Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 4. Міжнародно-правові режими Арктики, Антарктики.

Сучасне міжнародне право проголошує принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності, що, у свою чергу, забороняють насильницьку зміну державної території. Територія держави недоторканна і не може бути об'єктом військової окупації або інших примусових дій. Не визнаються ніякі територіальні придбання чи інші вигоди, отримані в результаті застосування сили чи погрози силою.

Територія держави може змінюватися, внаслідок:

поділу існуючої держави, виходу частини території зі складу держави, об'єднання двох або декількох держав;

національно-визвольної боротьби і реалізації права на самовизначення;

обміну державними територіями за згодою сторін (так, за Угодою 1954 р. СРСР та Іран обмінялися ділянками своєї території);

застосування заходів відповідальності за агресію (наприклад, відторгнення Пруссії від Німеччини в 1945 р. і передача Східної Пруссії Польщі та СРСР);

цесії — укладення відповідного договору стосовно території.

У XX ст. значну роль відігравав принцип самовизначення народів. Його реалізація призвела до масштабних територіальних змін, в результаті яких на політичній карті світу з'явилось безліч нових держав. З огляду на це міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території.

Правомірними способами територіальних змін є:

1. Цесія - це передача частини території однієї держави іншій на підставі договору між ними (поступка території). Вона, як правило, вимагає компенсації в грошовій чи в іншій формі.

2. Плебісцит - це всенародне голосування з питання державної приналежності певній території. Голосування може проводитися як на основі внутрішньодержавного акта, так і відповідно до міжнародного договору. Плебісцит проводиться частіше для вирішення територіальних питань, а референдум - для прийняття, відміни чи внесення змін у закони, Конституції.

3. Ад'юдикація — підстава територіальних змін, яка передбачає взаємну згоду держав сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнародних судових або арбітражних органів, чиї рішення

обов'язкові для сторін (Міжнародний суд ООН).

Неправомірними способами територіальних змін визначають:

дебеляцію - завоювання, захоплення територій за допомогою сили в результаті збройних конфліктів;

анексію - загарбання, насильницьке приєднання державою території, яка належить іншій державі або народу, грубе порушення норм міжнародного права.

4. Міжнародно-правові режими Арктики, Антарктики.

Арктика - частина земної кулі з умовним центром - Північний полюс, до складу якої входять води Північно-Льодовитого океану, його морів, а також ділянки суші Європи, Азії та Америки. Правовий режим Арктики базується на нормах міжнародного права і національного законодавства арктичних держав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії, Швеції).

В Арктиці діє ряд конвенцій:

- Конвенція ООН з морського права 1982 р.;

- Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р.;

- Договір про заборону випробувань ядерної зброї 1963 р.

У 1996 р. 8 арктичних держав (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Швеція) підписали в Оттаві Декларацію про створення Арктичної Ради - нової регіональної міжнародної організації. її метою є:

• здійснення співробітництва, координації та взаємодії арктичних держав при активній участі корінних народів півночі та інших жителів Арктики із загально-арктичних питань;

• контроль і координація виконання екологічних програм;

• розробка, координація і контроль за виконанням програм розвитку;

• поширення інформації, заохочення зацікавленості та освітніх ініціатив щодо питань, які стосуються Арктики.

Неарктичні держави можуть брати участь у роботі Арктичної Ради як спостерігачі.

Арктична Рада не буде вирішувати проблеми воєнної безпеки з демілітаризації Арктики тому, що це демілітаризований регіон Землі.

Антарктика - значний за площею регіон, до складу якого входять континент Антарктида, острови навколо нього, а також південна частина Тихого, Індійського та Атлантичного океанів.

Антарктида, "білий континент" Земної кулі, була відкрита 1820 року російськими мореплавцями під керівництвом Ф. Ф. Беллінсгаузена і М. П. Лазарєва. На початку XX ст. ряд держав виявили свою зацікавленість до Антарктиди (Австралія, Великобританія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція і Чілі) та почали виявляти претензії на територію континенту.

У жовтні 1959 року у Вашингтоні відбулась міжнародна конференція з Антарктики за участю урядів Аргентини, Австралії, Бельгії, Чилі, Французької Республіки, Японії, Нової Зеландії, Норвегії, Південно-Африканського Союзу, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії та Сполучених Штатів Америки.

У 1959 році було підписано безстроковий Договір про Антарктиду, який вступив у законну силу 1961 р. Україна бере участь у цьому Договорі з 1992 р. (Постанова ВР № 2609-12 від 17.09.92 р.). Загалом його учасниками є близько 40 держав. Це важливий правовий акт із забезпечення миру, безпеки і різностороннього співробітництва.

У ст. 1 Договору визначено: "Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються будь-які військові заходи воєнного характеру, такі як створення військових баз і укріплень, проведення воєнних маневрів, а також випробувань будь-якої зброї, заборонено проводити ядерні вибухи і викиди радіоактивних відходів в Антарктиці".

Однак Договір не забороняє використання військового персоналу чи обладнання для наукових досліджень у мирних цілях. Наукові співробітники, члени експедицій, спостерігачі, особи, які їх супроводжують, перебувають в Антарктиці під юрисдикцією тієї держави, громадянами якої вони є.

Проблема територіальних претензій була вирішена оригінальним способом - вона просто "заморожувалася".

Усі держави відповідно до загального міжнародного права користуються певними свободами у відкритому морі: свободами судноплавства, рибальства, польотів у повітряному просторі над відкритим морем. Ці свободи можуть бути обмежені тільки специфікою самих природних умов Антарктики та особливостями п міжнародно-правового режиму.

Про одну таку особливість міжнародно-правового режиму вже згадувалося - це демілітаризація міжнародної території Антарктики. Друга особливість режиму Антарктиди - це особлива охорона її природних ресурсів, при цьому міжнародно-правовий режим охоплює: режим живих ресурсів та режим мінеральних ресурсів. Режим живих ресурсів регулюється, зокрема, Конвенцією про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 року, Конвенцію про збереження антарктичних тюленів 1972 р. та Конвенцію з урегулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1981 р.

Протокол про заборону геологорозвідувальних робіт у Антарктиці 1991 р. став складовою частиною Договору про Антарктику і спрямований на забезпечення екологічної безпеки Антарктики. Фактично забороняється ведення тут усіх видів геологорозвідувальних робіт, включаючи експлуатаційні, терміном на 50 років. Учасники протоколу характеризують Антарктику як природний заповідник, що призначений виключно для миру та науки.

В Антарктиді з 1996 р. працює українська науково-дослідна станція "Академік Вернадський" (колишня "Фарадей"), розташована на острові Галіндес (архіпелаг Арджентайн), що була подарована їй Великобританією.

5. Правові режими міжнародних рік, каналів, проток.
6. Міжнародне повітряне право.
7. Міжнародне космічне право.
8. Нормативно-правові акти України, які регулюють питання території.
Тема 6. Право міжнародних договорів
1. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
2. Поняття, види і структура міжнародного договору.
3. Основні стадії укладення міжнародного договору.
4. Дія і припинення дії договорів. Недійсність міжнародних договорів.
5. Виконання і тлумачення міжнародних договорів.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru