Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.38. Колективні суб'єкти правових відносин

Серед колективних суб'єктів правових відносин виділяють державні органи, підприємства та установи; суспільні, кооперативні, комерційні організації; промислові та сільськогосподарські підприємства; іноземні фірми, банки, підприємства; церкву та її релігійні общини, конфесії; адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи та ін.

Колективні суб'єкти виступають суб'єктами правових відносин у таких випадках:

• коли реалізують свої владні повноваження;

• коли беруть участь у соціально-політичному житті суспільства та держави;

• коли здійснюють господарську, виробничу діяльність.

Правосуб'єктність колективних суб'єктів (організацій) має спеціальний характер і відповідає меті, заради якої створені ці організації.

Державні організації (підприємства та установи) і суспільні утворення (комерційні організації, суспільні об'єднання, релігійні організації та інші) вступають у правові відносини зазвичай як юридичні особи.

Юридична особа — це організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється правоздатністю, деліктоздатністю, правом бути позивачем та відповідачем у суді, арбітражі чи третейському суді. Вона має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки.

Ознаки юридичної особи:

• наявність організаційної єдності: має чітку внутрішню структуру, органи управління та відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених у статуті; має реквізити, затверджені під час реєстрації в державних органах (статут, печатка та ін.);

• наявність майна, що перебуває в її розпорядженні (чи у власності), відокремленість цього майна від майна її членів та засновників (самостійний баланс);

• цільове призначення — не може бути використана в інших цілях: комерційна організація створюється для підприємницької діяльності;

• можливість набуття прав та виконання обов'язків від свого імені — вона не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції;

• можливість бути позивачем та відповідачем у суді;

• зобов'язання нести самостійну майнову відповідальність.

Залежно від порядку створення юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (створюються розпорядчим актом органу виконавчої влади, глави держави або органу місцевого самоврядування). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників). Товариства поділяються на підприємницькі (здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками) та непідприемницькі (не мають на меті одержання прибутку).

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Ліквідація відбувається за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Юридична особа також ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом.

Правосуб'єктність юридичних осіб визначається компетенцією, яка полягає в праві у певних межах вести професійну діяльність. В умовах трансформації суспільства до ринкових відносин усталені погляди про повний збіг правоздатності та дієздатності юридичної особи себе не виправдовують. Виявляється, що юридична особа не завжди може користуватися тими правами, що їй належать. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатності. Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб'єкта правовідносин повністю не збігаються, але це виступає лише як виняток із загального правила.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок установлення та обсяг компетенції залежить від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган. Тому правовий статус державних органів обмежується тими цілями та завданнями, для яких вони утворюються.