Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 1.7. Суть та значення нотаріальної процесуальної форми

Нотаріальна процесуальна форма - це невід'ємний конститутивний (основний) елемент нотаріальної діяльності, що має складатися з визначеної законом послідовності і правил вчинення окремих нотаріальних дій, проваджень, процесу в цілому, який у більшості випадків закінчується посвідченням нотаріального акту. Саме на це спрямований зміст нотаріального процесу, який визначається діяльністю всіх його суб'єктів, об'єднаних нотаріальними процесуальними правовідносинами та спрямований на досягнення конкретної мети.

Рис. 1. Нотаріальна процесуальна форма

На рис. 1 відображено, як нотаріальна процесуальна форма має впливати на порядок вчинення нотаріальних дій, а так само кожна нотаріальна дія має відповідним чином оформлятися в реєстрі або нотаріальному акті. Так, у разі встановлення особи заявника відповідні відомості та реквізити документу, який підтверджує особу, заносяться до реєстру вчинюваних нотаріальних дій та відображаються у договорі, який оформляється на нотаріальному бланку. Встановлення особи відноситься до загальних правил вчинення нотаріального процесу, а фіксація таких обставин - до нотаріально діловодства. Це забезпечуватиме у майбутньому безспірність встановлених нотаріусом фактів.

Нотаріальна процесуальна форма є обов'язковою для всіх суб'єктів, що здійснюють нотаріальну діяльність. Вона передбачає чітку послідовність нотаріального процесу з урахуванням його стадій, вимоги та сукупності засобів його оформлення, вимоги до нотаріально посвідченого акту.

Важливим питанням є єдність форми, що пред'являється до документів, які можуть прийматися нотаріусом для вчинення нотаріальних проваджень. Не зважаючи на те, що у ст. 47 Закону України "Про нотаріат" регламентуються питання вимог до документів, на підставі яких вчиняються нотаріальні провадження, у цій нормі відсутнє положення про форму таких документів. Документи, які подаються нотаріусу, мають бути письмовими, безспірними, офіційно визнаними (паспорт, свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості, рішення суду тощо) або легалізованими (апостильованими), якщо вони виходять від офіційних органів іноземних держав. Наприклад, посвідчений нотаріусом Німеччини шлюбний договір, засвідчений нотаріусами України підпис на заяві чи посвідчена згода іншого із подружжя на відчуження майна, що є спільною сумісною власністю. Тобто в цій ситуації пропонується брати до уваги "юридичну силу" документу залежно від органу, який його видав, і предмету, якого він стосується.

Отже, нотаріальна процесуальна форма, виходячи з умов без-спірності нотаріального процесу і обґрунтованості дій нотаріуса, зумовлює потребу в прийнятті нотаріусами лише чітко встановлених законодавством документів, які мають безспірний офіційний характер, а всі інші повинні перевірятись на їх відповідність законодавству та відповідати принципу достовірності. Так, згідно п.п. 1.13 п. 1 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачається, що місце відкриття спадщини може підтверджуватися довідкою ЖЕКу, довідкою правління ЖБК про постійне місце проживання спадкодавця; записом у будинковій книзі про постійне місце проживання спадкодавця тощо. Наприклад, для посвідчення договору купівлі-продажу квартири особа має надати нотаріусу згідно п.п. 1.7. п. 1 глави 2 Порядку правовстановлюючий документ на житловий будинок, витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно. У разі коли витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно містить інформацію про те, що майно, яке підлягає відчуженню, зведене, добудоване, перебудоване чи переплановане власником самочинно, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. Нотаріус при прийнятті такого рішення, якщо у нього виникне сумнів у його достовірності має перевірити його на відповідність закону, шляхом звернення до органу який його видав. Крім того, такий документ має бути передбачений Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та відповідати вимогам, які пред'являються до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій (ст. 47 Закону та глави 8 Порядку).

На практиці мав місце випадок, коли нотаріусом була прийнята підроблена згода органу опіки та піклування на відчуження квартири неповнолітнім. В цій ситуації органи прокуратури наполягали, що нотаріус не міг не помітити підробки і внаслідок цього проти нього була порушена кримінальна справа. Як з'ясувалося згодом, ніхто офіційно не повідомляв нотаріусів про те, як має бути оформлена відповідна згода, а також про те, що в результаті реорганізації ці органи зазнали змін в організаційній структурі. Якщо додати до цього, що на той період згода органу опіки та піклування не вважалася обов'язковою, а щодо підробки документа навіть не порушувалася кримінальна справа, то помилка прокуратури стає очевидною.

Якщо ж документ викликає у нотаріуса сумнів, він вправі його затримати і направити на експертизу (ч. 2 ст. 51 Закону). Дане положення не повністю відповідає характеру відносин нотаріуса з особами, які звертаються до нього, та логіці дій переважної більшості нотаріусів. Певно, на практиці його не застосовували або реалізували лише декілька нотаріусів. Запропоноване у ч. 2 ст. 51 Закону рішення проблемної ситуації важко назвати правильним, оскільки нотаріус не повинен вирішувати свої сумніви шляхом направленням документу на експертизу хоча б тому, що він затримає свого клієнта і має заплатити за експертизу. Крім того, обидва можливих варіанти висновку експерта для нотаріуса будуть негативними:

- документ дійсний - значить, він безпідставно затримав документ і дарма витратив кошти;

- документ підроблений, необхідно повідомляти слідчі органи про використання підроблених документів, що є кримінальним злочином, але кошти знов-таки були витрачені дарма.

У таких випадках доцільно одразу повідомляти слідчі органи, але переважна більшість нотаріусів просто відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.

Важливим, на нашу думку, є питання про межі дії нотаріально посвідченого акту, тобто яку юридичну силу надано законом нотаріальній процесуальній формі. Так, зі ст. І Закону України "Про нотаріат" випливає, що посвідчені нотаріусом безспірні права, а також факти, що мають юридичне значення, набувають юридичної вірогідності. Але слід відокремити такі поняття, як дія нотаріально-процесуальних актів у часі, у просторі та поза колом як тих осіб, що брали участь у нотаріальному провадженні, так і тих, що не брали такої участі.

Слід зазначити, що нотаріальна процесуальна форма менш стабільна, ніж судове рішення, оскільки законом не передбачаються перешкоди щодо можливості перегляду нотаріально посвідчених правовідносин як за згодою осіб, що брали участь у нотаріальному провадженні, у нотаріальному порядку, так і в судовому порядку, коли у них немає згоди щодо розірвання договору взагалі або внесення змін до його умов.

Правова властивість нотаріальної форми виявляється й у порівнянні її з цивільною процесуальною. Проаналізуємо можливість осіб звернутися до нотаріуса за посвідченням аліментного договору, якщо судом провадження у цивільній справі про стягнення аліментів вже розпочато. У цьому випадку звернення осіб до нотаріуса і посвідчення аліментного договору має призводити до бажаних правових наслідків. На цьому етапі можна констатувати, що особи можуть домовитися про те, що позивач відмовиться від позову або сторони не з'являтимуться до суду. Правовими наслідками буде закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Але невиконання однією зі сторін умов нотаріально посвідченого договору буде підставою для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Отже, сторони реально можуть у майбутньому і не звернутись до суду, а після "набрання" нотаріально посвідченим договором законної сили нотаріус може вчинити на ньому виконавчий напис.

Нотаріально процесуальна форма документу має властивість у безспірному порядку доводити ті права або факти, що були посвідчені нотаріусом, перед третіми особами - як юридичними, так і фізичними. Так, не лише за довіреністю передбачається надання особі повноважень для представництва перед третіми особами, й будь-який документ в силу презумпції законності дій нотаріуса зумовлює юридичну вірогідність посвідченого або засвідченого нотаріусом права чи юридичного факту для третіх осіб доти, доки цей факт або право не будуть скасовані у передбаченому законом порядку.

Певний вплив на розуміння цього питання може мати право осіб на оскарження неправильно вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні в суді.

Отже, нотаріальний процес не лише надає документам певної визначеної законом форми, а й нотаріальна форма зумовлює відповідні властивості документа у часі, просторі та поза колом осіб - як тих, що брали участь у нотаріальному провадженні, так і тих, що не брали такої участі, але нотаріально посвідчений правочин вплинув на їхні права та обов'язки.