Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 2. Державна територія, її основні ознаки. Державні кордони.

Державна територія - це частина земної кулі, що належить певній державі на законних підставах, у межах якої вона здійснює суверенітет. З одного боку, державна територія виступає як об'єкт права власності, а з іншого боку - вона визначає просторову межу державної влади.

Державна територія є матеріальною базою існування відповідної держави і на неї поширюється її територіальне верховенство. Правовий режим таких територій визначається насамперед національним законодавством кожної держави, а також двосторонніми чи багатосторонніми угодами (договірне проходження державного кордону, визначення прикордонного режиму і т.д.).

У Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції 1996 р.). Отже, передбачене право народу на володіння, користування і розпорядження як самою територією, так і всіма її природними ресурсами і багатствами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного співробітництва держав. Як об'єкт права власності державна територія може бути предметом цивільно-правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування, оренди тощо.

У межах державної території держава здійснює своє територіальне верховенство і національну юрисдикцію.

Територіальне верховенство держави прямо зв'язане з державним суверенітетом і виступає в якості одного з його складових елементів. Недарма стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію. У міжнародному праві, відповідно до визначення Міжнародного суду, територіальне верховенство розуміється як територіальний суверенітет.

Територіальний суверенітет можна визначити як право держави здійснювати виняткову юрисдикцію стосовно всіх осіб і предметів на своїй території. Отже, правовий режим усіх суб'єктів і об'єктів, що знаходяться на території держави, визначається і регулюється винятково її законами, і держава вправі не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.

Територіальний суверенітет - це складне і комплексне поняття, що виявляється у виді територіального верховенства народу і держави та передбачає:

- право народу на самовизначення;

- територіальні зміни статусу державної території або її частини як у бік збільшення, так і у бік зменшення, зміна державних кордонів повинна здійснюватися відповідно до прямого волевиявлення народу, згоди держави і міжнародного права без втручання ззовні, погрози силою або її застосування, з обов'язковим наступним затвердженням цих змін вищим законодавчим органом держави. Територіальні спори повинні вирішуватися винятково мирними способами шляхом переговорів;

- право держави на прийняття законів і правил, що регулюють режим державної території й окремих її складових частин, питання громадянства, місця проживання, переміщення, в'їзду і виїзду з країни і т.д.;

- виняткову й абсолютну владу держави в межах державної території, що виключає владу будь-якої іншої держави, якщо інше не встановлено спеціальною міжнародною угодою;

- невтручання у внутрішні справи держави з боку інших держав, міжнародних організацій, іноземних фізичних і юридичних осіб;

- визнання недоторканності державної території, що виключає будь-які дії інших держав проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави, застосування сили або погрози силою, а також будь-яку воєнну окупацію в порушення міжнародного права;

- наявність невід'ємного права держави всіма наявними законними способами захищати недоторканність своєї території і державних кордонів, політичну незалежність і цілісність своєї держави, а також життя, майно, честь і гідність громадян, майнові та інші немайнові права фізичних і юридичних осіб;

- право держави на застосування всіх законних способів владного примусу для дотримання законів і правил як до власних фізичних і юридичних осіб, так і до іноземців, що знаходяться на її території, якщо інше не встановлено чинними міжнародними угодами. Отже, влада даної держави є вищою владою стосовно всіх фізичних і юридичних осіб, що знаходяться в межах її території;

- виключне право територіального суверена на надання дозволу із використання державної території та її природних ресурсів іноземними фізичними і юридичними особами і здійснення безпосереднього контролю за цим. Тобто ніхто не вправі насильно позбавляти державу в належній їй території відповідних природних ресурсів і змінювати державні кордони. Земля і державні надра не можуть використовуватися іншими державами або їхніми представниками в промислових цілях без згоди територіального суверена.

Загалом державі належить виключне право володіння, користування і розпорядження відповідною територією і ресурсами, що знаходились на ній.

Згідно з принципом верховенства права держава є незалежною у здійсненні на своїй території законодавчої, виконавчої та судової влади. Вона самостійно визначає свій адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць. На підставі територіального верховенства держава може встановити відповідний правопорядок, що дає змогу використовувати у своїх інтересах як саму територію, так і її матеріальні компоненти. Однак кожна держава може безперешкодно використовувати свою територію доти, поки не порушує прав інших суб'єктів міжнародного права і не завдає їм шкоди.

Межі дії територіального верховенства кожної держави обмежуються її державними кордонами. Правда, у ряді випадків держави вправі здійснювати свою юрисдикцію стосовно осіб і дій, вчинених за межами своєї території.

Сучасне міжнародне право забороняє зловживання територіальним верховенством. У якості таких зловживань розцінюються: підготовка і засилання збройних формувань на територію іншої держави; перенос морського, річкового і повітряного забруднення на територію іншої держави; пропаганда війни і расизму, розпал ненависті до народів сусідніх держав; неприйняття заходів для припинення злочинів, наслідки яких поширюються або можуть поширюватися на територію іншої держави, та ін.

Державну територію утворює: сухопутна територія (уся суша, розташована в межах кордонів даної держави, острови, квазі-державна територія); водна територія (усі водойми, розташовані на сухопутній території і частині вод морів і океанів, що примикають до берегів - територіальне море, внутрішні води, морські води, у тому числі води держав-архіпелагів; води портів, води заток), повітряна територія (весь повітряний простір заввишки 100-110 км, розташований над сухопутною і водною поверхнями); надра (простори під сухопутною і водною територіями, що простягаються до глибин, технічно доступних геологічному вивченню й освоєнню).

Острівні території або анклави характеризують окреме розташування частин сухопутної території. Острів, відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. - це природно утворений простір суші, оточений водою, що знаходиться вище рівня води під час приливу (ч. 1 статті 121). За законодавством України острови, що належать Україні (зокрема, острів Зміїний, розташований у Чорному морі), мають територіальні води, економічну зону і континентальний шельф.

Анклав - частина території однієї держави, оточена зі всіх боків сухопутною територією іншої держави і яка не має морського берега. Анклав складає невід'ємну частину території тієї держави, якій належить. Відомі анклави: на території Швейцарії розташовані анклави Бюзінген (ФРН) і Кампіоне-д'Італія (Італія), на території Нідерландів - Барле-Нассау, Барле-Хорті (Бельгія).

Якщо частина території однієї держави відрізана частково сухопутною територією і частково морською територією іншої держави, вона розглядається в якості напіванклава, оскільки є морський берег, до якого можливий доступ із боку моря (наприклад, Калінінград і Калінінградська область Росії, що мають вихід до Балтійського моря; іспанські території Сеута і Мелілья, оточені територією Марокко, але які мають вихід до Середземного моря).

Умовною державною (квазі-державною) територією прийнято вважати морські, повітряні, космічні кораблі, що знаходяться поза межами державної території у відкритому морі і повітряному просторі та несуть прапор або знак якоїсь держави, трубопроводи, інші спорудження й устаткування (бурові установки, кабелі, штучні острови і т.п.), а також дипломатичні представництва держави за кордоном, космічні об'єкти. Така територія деякими авторами іноді іменується "плавучою", "літаючою", "космічною" та іншими територіями.

У міжнародному праві розрізняють демілітаризовані і нейтралізовані території. Демілітаризована територія - це така частина державної території, у відношенні якої дана держава прийняла міжнародне зобов'язання скоротити або не мати в її межах військових укріплень і споруд, визначених видів озброєнь і збройних сил. Такі території створюються на основі міжнародних угод (договорів) між заінтересованими державами з метою забезпечення взаємної міжнародної безпеки.

Цілком демілітаризовані на підставі міжнародних угод Місяць та інші небесні тіла; заходи для часткової демілітаризації Суецького каналу були передбачені Константинопольською конвенцією 1888 року; у Кореї в зв'язку з укладанням перемир'я в 1953 році була утворена демілітаризована зона вздовж 38-ї паралелі, що розділяє КНДР і Південну Корею.

Демілітаризація території нерідко супроводжується її нейтралізацією. Нейтралізована територія - поняття більш широке, що передбачає встановлення міжнародними угодами такого статусу території, при якому забороняється її використання в якості театру воєнних дій або в якості бази для ведення воєнних дій в інших районах світу.

Нейтралізація частини державної території не накладає на державу зобов'язання бути нейтральною у процесі ведення воєнних дій, але при цьому з театру воєнних дій повинна бути виключена нейтральна територія. Прикладом такої території є Магелланова протока, що за договором між Аргентиною і Чилі від 1881 року оголошена "нейтралізованою назавжди". Договором між США і Панамою 1997 року Панамський канал оголошений "постійно нейтральним". Нейтралізація Антарктики випливає з Вашингтонського договору 1959 року, де закріплено, що Антарктика використовується винятково в мирних цілях і в її межах забороняються будь-які заходи воєнного характеру.

Особливою формою нейтралізації є оголошення постійного нейтралітету держави — договірного (гарантованого) чи декларативного (негарантованого). Від постійного нейтралітету слід відрізняти нейтралітет у період ведення воєнних дій, при якому держава, що не воює, заявляє про свою неучасть у воєнному конфлікті на стороні будь-якої з воюючих держав.

Державні кордони
3. Правові підстави, способи змін державних територій.
4. Міжнародно-правові режими Арктики, Антарктики.
5. Правові режими міжнародних рік, каналів, проток.
6. Міжнародне повітряне право.
7. Міжнародне космічне право.
8. Нормативно-правові акти України, які регулюють питання території.
Тема 6. Право міжнародних договорів
1. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
2. Поняття, види і структура міжнародного договору.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru