Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 7. Міжнародне космічне право.

Міжнародне космічне право - це сукупність міжнародно-правових принципів та норм, які встановлюють режим космічного простору та небесних тіл і регулюють відносини між державами, міжнародними організаціями і комерційними фірмами у зв'язку з дослідженнями і використанням космосу.

Зародження міжнародного космічного права як галузі міжнародного публічного права пов'язується з початком практичної діяльності держав у космічному просторі зокрема, із запуском у колишньому СРСР 4 жовтня 1957 р. першого штучного супутника Землі.

Космічною діяльністю займається нині обмежена кількість високорозвинених держав, що володіють відповідними можливостями. Саме вони і виступають основними суб'єктами міжнародного космічного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності із самого початку стало здійснюватись шляхом укладання, головним чином, універсальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розроблення таких договорів належить ООН в особі Генеральної Асамблеї, її допоміжного органу — Комітету з використання космічного простору в ширших цілях і його підкомітету з правових питань.

Прийнято багато міжнародних нормативних актів з міжнародного космічного права, серед них:

- Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р.,

- Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 р.,

- Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічним об'єктам 1972 р.,

- Конвенція про реєстрацію об'єктів, які запускаються у космічний простір 1976р.,

- Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р.,

- Угода про порядок фінансування спільної діяльності з дослідження і використання космічного простору 1992 р.,

- Меморандум про співробітництво між Національним космічним агентством України і Російським авіаційно-космічним агентством в галузі розвитку глобальних навігаційних супутникових систем 2003 р. та інші.

В основі міжнародного космічного права лежать такі принципи:

1. Свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл.

2. Заборона національного присвоєння космічного простору і небесних тіл.

3. Збереження суверенних прав держав на космічні об'єкти, що запускаються ними.

4. Надання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лиха.

5. Міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі.

6. Сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного простору.

Суб'єкт міжнародного космічного права - це учасник, у тому числі потенційний, міжнародно-правових відносин з приводу діяльності в космічному просторі або використання космічної технології, носій міжнародних прав і обов'язків.

Об'єкт міжнародного космічного права - це все те, з приводу чого суб'єкти міжнародного космічного права можуть вступати в міжнародні правовідносини, тобто космічний простір, Місяць та інші небесні тіла, космонавти, штучні космічні об'єкти, наземні компоненти космічних систем, результати практичної космічної діяльності, космічна діяльність, форми співробітництва держав у космічному просторі, відповідальність за збитки від правомірної космічної діяльності тощо.

Космос ~ синонім астрономічного визначення Всесвіту. Розрізняють ближній космос, що включає "навколоземний" простір, і далекий космос - світ зірок і галактик.

Космічний простір - простір, що простягається за межами земної атмосфери. Іноді розглядають не космічний простір у цілому, а ті або інші його частини, що характеризуються різними властивостями, - навколоземний космічний простір, міжпланетний простір, міжзоряний простір і т.п. У міжнародному космічному праві немає договірної норми, яка б встановлювала межу між повітряним простором і космічним простором. Панівною є точка зору, відповідно до якої така межа має бути встановлена на висоті приблизно 100-1000 км над поверхнею Землі.

Космонавт — це людина, яка проводить випробування та експлуатацію космічної техніки в космічному польоті.

Основним принципом, що визначає правовий режим космічного простору і небесних тіл, полягає у тому, що "космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами". Таким чином, космічний простір є відкритим і вільним для дослідження і використання усіма державами, на нього не поширюється державний суверенітет.

Водночас істотним для правовідносин держав із приводу Космосу є те, що відкритість і свобода для дослідження і використання Космосу є не абсолютними, а мають обмеження, закріплені в міжнародно-правових актах, наприклад, у Договорі про Космос 1967 року. Зокрема

1. Дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, здійснюється на благо і в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку, і є надбанням усього людства.

2. Держави-учасниці повинні керуватись принципом співробітництва і взаємної допомоги і здійснювати усю свою діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, з належним урахуванням відповідних інтересів усіх інших держав-учасниць договору.

3. Держави-учасниці договору зобов'язуються не виводити на орбіту Землі будь-яких об'єктів з ядерною зброєю або якимось іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати такої зброї на небесних тілах і не розміщати такої зброї у космічному просторі будь-яким іншим способом.

У ст. III цього договору підкреслюється, що дослідження і використання космічного простору здійснюються відповідно до міжнародного права, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй. Держави-учасниці угоди зобов'язалися "встановити міжнародний режим, у тому числі відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця". При цьому основні цілі такого міжнародного режиму містять:

• впорядковане і безпечне оволодіння природними ресурсами Місяця;

• раціональне регулювання цих ресурсів;

• розширення можливостей у справі використання цих ресурсів;

• справедливий розподіл між усіма державами-учасницями благ, отриманих від цих ресурсів.

Відповідальність у міжнародному космічному праві включає два аспекти:

1) міжнародна відповідальність держав за порушення норм та принципів міжнародного права;

2) матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті здійснення космічної діяльності.

Відповідальність держав за космічну діяльність встановлена ст. VI договору 1967 р. про космос, де зазначено, що держави-учасниці договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, здійснюється вона урядовими організаціями чи неурядовими юридичними особами. Якщо космічна діяльність здійснюється міжнародною організацією, відповідальність за виконання положень договору несуть поряд з міжнародною організацією також держави-учасниці договору, які є членами і організації.

Відповідно до ст. VII договору про космос, міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами або їх складовими частинами на Землі, в повітрі та в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, несе та держава, яка здійснює чи організовує запуск, а також держава, з території чи установок якої здійснюється запуск.

Відповідальність виникає, коли шкоду заподіяно іншій державі фізичним або юридичним особам.

Держави несуть абсолютну відповідальність за шкоду, заподіяну космічним об'єктами на поверхні Землі чи повітряному судну в польоті; за шкоду, заподіяну одним космічним об'єктом іншому відповідальність держави настає лише за наявності вини. Звільнення від відповідальності передбачено у випадку грубої недбалості чи умислу потерпілого й встановлено річний термін претензійної давності.

Сума компенсацій обчислюється відповідно до міжнародного права та принципів справедливості так, щоб забезпечити відновлення стану речей, який існував би, якби шкоду не було заподіяно.

Спірні ситуації регулюються спеціально створюваними ad hoc комісіями у складі представників держави-позивача; держави, що запускає космічний об'єкт, та спільно обраного ними голови. Рішення комісії має обов'язковий характер, якщо про це досягнута домовленість між сторонами. В інших випадках воно є лише рекомендацією. Ці положення стосуються міжнародних організацій, які здійснюють космічну діяльність, якщо така організація заявляє, що вона приймає на себе права й обов'язки, передбачені конвенцією, та за умови, що більшість держав-членів організації є учасниками конвенції 1972 р. та Договору про космос 1967 р. Відповідальність несуть солідарно як сама організація, так і держа ви -члени.

У наш час активна діяльність приватного сектора в космічному просторі потребує перегляду основних принципів і норм міжнародного космічного права та зміцнення позицій національного космічно-правового регулювання. Однією з характерних рис даної сфери є неоднорідність суб'єктів космічної діяльності. Суб'єктами національного космічного права можуть бути як національні, так й іноземні фізичні та юридичні особи, міжнародні організації та держави.

Так, наприклад, Закон України "Про космічну діяльність" від 15 листопада 1996 р. до суб'єктів космічної діяльності відносить підприємства, установи та організації, в тому числі міжнародні та іноземні, які здійснюють космічну діяльність. Фізичні особи, за даним Законом, не є суб'єктами космічної діяльності. А Закон Російської Федерації від 20 серпня 1993 р. "Про космічну діяльність" не містить визначення терміна "суб'єкти космічної діяльності", але, аналізуючи його, до таких суб'єктів можна віднести організації і громадян Російської Федерації; іноземних громадян та організації, що здійснюють космічну діяльність під юрисдикцією Російської Федерації; міжнародні організації та іноземні держави.

Оскільки держави та міжнародні організації є суб'єктами міжнародного космічного права, вони можуть безпосередньо здійснювати діяльність із дослідження та використання космічного простору. Фізичні та юридичні особи не визнаються суб'єктами міжнародного космічного права і можуть здійснювати космічну діяльність, що регулюється міжнародним космічним правом лише від імені держави своєї юрисдикції.

Україна як суб'єкт міжнародного космічного права здійснює свою космічну діяльність на умовах рівноправності з іншими державами з урахуванням своїх національних інтересів. Україна забезпечує виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань у сфері космічної діяльності і несе відповідальність за загальновизнаними нормами міжнародного права і положеннями міжнародних договорів України (ст. 17 Закону).

Космічна діяльність в Україні здійснюється на основі Загальнодержавної (Національної) космічної програми України, яка розробляється на п'ять років. її створює Національне космічне агентство України разом з відповідними центральними органами виконавчої влади та Національною академією наук України виходячи із мети та основних засад космічної діяльності в Україні. На основі Загальнодержавної космічної програми здійснюється:

визначення потреб у космічній техніці цивільного, оборонного та подвійного призначення, а також укладання контрактів згідно з чинним законодавством на проведення науково-дослідних робіт і виробництво космічної техніки на поточний рік, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

виділення коштів з Державного бюджету України для фінансування космічної діяльності за державними замовленнями; підготовка кадрів за рахунок коштів Держбюджету і вжиття заходів щодо соціального захисту персоналу об'єктів космічної діяльності;

забезпечення підтримки та вдосконалення об'єктів космічної діяльності наземної інфраструктури, а також необхідного рівня безпеки космічної діяльності;

забезпечення міжнародного співробітництва в космічній сфері, у тому числі України в міжнародних космічних проектах.