Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року міжнародний договір - це врегульована міжнародними правом угода, укладена державами та іншими суб'єктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її найменування. Як правило, міжнародний договір є угодою двох або більше держав щодо встановлення, зміни або припинення взаємних прав та обов'язків у політичних, економічних, соціальних, культурних або інших відносинах.
Хоча у визначенні не зазначається про договори в усній формі, держави та інші суб'єкти міжнародного права можуть за взаємною згодою розповсюдити на усні договори дію положень згаданих Віденських конвенцій. Однак в усній формі договір (джентльменська угода) в сучасному міжнародному праві зустрічається рідко, оскільки тільки договір у письмовій формі чітко і конкретно фіксує права й обов'язки сторін.
Об'єктом міжнародного договору є відносини суб'єктів міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій і утримання від дій. Будь-який об'єкт міжнародного права може бути об'єктом міжнародного договору. Самі держави визначають, що є об'єктом міжнародного договору, проте вони утримуються від того, щоб об'єктом договорів були питання, що становлять виключно внутрішню компетенцію держав. Як правило, об'єкт договору відображається в найменуванні договору.
Найважливіший елемент договірних правовідносин - сторони. На думку, 1.1. Лукашука, "склад і характер сторін визначають зміст і роль договору. Із зміною складу сторін може змінюватися реальний зміст і значення договору".
Як випливає з Віденської конвенції 1969 р., "кожна держава володіє правоздатністю укладати договір" (ст. 6). У свою чергу, правоздатність міжнародної організації укладати міжнародні договори " реалізується правилами цієї організації - зокрема, установчими актами організації, прийнятими відповідно до них рішеннями і резолюціями, а також сталою практикою цієї організації (ст. 1,6 Віденської конвенції 1986 р.).
Держави — члени міжнародної організації можуть шляхом міжнародної угоди створювати для неї права і обов'язки.
Договори зобов'язують тільки учасників. Для третіх сторін, тобто держав, що не беруть участь, вони не створюють ні прав, ні зобов'язань. Договір може встановити правові наслідки для третіх держав тільки у разі їх згоди. Якщо така держава користується правами, що витікають з договору, вона повинна дотримуватись і пов'язаних з цим обов'язків.
Так, держава, що користується правами згідно із Конвенцією про судноплавство по Дунаю, повинна дотримуватись встановлених нею правил. Сторони мають право змінювати зміст договору без згоди третіх держав, що користуються витікаючими з нього правами.
До структури договору відносяться його складові частини, а саме назва договору, преамбула (зазначаються цілі укладення даного договору, сторони договору й ін.), основна частина (предмет договору, права та обов'язки сторін), заключна частина (передбачаються умови вступу договору в силу, строк його дії, порядок припинення і т.д.). Договір переважно складається з розділів, глав, статей, пунктів.
Іноді договори супроводжуються застереженнями сторін, додатками, у яких містяться норми, що пояснюють основний текст, правила процедури, вирішення суперечок (протоколи, описи, технічні умови, стандарти, карти тощо). Усі частини договору мають однакову юридичну силу.
Обов'язковим елементом є підписи уповноважених сторін договору.
Міжнародний договір, як правило, складається в одному документі. Проте текст договору, укладеного, наприклад, шляхом обміну нотами або листами, міститься в двох або більше пов'язаних між собою документах.
Мова, на якій складається текст договору, визначається договірними сторонами. Двосторонній договір складається зазвичай мовами обох договірних сторін, хоча вони можуть вибрати й іншу мову. Іноді крім двох мов договірних сторін вони складають текст і третьою (нейтральною) мовою. На пострадянському просторі міжнародні договори укладаються мовами договірних сторін, а також російською мовою.
Багатосторонні договори укладаються мовами, які визначаються договірними країнами. Встановилася практика укладання договорів під егідою ООН, спеціалізованих установ ООН або інших міжнародних організацій офіційними мовами цих організацій (англійською, арабською, іспанською, китайською, російською, німецькою, французькою).
Тексти договорів різними мовами є аутентичними і мають однакову юридичну силу.
Як основне джерело міжнародного права міжнародний договір може мати різні форми і найменування: договір, угода, пакт, декларація, трактат, конвенція, комюніке, протокол, обмін нотами, акт, заключний акт-картель, конкордат, статут, хартія тощо, які мають однакову юридичну силу, створюють права і обов'язки для їх учасників.
Протокол (договірний) - офіційний документ (як правило, додаток до основного), яким доповнюється міжнародний договір; акт рішення міжнародної конференції, що має силу міжнародного договору. Наприклад Женевський протокол про заборону задушливих, отруйних або інших речовин і бактеріологічної зброї під час воєнних дій 1925 р.
Факультативний протокол - різновид багатостороннього міжнародного договору, що існує самостійно або як додаток до іншого договору (не є його невіддільною частиною), в якому окремі учасники фіксують домовленість щодо питань, з яких не змогли дійти згоди всі учасники основного договору. Участь сторін основного договору в такій додатковій угоді не обов'язкова (факультативна).
Комюніке - офіційне урядове повідомлення про міжнародні переговори, угоди, важливі події у внутрішньому житті країни, про перебіг воєнних дій тощо; одна з назв міжнародного договору.
Модус вівенді (лат. modus vivendi — спосіб життя) — у міжнародному праві й дипломатичній практиці тимчасова, зазвичай короткострокова угода, яку укладають, коли обставини не створюють умов для досягнення постійного або довготривалого договору. У подальшому така домовленість має стати постійною.
Трактат - багатосторонній договір між усіма суб'єктами міжнародного права стосовно політичних, військових, економічних питань.
Картель - міжнародний договір, предметом якого є обмін військовополоненими, або про видачу злочинців.
Конкордат - міжнародна угода з релігійних, релігійно-політичних питань, однією зі сторін якої є Ватикан.
Договори можуть класифікуватися за різними підставами.
1. За колом учасників: двосторонні і багатосторонні. Основну масу договорів складають двосторонні, які враховують
специфіку конкретних держав і їх відносин. Разом з тим зростає значення багатосторонніх договорів. За їх допомогою розв'язуються важливі проблеми загальнолюдського значення. Наприклад Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, конвенції з морського і космічного права. Багатосторонні конвенції є основним засобом кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права.
2. За змістом (предметом) договору: політичні, економічні, угоди зі спеціальних питань. Така класифікація полегшує облік і систематизацію міжнародних договорів. Зокрема, політичними є договори про ненапад, нейтралітет, роззброєння, мирні договори, з прикордонних і територіальних питань (Статут ООН, Договір про дружбу і співробітництво). Прикладом економічного договору є Договір між Україною і США про заохочення та взаємний захист інвестицій 1994 року. До угод зі спеціальних питань відносять договори у сфері транспорту, зв'язку, сільського господарства, освіти, культури, про правову допомогу, консульські конвенції.
3. За доступом до договорів (за способом приєднання): відкриті та закриті.
Договори, в яких можуть брати участь інші сторони без надання згоди сторін, які уклали цей міжнародний договір, та не передбачається виконання особливих умов, називають відкритими. Договори, де є обмеження для участі в ньому, називають закритими. Він припускає, насамперед, участь тільки держав, що уклали такий договір. Деякі автори виділяють також напіввідкриті договори, до яких можуть приєднатися Й інші держави, але за згодою сторін, які уклали цей міжнародний договір та виконання м особливих процедур.
4. За географічною чи просторовою ознакою: універсальні, регіональні, локальні. Договори, кодифікуючі міжнародно-правові норми, об'єкт і цілі яких представляють інтерес для всіх держав, називають загальними або універсальними договорами. Такі договори повинні бути відкритими, тобто в них має право брати участь будь-яка держава. У той же час Північноатлантичний договір 1949 року є універсальним закритим міжнародним договором. Договори держав певного географічного району називають регіональними (угоди, укладені в рамках СНГ, Римський договір про ЄЕС 1957 р.).
Ст. 3 Закону "Про міжнародні договори України" 2004 р. виділяє міжнародні договори України, укладені:
- Президентом України або за його дорученням - від імені України;
- Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України;
- міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів.
Так, від імені України укладаються міжнародні договори України:
а) політичні, мирні, територіальні, стосовно державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;
б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;
в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;
г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи терміни виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;
ґ) про використання території та природних ресурсів України;
д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер. У свою чергу, від імені Уряду України укладаються міжнародні
договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету
Міністрів України. Міжвідомчими є міжнародні договори України з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
4. Дія і припинення дії договорів. Недійсність міжнародних договорів.
5. Виконання і тлумачення міжнародних договорів.
6. Участь України в міжнародно-договірному процесі.
Тема 7. Право зовнішніх зносин
1. Поняття та джерела права зовнішніх зносин.
2. Система органів зовнішніх зносин
3. Дипломатичні представництва: поняття, види, функції.
4. Початок та закінчення дипломатичної місії. Дипломатичні імунітети і привілеї.
Дипломатичні імунітети та привілеї