засіб в системі запобігання рецидиву злочинів та інших правопорушень" .

Передбачені у виправних установах правила охорони, конвоювання засуджених, нагляду за ними та інші види контролю мають спеціальне значення, оскільки виконують охоронно-профілактичну функцію.

У літературі подаються дві групи охоронюваних заходів: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні охоронні профілактичні заходи спрямовані на охорону суспільних відносин, котрі складаються в умовах волі, поза виправними установами. Безпосереднім об'єктом їх охорони є кримінально-правові суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення правосуддя і діяльності органів виконання покарання. Тому вони безпосередньо націлені на профілактику втеч засуджених з місць позбавлення волі і інших нових, у тому числі, небезпечних злочинів на волі.

Зовнішні охоронні профілактичні засоби можуть диференціюватися стосовно певних категорій осіб, виду виправної установи, її дислокації. Вони можуть посилюватися або зменшуватися залежно від конкретних характеристик осіб засуджених та обставин.

Внутрішні охоронні профілактичні заходи спрямовані на створення умов, що перешкоджають вчиненню злочинів та інших правопорушень у межах УВП. Вони охороняють від злочинних посягань засуджених, суспільні відносини, що складаються в процесі виконання (відбування) покарань.

Безпосереднім об'єктом їх охорони є режим відбування покарання, а через нього - кримінально-правові суспільні відносини кримінально-виконавчого типу. Таким чином, режим виконання (відбування) покарання є основним способом реалізації внутрішніх охоронних профілактичних заходів. Він включається в зміст кримінальної відповідальності не тільки через покарання, а й через охоронні та дисциплінуючі засоби, які мають як і покарання, примусовий характер, оскільки виникають від кримінальної відповідальності. Внутрішні охоронні профілактичні заходи, що входять у зміст режиму, можуть мати певний примусовий заряд, але пріоритет - за їх профілактичним призначенням. Вони передбачені кримінально-виконавчим законодавством як атрибути виправних установ і, залежно від ступеня соціальної небезпеки особи засудженого, можуть підлягати диференціації та корегуванню.

Внутрішні охоронні профілактичні заходи можна поділити на дві групи - залежно від того, до якого суб'єкта вони звернені - до персоналу виправних установ чи до засудженого.

Група заходів, що звернена до персоналу, може включати засоби: 1) які задані в структурі виправних установ та забезпечуються персоналом; 2) які створюють умови роздільного тримання засуджених в цих установах; 3) які застосовуються безпосередньо персоналом кримінально-виконавчої системи; 4) які адресовані безпосередньо співробітникам виправних установ, вільнонайманим та іншим особам; 5) процедурного та організаційного характеру.

До заходів, що задані в структурі виправних установ та забезпечуються персоналом, можна віднести такі види установ, що виконують покарання у виді позбавлення волі: 1) виправні колонії мінімального рівня безпеки; 2) виправні колонії максимального рівня безпеки, в яких відбувають покарання повнолітні засуджені.

Слідчі ізолятори виконують згідно зі ст. 18 КВК України функції колоній мінімального або середнього рівня безпеки щодо засуджених, які залишені для господарського обслуговування. Виправними установами для виконання покарання у виді позбавлення волі для засуджених неповнолітніх є виховні колонії (ст. 19 КВК України).

Залежно від поведінки засудженого з метою його подальшої ресоціалізації або застосування превентивних заходів соціальної безпеки передбачається можливість зміни умов тримання або переведення до іншої виправної установи (статті 100, 101 КВК України).

З метою досягнення превентивних завдань, а також завдань ресоціалізації у виправних установах існують структурні дільниці (статті 94-99 КВК України):

- карантину, діагностики і розподілу;

- ресоціалізації;

- посиленого контролю.

Передбачено також роздільне тримання засуджених до позбавлення волі (ст. 92 КВК України).

Таким чином, забезпечення такої диференціації тримання засуджених у виправних установах має профілактичне значення, в цілому, для підтримання безпеки і порядку в цих установах. Наприклад, під час тримання засуджених у відділенні карантину, діагностики і розподілу у відведений для цього строк вони піддаються повному медичному обстеженню, де виявляються інфекційні (венеричні захворювання, СНІД), а також психічні захворювання і відхилення від біологічної норми, що дозволяє профілактувати правопорушення з боку засуджених та розповсюдження захворювань. Проводити первинне психолого-педагогічне вивчення, включаючи психодіагностику. На підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристик на кожного засудженого можна скласти індивідуальну програму виправлення та ресоціалізації та здійснювати індивідуальні профілактичні заходи щодо конкретної особи на ранніх стадіях.

Розміщення засуджених у житлових приміщеннях типу гуртожитку з локальним сумісним проживанням членів відділення соціально-психологічної служби ресоціалізації надає змогу поєднати масові та індивідуальні форми профілактичного впливу на свідомість засуджених, а також підвищити рівень їхньої безпеки і стимулювати зразкову поведінку з перспективою переводу цієї категорії осіб до відділення соціальної реабілітації.

Тримання засуджених у приміщеннях камерного типу у відділенні посиленого контролю має суто превентивний характер, що зумовлюється рівнем соціальної безпеки даної категорії осіб. Визначений строк перебування в цьому відділенні, а також дія спеціально розробленої індивідуальної програми, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого профілактичного впливу, повинні дати змогу засудженому переоцінити своє ставлення щодо соціально-нормативної поведінки в місцях позбавлення волі.

До засобів профілактичного характеру, що застосовуються безпосередньо атестованим персоналом виправних установ до засуджених, можна віднести: охорону; нагляд за ними; обшуку та догляду (у тому числі одягу, речей, жилих приміщень та робочих місць, посилок, передач, бандеролей, які отримують засуджені); встановлення внутрішнього розпорядку; введення перепусткового режиму між об'єктами, дільницями; окреме утримання різних категорій осіб тощо.

До засобів, що адресовані співробітникам виправних установ, вільнонайманого складу, можна віднести: встановлення правил допуску цих працівників та інших осіб до сумісної роботи із засудженими на об'єктах міністерств та відомств; установлення умов та допуску осіб на об'єкти місць позбавлення волі; огляд осіб, що входять на територію виправних установ і виходять звідти, огляд їх речей і деяких інших предметів; заборона персоналу установ входити у стосунки із засудженими та їх родичами, які не зумовлені інтересами служби, а також користуватися їхніми послугами; встановлення режиму відбування житлової зони, підприємства, дисциплінарного ізолятора та приміщення камерного типу; заборона передачі недозволених предметів та речей засудженим.

Ці засоби адресовані різним представникам персоналу та іншим особам в цілях профілактики негативних зв'язків із засудженими та проникненню заборонених предметів, що можуть бути засобами вчинення або стимулювання злочинів у цих установах.

До охоронних профілактичних заходів процедурного характеру належать: безготівковий розрахунок під час придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби; порядок приймання засуджених до виправних установ і розподіл їх до відділень соціально-психологічної служби з урахуванням кримінологічних характеристик; правила надання та проведення побачень, вручення посилок, передач, бандеролей та іншої кореспонденції; порядок подання пропозицій, скарг, заяв засуджених; порядок застосування заходів заохочення та стягнення і таке інше.

До охоронних профілактичних заходів організаційного характеру належать: робота представників персоналу (у тому числі відповідно до спеціальних графіків та окремих вказівок керівництва); залучення всіх співробітників виправних установ до забезпечення контролю за поведінкою засуджених.

Групу внутрішніх охоронних профілактичних заходів, звернених до засуджених, можна поділити залежно від характеру встановлених правил поведінки на: 1) заборонні; 2) зобов'язувальні.

І) До заборонних профілактичних засобів можна віднести: використання засуджених на певних роботах, посадах; заборона засудженим перебувати у приміщеннях, де вони не проживають, або на об'єктах підприємств без дозволу адміністрації; продавати, дарувати або відчужувати на користь інших засуджених предмети, що є в особистому користуванні; грати в ігри з метою матеріальної або іншої вигоди; користуватися заточним інструментом без виробничої потреби; залишати територію установи; придбання, зберігання або використаннях будь-якої зброї (холодної, вогнепальної), транспортних засобів; грошей, цінностей і таке інше.

2) До зобов'язуваних профілактичних засобів віднесено: носіння засудженими одягу спеціального зразка; виконання вимог персоналу; дотримування норм, що визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи; утримання в чистоті і порядку приміщення; дотримання санітарно-гігієнічних норм тощо.

Дисциплінуючі профілактичні заходи визначаються самою специфікою процесу виконання покарання, а також особливою соціальною сферою, що складається в умовах ізоляції. Вони регулюють порядок взаємовідносин, стосунків між засудженим, привчають до дисципліни і мають запобіжний характер.

Усі обмеження в профілактично-дисциплінуючій сфері мають бути у розумних межах. "Тільки зведені до мінімуму різниці між життям в тюрмі та життям на волі можуть запобігти повному розпаду особистості, зменшити рецидивну злочинність" .

Дисциплінуючі заходи визначаються внутрішніми охоронними профілактичними заходами, які є продовженням зовнішніх, що, у свою чергу, визначаються кримінально-правовими та процесуальними заходами. Особливо примітно це проявляється, коли вони застосовуються до рецидивістів, а також до осіб, які вчинили тяжкі злочини або злісно порушують режим тримання під час відбування покарання. У цьому випадку ступенем ізоляції засуджених відповідає більш суворий рівень безпеки колонії та відповідний режим тримання, а режиму - більш жорстокі охоронні і дисциплінуючі профілактичні заходи.

Однак дисциплінуючі профілактичні заходи не повинні занадто дріб'язково регламентуватися, "захоплення" заборонами може значно звузити правовий статус засуджених, обмежити їх громадянські права, збільшити обсяг кари. Тому всі обмеження в профілактично-дисциплінуючій сфері мусять мати обгрунтовані розумні межі - наскільки вони є виправданими з позиції необхідності захисту суспільства від нових злочинів і як вони вплинуть на підготовку засудженого до життя на волі. Саме тому слід забезпечити правову захищеність засуджених на основі справедливого правового регулювання карних та профілактичних заходів, суворого дотримання принципу законності та педагогічної доцільності в цій діяльності.

Ще на першій Всесоюзній нараді пенітенціарних діячів (15-21 жовтня 1928 року) відмічав професор М. М. Ісаєв справедливо зазначив, що "пенітенціарні засоби соціального захисту відрізняються від інших засобів спеціального захисту своєю складністю".

Ця теза підтверджується різноманітністю профілактичних заходів, що застосовуються в УВП.

Існує проблема: співвідношення покарання та засобів суто виправного, ресоціалізуючого впливу, пов'язаних із профілактикою рецидиву злочинів серед засуджених. Деякі автори вважають, що зміст покарання складається з "кари та виховання, тобто, кримінальному покаранню, як засобові державного примусу, властиве також і виховання" . Заслуговує на увагу і точка зору А. Л. Ременсона, який піддав критиці попередню позицію і висловився так: "Змістом покарання є кара (ізоляція засудженого та обмеження його прав), а виправно-трудовий вплив - праця та виховна робота лежать за межами кримінального покарання".

Таким чином, кримінологічний аспект позбавлення волі забезпечується тільки за умови спільних дій цих двох факторів . Доцільно навести також думку Н. А. Стручкова про те, що "виконання покарання, тобто кари, що відбувається в режимі,- спрямоване на досягнення всіх передбачених законом цілей покарання, а застосування засобів виправно-трудового впливу - на досягнення, насамперед, мети виправлення та перевиховання, а також мети спеціального запобігання" .

Є й такі погляди: заходи "безперечно, сприяють виконанню завдання спеціального запобігання покаранням і "чисто" спеціально-запобіжними заходами" .

На відміну від профілактичних заходів кримінально-правового і кримінально-виконавчого режимного характеру виховний вплив не має жорсткого зв'язку із карним аспектом. Загальновиховний процес, який апелює до позитивних властивостей особистості, в даному разі є домінуючим.

Виховний вплив має більш тісний зв'язок з соціально-моральними виявами особистості засудженого і вчиненого ним злочину.

Отже, кримінально-виконавчі профілактичні заходи, які мають жорстоку регламентацію виконання вимог кримінально-правового та кримінально-виконавчого характеру як регулятивного, так і охоронного напрямів, заходів безпеки, примусу та покарання, відрізняються від суто виховних профілактичних заходів, спрямованих на ресоціалізацію та виправлення засуджених за допомогою процесу, що веде їх до покаяння за вчинені злочини та підняття від рівня соціальної занедбаності до вищих ступенів соціальної свідомості.

Саме ефективне впровадження виховних профілактичних заходів має глибинне значення у вирішенні кримінологічних питань боротьби із рецидивною злочинністю, в тому числі її різновидом у місцях позбавлення волі. Співвідношення кримінально-виконавчих режимних і виховних профілактичних заходів повинно мати законну об'єктивну основу і застосовуватися в комплексі.

У кінцевому підсумку, кримінально-виконавчі профілактичні заходи повинні підпорядковуватись пенітенціарній ідеї та сприяти її реалізації і розвитку, бо саме вона на грунті каяття за вчинений злочин акумулює в собі соціальну ціль та потребу суспільства в досягненні стану виправлення і ресоціалізації злочинця і на цьому грунті - становлення його як законослухняної людини.

Що ж стосується кримінально-виконавчих заходів профілактики злочинів та інших правопорушень, то вони мають застосовуватися комплексно і всебічно як оперативно-режимними, так і виховними засобами в процесі виконання покарань.

За кожен захід та етап профілактичної діяльності повинен відповідати визначений суб'єкт профілактики, на якого покладена організація і безпосереднє здійснення заходів.

Класифікація суб'єктів профілактики дозволяє визначити обсяг профілактичної роботи на її етапах, а також виключити можливість сплутування різних за змістом, спрямованістю і характером заходів.

Суб'єктами профілактики злочинів в УВП можна вважати його керівництво на чолі з начальником, керівників відділів і служб, окремих посадових осіб. За компетенцією дані суб'єкти класифікуються на спеціалізованих і неспеціалізованих, тобто перші наділені певними профілактичними функціями, інші - не наділені спеціальними функціями, але виконують цю роботу в процесі реалізації основних обов'язків.

До спеціалізованих суб'єктів профілактики належать:

- начальник УВП; заступники начальника УВП (за нагляду і безпеки, з організації охорони, з соціально-виховної роботи);

начальник і працівники оперативного відділу;

- начальник і працівники відділу з нагляду і безпеки;

- начальник і працівники відділу з організації охорони;

- черговий помічник начальника УВП з підлеглими йому співробітниками; начальник відділення соціально-психологічної служби, начальник відділу з контролю за виконанням судових рішень, інспектори та психологи.

До неспеціалізованих суб'єктів профілактики в УВП можна віднести: співробітників виробничо-технічних служб, матеріально-побутового забезпечення, працівників загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, медичної служби УВП на чолі з керівниками вказаних відділів та служб, а також інший особовий склад, який в межах своєї компетенції залучається до виконання профілактичних заходів.

Система профілактичної роботи, що склалася в межах УВП, передбачає комплексну взаємодію всіх частин і служб в даному напрямі і передбачає здійснення спільних планових і оперативних заходів, які реалізуються посадовими особами, відповідальними за конкретні профілактичні заходи, передбачені встановленими строками їх виконання. Це, передусім:

а) дії посадових осіб-організаторів;

б) дії посадових осіб-виконавців, суб'єктів профілактики, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи;

в) дії персоналу, який залучається до проведення окремих профілактичних заходів суб'єктами профілактики.

Отже, начальник УВП через своїх підлеглих організує на усіх ділянках системи відповідний порядок профілактики, ставить перед заступниками, начальниками частин, служб завдання, заслуховує доповіді про виконання завдань, особисто перевіряє стан справ у приміщеннях дисциплінарного ізолятора і приміщеннях камерного типу, вирішує питання ізоляції, системи локальних секторів, питання безпеки особового складу і засуджених. Заступники начальника УВП в межах компетенції організують у відповідних службах виконання профілактичних заходів відповідно до їх специфіки і повноважень.

Слід зазначити, що особливим є становище у справі профілактики злочинів в УВП і підтримання належного режиму оперативного відділу і його керівника. Цей напрям роботи вважається вихідним у визначенні функцій оперативних апаратів УВП. їх місце в організації профілактичної роботи визначається також і структурним положенням в ієрархії служб УВП. На оперативні відділи покладено організаторські і перевірочні функції з цілого ряду режимно-профілактичних вимог в УВП. Вони контролюють порядок допуску засуджених на певні об'єкти, зони, пересування за межами УВП, побачень, отримання посилок (передач), користування магазином, порядок відбування в дисциплінарних ізоляторах і приміщеннях камерного типу тощо. Крім цього, на оперативні відділи покладено прямий обов'язок профілактики, відвернення, припинення та розкриття злочинів в УВП. Інші служби в межах своїх функціональних повноважень здійснюють профілактичну роботу згідно з відповідними спеціальними та комплексними планами.

Щодо взаємодії частин і служб УВП в профілактичній діяльності, то вважається, що це ініціативні або передбачені вищестоящими керівниками УВП спільні чи узгоджені за місцем і часом дії, засновані на законі і підзаконних актах, напрям на виявлення і усунення причин і умов злочинності та інших правопорушень, а також виявлення і припинення напрямів та готування, посягання на злочин в УВП з боку засуджених.

Сутність внутрішньої взаємодії з питань профілактики полягає в досягненні мети щодо удосконалення спільної роботи частин і служб УВП як єдиної системи на ґрунті: єдності режимно-педагогічної, виховної мети, підпорядкування єдиному суб'єкту управління з урахуванням вимог концентрованого зосередження, уваги частин і служб УВП, правових передумов їх взаємодії, регламентованих кримінально-виконавчим законодавством. Форми такої взаємодії в профілактичній роботі визначаються керівництвом УВП, служб та відділів відповідно до спеціальних планів.

. Сутність зовнішньої взаємодії полягає в діяльності, спрямованій на спільну участь у досягненні загальної мети, яка стоїть перед системою, в яку УВП входить як підсистема, і на УВП покладається певне завдання профілактики рецидиву злочинів - як одне із соціальних завдань у вирішенні більш глобальної соціальної проблеми. Тому взаємодія УВП з правоохоронними органами і, насамперед МВС, повинна відбуватися в умовах високого ступеня узгодженості, профілактична робота має бути скорегована з органами прокуратури, суду, СБУ, іншими державними органами, враховуючи різнорідність функцій та відповідні стадії розвитку злочинної діяльності і стадії запобігання та протидії злочинам. Спільні профілактичні дії в даному разі можуть здійснюватись в різних формах: спільного планування профілактики рецидивної злочинності в регіоні, міжрегіональних діях тощо; спільного проведення оперативних нарад, навчань тощо, спільних діях щодо мобілізації сил і засобів споріднених систем правоохоронних органів (МВС, внутрішні війська, СБУ) щодо застосування силових заходів у визначених законодавством випадках (ст. 105 КВК України, ст. 19 Закону України "Про попереднє ув'язнення") тощо; спільних розглядах питань судово-слідчої та прокурорської практики, а також практики виконання вироків суду тощо, обміну інформацією між взаємодіючими підрозділами правоохоронних органів тощо.