Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.40. Зміст правових відносин (фактичний, юридичний)

Держава — не звичайний вид юридичної особи. Це особливий суб'єкт правовідносин (так вважали ще римські юристи). Ці особливості проявляються в тому, що:

• держава не має ні правоздатності, ні дієздатності (на відміну від фізичних та юридичних осіб);

• вона не має й спеціальної компетенції (на відміну від інших колективних суб'єктів);

• саме держава встановлює та формулює завдання, принципи та цілі власної діяльності, а також визначає права й обов'язки громадян та інших суб'єктів;

• лише вона має право самостійно визначати для себе коло обов'язків та предмет ведення;

• лише вона офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за її межами — у взаємовідносинах з іншими державами.

Держава має загальний і конкретний правовий статус, який реалізується за допомогою двох систем: системою внутрішньодержавного права та системою міжнародного права.

Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права — нормами (правами й обов'язками) міжнародної спільноти, які є однаковими для всіх її членів. При цьому кожна держава не тільки володіє правами й обов'язками, встановленими міжнародним правом, але й створює міжнародно-правові норми та принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус.

Конкретний правовий статус держави залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Держава як організація всього суспільства покликана висловлювати публічні, загальні інтереси і, отже, діяти на основі норм публічного права.

За межами та всередині країни держава є важливим учасником таких публічних відносин:

1) міжнародно-правових — укладає двосторонні та багатосторонні договори на основі норм публічного міжнародного права;

2) конституційно-правових — надання національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою чи присвоєння йому почесного звання;

3) кримінально-правових — здійснює боротьбу зі злочинністю ім'ям держави тощо.

Таким чином, держава через державну владу виступає як владний суб'єкт правовідносин.

Держава виступає і як суб'єкт правовідносин на основі норм приватного права:

• міжнародних — укладає договори на основі норм міжнародного приватного права;

• внутрішніх цивільно-правових — випускає державну позику; приймає передачу спадщини на користь держави.

У сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником і не має ніяких пільг чи переваг.

Держава управляє певною часткою власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями та установами, а належить суспільству в цілому. Ця частка державного майна та кошти державного бюджету становлять державну казну країни. Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функцій та органів, а держава як загальнодержавна казна у вигляді своїх фінансових організацій, що діють у певній галузі комерційної, господарської діяльності.

Визначеність та стабільність правового статусу держави, який регулюється нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, підвищує її авторитет та відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами.

3.40. Зміст правових відносин (фактичний, юридичний)

Правовідносини — це поєднання фактичних суспільних відносин і юридичних норм, тому розрізняють їх фактичний та юридичний зміст.

Фактичний (матеріальний) зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

Правове регулювання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов'язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права та обов'язки суб'єктів у межах окремо взятих правовідносин, які кореспондуються одне одному, становлять їх юридичний зміст.

Суб'єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має певний інтерес: матеріальний, духовний, політичний, сімейний тощо. Можлива поведінка з реалізації певного інтересу становить зміст суб'єктивного права і заснована на бажанні уповноваженої особи. Межі бажаної поведінки чітко окреслені нормами позитивного права.

Юридичний обов'язок, як і суб'єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто являє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов'язків поза встановленою мірою є порушенням закону.