Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 4. Поняття і види міжнародних протиправних дій.

Звільнення від відповідальності — це зняття із суб'єкта міжнародного права обов'язку ліквідації наслідків здійсненого ним діяння, яке спричинило відповідальність.

Обставини, що виключають відповідальність держав (спричиняють звільнення від відповідальності) - це факти, дії та явища, доведеність існування яких на момент здійснення правопорушення знімає із суб'єкта міжнародного права обов'язок відшкодування збитків, якщо правопорушення було спричинене цими фактами, діями чи явищами.

При цьому склад правопорушення не повний чи відсутній взагалі, відповідно і не настає міжнародна відповідальність. Відповідальність може виключатися як за наявності вини суб'єкта, так і за її відсутності (абсолютна відповідальність).

Традиційно до обставин, що виключають настання міжнародно-правової відповідальності, відносять:

1) вину потерпілої сторони (дії, що спричинили завдання шкоди, груба недбалість);

2) форс-мажор (непереборна сила);

3) непередбачувані зовнішні події надзвичайного характеру (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, а іноді - явища соціального характеру (збройні конфлікти тощо);

4)стан крайньої необхідності, тобто наявність загрози життєво важливим інтересам суб'єкта.

Обставини, що звільняють від відповідальності, необхідно відрізняти від фактів та дій, які виключають кваліфікацію діяння суб'єкта в якості правопорушення. Серед таких фактів та дій можна назвати:

• згоду потерпілої сторони на здійснення діяння, яке спричинило завдання шкоди;

• допустимі в рамках міжнародного права дії суб'єкта у відповідь на протиправну поведінку потерпілого (самооборона).

Прикладом вини потерпілої сторони може бути ситуація, коли держава, знаючи, що готується замах на її посольство, не сповіщає про це владу країни перебування посольства. Коли замах таки буде здійснено, держава перебування повинна нести відповідальність за порушення чи невиконання зобов'язання щодо забезпечення безпеки дипломатичного представництва іноземної держави. Якщо ж вона може довести, що посольство чи держава, яка його акредитувала, володіли інформацією про замах, що готувався, але не поділилися нею для спільного успішного захисту, то ця обставина може розглядатися як така, що спричиняє звільнення від відповідальності.

Загалом усі випадки передбачити неможливо, тому кожен з них вимагає диференційованого підходу.

4. Поняття і види міжнародних протиправних дій.

Міжнародні правопорушення — це протиправна дія чи бездіяльність держави, що порушує її міжнародні зобов'язання. Обов'язковим є існування сукупності юридично обов'язкових приписів, міжнародно-правових актів, на підставі яких певний варіант поведінки держави кваліфікується як міжнародне правопорушення.

Ці питання, на думку ряду дослідників, є предметом міжнародного кримінального права — галузі міжнародного права, що складається з принципів і норм, які визначають поняття міжнародних злочинів, форми співробітництва держав із запобігання та розкриття транснаціональних злочинів, правила діяльності поліцейських структур, принципи поводження з правопорушниками і підстави виконання покарання.

З метою вироблення однакових підходів до кваліфікації правопорушень подібного виду держави укладають спеціальні конвенції чи групу конвенцій. Ще з 1954 року ООН розробляє Кодекс міжнародних злочинів, який включає протиправні дії, які завдають шкоди світовому співтовариству і які передбачені міжнародними угодами.

У теорії міжнародного права загальновизнаним є розподіл міжнародних протиправних дій, що стосуються інтересів держав і всього міжнародного співтовариства, на кілька груп:

1) найтяжчі міжнародні злочини;

2) особливо небезпечні міжнародні правопорушення (злочини міжнародного характеру);

3) ординарні міжнародні правопорушення (делікти). Перша група злочинів — міжнародні злочини, або злочини проти

людства, включають злочини проти миру, проти людяності, воєнні злочини, геноцид, екоцид, апартеїд, агресивну війну.

їх ознаки чітко сформульовані у міжнародних договорах та інших актах, що відіграють особливо важливу роль у системі норм міжнародного права. Зокрема, це стосується Статуту Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу (ст. 6) і Статуту Токійського міжнародного військового трибуналу (ст. 5). При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні принципи міжнародного права.

Воєнні злочини — порушення законів або звичаїв війни, вбивства, жорстокість, вивезення на примусові роботи чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивство або жорстокість до військовополонених, вбивства заручників, грабунок суспільної або приватної власності, безпідставні руйнування місті сіл, не викликані військовою необхідністю спустошення.

Злочини проти людяності — вбивства, винищення, поневолення, депортації та інші жорстокі дії, вчинені проти цивільного населення або переслідування на політичному, расовому або релігійному ґрунті, коли такі дії вчинені на виконання злочинів проти миру або воєнних злочинів.

Геноцид - дії, спрямовані на повне або часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом вбивства членів цієї групи, спричинення тяжкої шкоди їх здоров'ю, насильницької перешкоди дітонародженню, примусової передачі дітей, насильницького переселення або створення інших умов, розрахованих на фізичне знищення членів цієї групи.

Апартеїд - крайня форма расової дискримінації (розрізнення) і сегрегації (політика відділення "кольорового" населення від білого), що здійснюється відносно окремих національних і расових груп населення. Апартеїд виражається в позбавленні чи істотному обмеженні політичних, соціально-економічних і цивільних прав, територіальній ізоляції і т.п.

Екоцид - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, здатних викликати порушення екологічної рівноваги, екологічну катастрофу. В останні роки в міжнародному праві екоцид визнається міжнародним злочином.

Злочини проти миру -1) підготовка, планування, початок або ведення агресивної війни, або війни, яка порушує міжнародні договори, угоди чи гарантії; 2) участь у змові або розробці загального плану з метою вчинення дій, згаданих у попередньому пункті. Наприклад укладення пакту Молотова-Ріббентропа між радянською Росією та фашистською Німеччиною.

Друга група злочинів — злочини міжнародного характеру — це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, вчинені індивідами чи групами осіб, що зазіхають на нормальні відносини між суб'єктами міжнародного права. Дані правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини і, на відміну від останніх, відповідальність за їхнє здійснення несуть не держави, а тільки фізичні особи.

До злочинів міжнародного характеру відносять:

• злочини проти стабільності міжнародних відносин (тероризм, захоплення заручників, найманство, викрадення літаків, зазіхання на дипломатичних представників, незаконне радіомовлення);

• злочини, що завдають шкоди економіці й соціальному розвиткові держав (викрадення творів мистецтва, дії проти навколишнього середовища, знищення і пограбування розкопок та ін.);

• злочини, що посягають на особисті права людини (рабство, работоргівля, торгівля жінками і дітьми, поширення порнографії, тортури);

• злочини, які скоюють у відкритому морі (піратство, зіткнення суден, ненадання допомоги на морі, забруднення моря шкідливими речовинами);

• злочини, які скоюють у районі воєнних дій (стосовно цивільного населення, військовополонених, поранених, хворих).

Розглянемо деякі з них більш детально.

Міжнародний тероризм (від лат. "терор" - політика залякування, придушення політичних супротивників насильницькими заходами) - суспільно небезпечне в міжнародному масштабі діяння, що може призвести до загибелі людей, порушуючи нормальну дипломатичну діяльність держав та їх представників, ускладнюючи здійснення міжнародних контактів, зустрічей, а також транспортних зв'язків між державами. Він передбачений Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р., Конвенцією ОАД про попередження і покарання за здійснення актів тероризму, що приймають форму злочинів проти осіб, коли такі акти мають міжнародний характер 1991 р., Європейською конвенцією про боротьбу з тероризмом 1976 р., Конвенцією про припинення тероризму 1987 р., а також резолюціями Генеральної Асамблеї ООН про неприпустимість розширеного тлумачення міжнародного тероризму, про неприпустимість політики державного тероризму і будь-яких дій держав, спрямованих на підрив суспільно-політичного ладу в інших суверенних державах.

Суб'єктами злочину є окремі фізичні особи, злочинні групи або злочинні організації, всі члени яких повинні нести відповідальність як співучасники злочинів. Норми міжнародного кримінального права зобов'язують держави видавати терористів тим державам, на території яких вчинені теракти, або судити їх за своїми законами.

Біоцид - міжнародний злочин проти людства, спрямований тільки проти людини й інших живих істот, являє собою умисне і масове знищення людей і живої природи за допомогою зброї масового знищення.

Найманство - набір, фінансування, навчання найманців, а також прирівнюється вступ громадян на службу в цій якості та участь їх в бойових діях. Найманцями є особи, спеціально завербовані для участі у збройному конфлікті, які керуються бажанням отримати матеріальну винагороду.

Необхідність їх покарання в кримінальному порядку встановлена в "Основних принципах правового режиму комбатантів, що борються проти колоніального й іноземного панування і расистських режимів" 1973 р., Женевських конвенціях 1949 р. Передбачається, що міжнародна небезпека найманства полягає в підриві стабільних відносин між державами, при цьому найманці є знаряддям в руках реакційних, протиправних, колоніальних і расистських режимів. Якщо найманців засилає держава, то такі дії можуть бути кваліфіковані як агресія зі всіма витікаючими для такої держави і найманців наслідками.

Кримінальне переслідування найманців здійснюється двома шляхами. По-перше, за кримінальними законами держави, на території якої вони вчинили злочин. По-друге, кримінальне переслідування здійснюється спеціально створеними військовими трибуналами або іншими міжнародними судами, якщо найманці вчинили злочин на території декількох держав.

Фальшивомонетництво передбачено Женевською конвенцією щодо боротьби з підробкою грошових знаків 1929 р. її держави-учасниці взяли на себе зобов'язання в боротьбі з фальшивомонетництвом не розрізняти підробку іноземних і власних грошових знаків, цінних паперів і з однаковою суворістю карати злочинців. Злочинами визнаються всі обманні дії з виготовлення або зміни грошових знаків, їх збут, ввезення в країну, добування для себе, обманні дії з виготовлення, отримання або придбання предметів, призначених для виготовлення або зміни грошових знаків, а також замах і співучасть в їх здійсненні.

Підробки векселів, банківських документів, знаків поштової оплати й інших цінних паперів визначаються злочинними діяннями у двосторонніх договорах і нормах національного законодавства.

Незаконний обіг наркотичних засобів розповсюджений у всьому світі. Тільки в системі ООН діють Комісія ООН з наркотичних засобів, Міжнародна рада з контролю за наркотичними засобами, Програма ООН з контролю за наркотичними засобами і Фундація ООН з боротьби із зловживаннями наркотиками.

В1961 р. прийнята Єдина конвенція про наркотичні засоби, що замінила більше десяти договорів у цій сфері, перелічує 18 кримінально караних діянь, пов'язаних з незаконним виробництвом, купівлею-продажем і транспортуванням наркотиків (культивування, виробництво, виготовлення, пропозиція з комерційною метою, розподіл, купівля, продаж, доставка на будь-яких умовах, перевезення, маклерство тощо). Конфісковані наркотики підлягають знищенню або переробці в ненаркотичні або використовуються в медичних і наукових цілях (окрім героїну). За них встановлюються покарання у формі позбавленні волі і т.д.

Наркологічними властивостями володіють і психотропні речовини, що в основному штучно створені препаратами, що здійснюють вплив на психічні функції людини. У Конвенції про психотропні речовини 1971 р., згодом Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. встановлено заходи контролю і санкції за всі форми їх незаконного обігу, а також конфіскацію доходів і майна винних.

Рабство - положення чи стан особи, відносно якої здійснюються деякі чи всі повноваження, властиві праву власності.

На сьогодні рабство заборонено Конвенцією про рабство 1926 р., Додатковою конвенцією про відміну рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, схожих із рабством 1956 р., законодавством всіх країн світу, однак на планеті ще до цього часу утримуються в протизаконному рабстві багато людей.

Як злочини кваліфікуються не тільки самі рабство і работоргівля, але і діяння осіб, які сприяють захопленню інших в рабство, перевезення рабів, каліцтво, таврування людей, обмін невільників і т.п. Зокрема, злочинами визнаються:

1. Викрадення і продаж дітей з метою використання їх як безкоштовної робочої сили, позбавлення власного імені та основних прав людини. Злочином вважається передача за винагороду батьками або опікунами своїх дітей в служіння спроможним особам.

2. Використання в домашньому рабстві жінок шляхом видачі їх заміж за винагороду без права відмови, передача на таких же умовах заміжньої жінки іншим особам або у спадок.

3. Боргова кабала у вигляді праці боржника, не зарахованого в погашення боргу і не обмеженого тривалістю роботи і характером самої праці.

4. Кріпосний стан землекористувача, при якому користувач зобов'язаний згідно із законом, звичаєм або угодою жити і працювати на землі, належній іншій особі, і виконувати певну роботу для такої особи або за винагороду, або без такої і не може змінити свій стан.

5. Примусова і обов'язкова праця, регульована рамками національного законодавства, допускається тільки за вироком суду, в суспільних цілях при ліквідації стихійних лиха, аварій, катастроф, а також на військовій службі.

Тортури - це "будь-яка дія, якою якій-небудь особі умисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або етичне, щоб отримати від нього або від третьої особи відомості або визнання, покарати її за дію, яку вчинила вона або третя особа чи в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або із будь-якої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюється державним посадовцем або іншою особою або з їх відома чи мовчазної згоди". Не є тортурами біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільних від цих санкцій, або викликаються ними випадково.

Норми про заборону тортур включені в Загальну декларацію прав людини (ст. 5), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р. (ст. 7), Конвенції про боротьбу з геноцидом, апартеїдом, рабством, Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Конвенцію ООН проти тортур й інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р.

Ступінь суспільної небезпеки цих актів значно нижчий за тортури, тому в Конвенції 1984 р. говориться лише про їх запобігання. При цьому маються на увазі дисциплінарні, адміністративні, кримінальні та інші санкції (ст. 16). Ніякі обставини, будь то стан війни, надзвичайний стан, загроза озброєного конфлікту, внутрішня політична нестабільність, наказ вищестоящого начальника або органу влади, не можуть служити виправданням тортур.

Піратство, тобто використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна, - передбачено як у міжнародному праві, так і національним законодавством.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека міжнародного судноплавства, а також власність або життя, здоров'я, воля і гідність особи. Потерпілими від піратства можуть бути тільки члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна.

Вчинення дій, які за міжнародним правом кваліфікуються як піратські, стосовно осіб" які перебувають на стаціонарних платформах, розташованих на континентальному шельфі, кваліфікується як диверсія, тероризм або відповідний злочин проти власності чи проти життя та здоров'я особи. Так зване "повітряне піратство" може бути кваліфіковане як захоплення повітряного судна.

Інші злочини передбачено, зокрема, у Женевській конвенції про відкрите море 1958 р.. Договорі про заборону випробовувань ядерної зброї 1963 р.. Конвенцією про захист ядерного матеріалу 1980 р., Гаазькою конвенцією про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р., Монреальською конвенцією про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р. тощо.

Ординарні міжнародні правопорушення не мають явно виражених ознак зафіксованих відповідними міжнародно-правовими нормами. Ці ознаки встановлюються на основі аналізу відповідних міжнародних зобов'язань держави, що містяться в договорах, звичаях, рішеннях міжнародних судів і т.п. До ординарних міжнародних правопорушень належать, як правило, порушення зобов'язань окремих держав одна перед одною.

Факт того, що основною ознакою, що характеризує міжнародне правопорушення, повинне бути порушення міжнародного зобов'язання, широко визнана міжнародною дипломатичною, судовою й арбітражною практикою, а також доктриною міжнародного права.

У складі правопорушення розрізняють об'єктивні і суб'єктивні елементи. Комісія міжнародного права виділила два елементи, що утворюють склад міжнародно-протиправного діяння держави. Ст. З проекту статей про відповідальність держав визначає: "Міжнародно-протиправне діяння держави в наявності в тому випадку, коли:

а) яке-небудь поводження, що полягає в дії чи бездіяльності, може, відповідно до міжнародного права, приписуватися державі;

б) таке поводження являє собою порушення міжнародного зобов'язання цієї держави".

Перший з цих елементів "кваліфікується звичайно як суб'єктивний елемент і характеризується вчинком, що може бути приписаний не окремій особі чи групі осіб, що фактично вчинили його, а державі як суб'єкту міжнародного права", а другий - "як об'єктивний елемент: держава... цим вчинком порушує прийняте нею міжнародне зобов'язання ".

Державі привласнюється діяльність її органів, а також органів її адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених виконувати прерогативи державної влади, зокрема, коли ці органи перевищили свої повноваження, установлені внутрішньодержавним правом чи порушували інструкції, що стосуються їхньої діяльності.

Вирішення питання про те, чи є конкретне діяння держави підставою її міжнародно-правової відповідальності, залежить від наявності в поведінці держави сукупності елементів, що утворюють склад міжнародного правопорушення.

Загальний склад міжнародного правопорушення містить у собі наступні елементи: а) об'єкт протиправного діяння; б) протиправне поводження держави, що виражається в діяннях її органів;

в) шкода, що є наслідком протиправного поводження держави;

г) причинний зв'язок між протиправним поводженням держави і шкідливими наслідками, що наступили. Кожний з цих елементів присутній у складі конкретного правопорушення, тобто лише наявність цих ознак свідчить про те, що в поводженні держави мається склад міжнародного правопорушення.

Отже, проблеми міжнародно-правової відповідальності специфічні, багатогранні і досить складні. Розвиток і кодифікація норм і принципів відповідальності в міжнародному праві вимагають аналізу і погодженості багатьох питань, кожне з яких повинно бути розглянуте і враховане для того, щоб правильно відбити ті зміни, що відбулися в міжнародному праві.