Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 2. Поняття та ознаки держави

Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціаль­ним явищем. Протягом століть мислителі та вчені намагалися зрозумі­ти, що являє собою держава, чому вона виникає і необхідна людству, якою є її природа, що відрізняє державу від інших організацій, ство­рених людьми. На ці питання існує багато відповідей. Але визначити загальне поняття держави, яке б відображало усі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсно­му і майбутньому неможливо.

Проте незважаючи на різноманітність підходів, у теорії держави і права є загальноприйнятим таке визначення держави.

Держава — це суверенна, політикотериторіальна організа­ція публічної влади певних соціальних груп населення в соціаль­но неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управ­ління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійс­нювати керівництво суспільством.

Держава характеризується низкою ознак, які відрізняють її від суспільства та його політичних організацій.

До основних ознак держави належать: 1) територія. Порівняно з первісним суспільством держава є орга­нізацією територіальною, яка існує тільки у певних територіаль­них межах. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що проживає в ній. Територія держави визначається кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повіт­ряними. У межах своїх кордонів держава має суверенітет і тери­торіальне верховенство. Необхідно підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї державної організації;

2) населення. Воно розселене по всій території держави, яка поді­ляється на адміністративнотериторіальні чи політикотериторіальні одиниці. Державна влада розповсюджується на всіх людей, що проживають на її території. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства (під­данства). Громадяни (піддані) держави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без громадянства, які теж можуть проживати на території даної держави, мають більш ширший правовий статус і більш стійкі правові зв'язки з державою, а та­кож права і обов'язки, яких позбавлені останні. На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських ор­ганізацій або релігійних утворень, тільки держава має право ви­ступати від імені всього народу в цілому. Це є одне із монополь­них прав держави;

3) наявність публічної влади, яка відокремлена від суспільства і стоїть над ним. Публічна влада має свою систему державних ор­ганів і посадових осіб, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. Апарат публічної влади складається із апарату управління, який забезпечує виконання функцій держави та апа­рату примусу. Примусові заходи застосовують спеціальні орга­ни: армія, поліція (міліція), прокуратура, пенітенціарна система, служба національної безпеки тощо;

4) суверенітет. Це політикоправова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховен­стві у межах її території, а також незалежності і рівноправності країни у зовнішніх відносинах. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов'язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них держав (ООН, Рада Європи, Європейський Со­юз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зов­нішніх справах, країничлени названих міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрі­шнього життя та міжнародних відносин (права людини, еколо­гія, безпека тощо). По суті — це втілення ідеї обмеженого суве­ренітету, однак на повній демократичній основі;

5) здатність видавати закони. Тільки держава має право видавати закони та інші нормативноправові акти, які є загальноо­бов'язковими для усіх громадян і посадових осіб на всій її тери­торії, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної систе­ми. Таких прав не мають інші суб'єкти політичної системи і громадянського суспільства. Діяльність по виданню законів — це виключна прерогатива держави; 6) наявність податкової системи, яка є фінансовою основою для виконання державою владних функцій. Держава встановлює та збирає податки, інші примусові збори зі своїх громадян, підпри­ємств і організацій, які знаходяться на її території, для суспіль­них потреб та утримання апарату управління, організації держа­вного механізму.

На сьогодні у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави. Вона може бути світською або теократичною. Більшість держав світу — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери діяльнос­ті держави і церкви (церков відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (сучасний Ватикан).

Отже, держава являє собою соціальне явище, обмежене певними історичними рамками. Держава має сукупність зазначених ознак, про­те, навіть за відсутності деяких із них державність не втрачається.