Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 6. Міжнародне повітряне право.

Міжнародне повітряне право - це сукупність спеціальних принципів і норм, які регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права щодо використання повітряного простору цивільною авіацією.

Серед спеціальних принципів, що регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації, можна виділити такі:

• принцип повного і виключного суверенітету держав над їх повітряним простором;

• принцип свободи польотів повітряних суден усіх держав у міжнародному повітряному просторі;

• принцип забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації.

Його основним джерелом є спеціальні міжнародні угоди, у тому числі двосторонні міждержавні (міжурядові). Першою багатосторонньою угодою про повітряні сполучення стала Паризька конвенція про регулювання повітряної навігації 1919 року, згодом переглянута та оновлена протоколами 1929 року. Договірні держави зобов'язались надавати у мирний час право мирного прольоту через повітряний простір, що знаходиться над їхніми сухопутними територіями і територіальними водами.

Варшавська конвенція 1929 року з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, встановила обов'язкові для сторін основні умови договору повітряного перевезення, перелік та однакові форми документів, які використовуються при перевезенні (авіаквитки пасажирів, багажні квитанції тощо). Нею визначено головні принципи і межі відповідальності авіаперевізника за шкоду, заподіяну пасажирові або вантажу.

Одним з основних джерел міжнародного повітряного права є Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1994 року з доповненнями. Вона встановлює, що повітряні судна, які діють на регулярних міжнародних повітряних лініях, можуть здійснювати польоти через усю територію або в межах території держави тільки за спеціальним дозволом або з іншої санкції цієї держави і відповідно до умов такого дозволу чи санкції.

Держави можуть надати одна одній ряд транзитно-комерційних прав за Чиказькою конвенцією, що мають умовну назву "П'яти свобод повітря", а саме:

1) право транзитного безпосадочного перельоту через повітряний простір договірних держав;

2) право транзитного перельоту через повітряний простір договірних держав і здійснення при цьому посадок з некомерційною метою у певних пунктах їх території;

3) право привозити на територію певної договірної держави пасажирів, багаж, пошту та вантаж з території договірної держави, національність якої має повітряне судно, що здійснює перевезення;

4) право вивозити з території певної договірної держави пасажирів, багаж, пошту та вантажі на територію тієї договірної держави, національність якої має повітряне судно, що здійснює перевезення;

5) право привозити на територію певної договірної держави, а також вивозити з неї пасажирів, багаж, пошту та вантажі з будь-яких інших договірних держав.

Правове регулювання міжнародних польотів над державною територією здійснюється також шляхом укладення двосторонніх угод про повітряний транспорт. Значний вплив на договірну практику держав мають і угоди "бермудського типу", зокрема, ті їх положення, які стосуються встановлення тарифів і розподілу обсягів перевезення між учасниками конкретної угоди.

Кожне повітряне судно повинно мати розпізнавальні знаки, які визначають його національність. Також важливе юридичне значення має факт реєстрації судна і тому одночасна реєстрація повітряного судна у двох державах забороняється.

Отже, правовий статус повітряного судна - це статус, за яким всі повітряні судна мають право за міжнародними угодами використовувати повітряні простори інших держав, за їх згодою у мирних цілях використовувати їх (перевезення вантажу, пасажирів). Вони не мають право без згоди держави, над якою переміщується повітряне судно, перевозити радіоактивні речовини, зброю та вибухові пристрої, також вони повинні заздалегідь погоджувати плани польотів повітряних суден над територіями інших держав.

У правовому регулюванні міжнародних повітряних перевезень поряд з принципами і нормами міжнародного повітряного права використовуються і норми внутрішнього права. Вони регулюють відносини між фізичними і юридичними особами, що виникають у процесі здійснення міжнародних польотів та авіаперевезень пасажирів, пошти і вантажів.

Повітряне право України має комплексний характер, оскільки містить норми конституційного права (встановлюються повний і виключний суверенітет України над її повітряним простором), адміністративного права (встановлюється порядок використання, сертифікації та реєстрації повітряних суден і аеродромів, правил безпеки польотів), цивільного права (регулюється перевезення пасажирів багажу, встановлюються цивільно-правова відповідальність перевізника за збереження багажу і вантажу, а також шкоду, заподіяну пасажирам та іншим особам), трудового права (визначає права членів екіпажу). Специфіка відносин щодо використання повітряного простору зумовила необхідність об'єднання відповідних правових норм в єдиному законодавчому акті, повітряному кодексі.