Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 4.2.1. Особи, які звертаються до нотаріуса з метою охорони та захисту своїх прав та інтересів (заявники) їх процесуальні права і обов'язки

Виходячи із загальної класифікації суб'єктів нотаріального процесу (Тема 3),до другої групи суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин належать особи, які беруть участь в нотаріальному провадженні.

Учений процесуаліст В.В. Комаров зазначає, що другу групу утворюють юридично зацікавлені особи. Це громадяни і юридичні особи, за дорученням яких і щодо яких вчиняються нотаріальні дії, та їх представники10.

Основним критерієм, який покладено в основу класифікації суб'єктів нотаріального процесу, є характер інтересу, що притаманний даній групі суб'єктів. Але вважаємо, що критерій юридичної зацікавленості слід уточнити, тобто в другій групі необхідно виділяти дві підгрупи, оскільки інтерес суб'єктів цих підгруп є різним. Суб'єкти першої підгрупи - заявник та заінтересовані особи мають особистий інтерес у наслідках вчинюваного нотаріального провадження, а суб'єкти другої - вступають у нотаріальний процес для представництва інтересів інших осіб. Тому представники відносяться до другої підгрупи, оскільки у процесі вони не захищають свої власні права та інтереси" представляють та діють в інтересах інших осіб.

4.2.1. Особи, які звертаються до нотаріуса з метою охорони та захисту своїх прав та інтересів (заявники) їх процесуальні права і обов'язки

Заявник - особа, яка звертається до нотаріуса для посвідчення безспірного права, посвідчення чи засвідчення безспірного факту чи вчинення іншої нотаріальної дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Залежно від наслідків звернення до нотаріуса заявників можна поділити на:

1) осіб, яким відмовлено у вчиненні нотаріального провадження;

2) осіб, за заявою та з участю яких вчинено нотаріальне провадження;

3) осіб, щодо яких нотаріальне провадження було вчинено неправильно;

4) осіб, які мали брати участь у нотаріальному провадженні, але нотаріус вчинив його за їх відсутності, наприклад інші спадкоємці, яких нотаріус мав був повідомити про відкриття спадщини, якщо їхнє місце проживання або роботи було відоме, але він цього не зробив (ст. 63 Закону).

Російський учений В.В. Ярков називає суб'єктів, щодо яких вчиняються нотаріальні дії сторонами нотаріального провадження І зазначає, що кількість їх може бути різною. Наприклад, заповіт є одностороннім правочином, договір купівлі-продажу, як правило, включає дві сторони - продавця та покупця, а багато договорів мають багатосторонній характер, наприклад міни.

Доцільність називати особу, яка звертається до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії, заявником, а не стороною, зумовлена необхідністю формулювання понятійного апарату нотаріального процесу. Так, поняття "сторони" у матеріальному праві передбачає, наприклад, сторони договору купівлі-продажу - продавець та покупець. Але якщо йдеться про суб'єктів нотаріального процесу (процесуальне право), то сторони договору - покупець та продавець мають зайняти відповідний їх інтересу в наслідках нотаріального провадження процесуальний статус. На нашу думку, некоректно називати їх "сторонами", оскільки у теорії процесуального права під сторонами розуміють суб'єктів спірних матеріальних правовідносин з протилежними юридичними інтересами, якими є позивач та відповідач. Позовне провадження як одне із видів проваджень у цивільному процесі, суб'єктами якого є позивач та відповідач, характеризується наявністю спору про право цивільне. Щодо нотаріального процесу, то він є безспірним, і нотаріус зможе вчинити нотаріальну дію лише тоді, коли між сторонами договору - покупцем та продавцем (матеріальне право) буде відсутній спір про право цивільне, тобто вони мають дійти згоди з усіх істотних умов договору, бо у противному разі, нотаріус повинен роз'яснити їм їхнє право на звернення до суду за вирішенням такого спору, чи якщо вони не дійшли згоди та не звернулись до суду, відмовити їм у вчиненні нотаріальної дії (статті 42,49 Закону).

До нотаріуса може звертатися декілька осіб, наприклад спадкоємці, тоді вони іменуються заявниками, бо кожний з них має подати нотаріусу заяву про згоду на прийняття спадщини. Щодо сторін договору, то вони також іменуються заявниками, бо їхній інтерес на посвідчення даного правочину, з точки зору як матеріального, так і процесуального права, збігається.

У законодавстві про нотаріат відсутні спеціальні норми, які б регулювали питання процесуального становища суб'єктів нотаріального процесу, як це наприклад, зроблено у ЦПК, а саме: у статтях 30, 31 ЦПК визначається процесуальне становище сторін та їх спеціальні процесуальні права й обов'язки. Висновки про участь в нотаріальному провадженні осіб, що звернулися за вчиненням нотаріального провадження, є можливість зробити лише з аналізу Закону та Порядку. Навіть питання про представництво інтересів заявників або заінтересованих осіб не знайшло свого закріплення в Законі. Зрозуміло, що воно базується на нормах Цивільного кодексу, але, на нашу думку, основні аспекти процесуального представництва мають бути відповідним чином узгоджені з характером нотаріального процесу і знайти своє місце в Законі.

У нотаріальному процесуальному законодавстві не передбачений перелік прав та обов'язків осіб, які звертаються за вчиненням нотаріального провадження. На нашу думку, процесуальні права осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальних дій, визначаються межами дозволеної поведінки суб'єктів нотаріального процесу на підставі законодавства України.

Основні права осіб, які беруть участь у вчиненні нотаріального провадження, слід формулювати з урахуванням конкретного становища особи у загальній класифікації суб'єктів нотаріальних процесуальних відносин.

Процесуальні права заявника:

1. Брати участь у нотаріальному провадженні особисто або через представника, за винятком випадків, передбачених законом;

2. Вимагати вчинення нотаріального провадження нотаріусом, до якого звернувся заявник, за винятком випадків предметної чи територіальної компетенції;

3. Звертатись до нотаріуса з клопотанням про витребування від підприємств, установ і організацій відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, щодо складання проектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписок із них;

4. У будь-який момент нотаріального процесу до його закінчення має право відмовитись від вчинення нотаріального провадження;

5. На будь-якій стадії нотаріального процесу клопотати про відкладення вчинення нотаріальної дії, якщо у особи виникли сумніви в доцільності цього нотаріального провадження або з інших поважних причин;

6. Впливати на порядок посвідчення або засвідчення нотаріальних актів, якщо ці вимоги особи не порушують законодавчо закріплених норм;

7. Вимагати від нотаріуса роз'яснень як матеріальних, так і процесуальних прав та обов'язків, наслідків вчинюваної нотаріальної дії, додаткових пояснень, якщо його роз'яснення (передбачені ст. 5 Закону) не були достатніми для особи;

8. Вимагати від нотаріуса чи іншої особи, що вчиняє нотаріальні дії, викласти причини відмови у вчиненні нотаріальної дії у письмовій формі (за аналогією зі ст. 49 Закону).

Російські вчені до прав сторін відносять також отримання встановлених законом пільг з оплати нотаріального тарифу, а також право на збереження у таємниці відомостей та інформації, повідомленої стороною нотаріусу12. На нашу думку, ці права випливають із Закону, тому не потрібно їх дублювати, оскільки збереження нотаріальної таємниці є обов'язком нотаріуса, а його порушення веде до анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (п. ж ст. 12 Закону).

Вищезазначені права - це загальні права заявника, які мають увійти окремою нормою до Закону, щоб конкретизувати нотаріальні процесуальні правовідносини. Хоча для заявників в окремих нотаріальних провадженнях передбачаються їх додаткові та специфічні права в нотаріальному процесі.

Так, положення про те, що в будь-який момент нотаріального процесу до його закінчення особа може відмовитись від вчинення нотаріального провадження, є продовженням принципу диспозитивності нотаріальних процесуальних правовідносин, оскільки також є виявом волі особи, яка звернулася за вчиненням нотаріального провадження.

Зрозуміло, що таке волевиявлення не повинно суперечити інтересам нотаріуса щодо оплати за вчинення нотаріального провадження, бо вона має здійснюватися пропорційно виконаній роботі. Тобто в цьому випадку можна говорити про повернення особі лише частини сплаченого державного мита або оплати праці приватного нотаріуса, оскільки ним була проведена відповідна робота, мали місце витрати робочого часу, і можливо, бланків нотаріальних документів, які мають суворий облік, звітність та оплату.

Продовженням положення щодо волевиявлення особи буде відкладення вчинення нотаріального провадження, якщо в особи виникли сумніви у його доцільності і їй необхідний час для роздумів або додаткових консультацій.

На наш погляд, під впливом на порядок вчинення нотаріального провадження слід розуміти прохання особи, звернене до нотаріуса, щодо конкретних особливостей нотаріального процесу. Тут мається на увазі прохання про передачу заяви іншій особі не через поштове відправлення, а через помічників або кур'єрів; про прийняття в депозит грошових сум або цінних паперів на визначений строк з поверненням заявнику особисто у разі невиконання умов угоди іншою стороною, тобто коли ця нотаріальна дія є гарантією щодо виконання сторонами своїх обов'язків тощо.

Вимога щодо додаткових пояснень, якщо роз'яснення нотаріуса (передбачені ст. 5 Закону) не були достатніми для особи, може зумовлюватися її юридичною необізнаністю. Тому це положення встановлює необхідність правового регулювання питання, які саме правові моменти потребують роз'яснень нотаріуса. У зв'язку з цим в Порядку необхідно передбачити перелік норм матеріального права для кожного нотаріального провадження, в якому повинні зазначатися ті норми права, які безпосередньо стосуються порядку вчинення нотаріального провадження, а також прав та обов'язків осіб, що виникають після його вчинення, та юридичні наслідки. Саме ці роз'яснення має надавати нотаріус особі, а інші правові положення, які вона вимагатиме роз'яснити, слід вважати юридичною консультацією а відповідною додатковою оплатою. На сьогодні практично на будь-яке запитання, щодо норм матеріального чи процесуального права, які в тій чи іншій мірі стосуються вчинюваного провадження, нотаріус зобов'язаний надавати роз'яснення-консультації.

На підставі аналізу нотаріальної практики нотаріуси можуть вже сьогодні розробити власну "Пам'ятку" щодо вчинення кожного нотаріального провадження і пропонувати заявнику для попереднього ознайомлення. На нашу думку, до неї мають увійти відомості про документи, які особа має надати нотаріусу для вчинення нотаріальної дії, розмір державного мита або оплати праці приватного нотаріуса, процесуальний порядок вчинення нотаріального провадження, процесуальні права та обов'язки громадян тощо. Це дозволить скоротити час консультацій та роз'яснень, оскільки з Пам'яткою громадяни зможуть ознайомлюватися самостійно і лише у разі, якщо деякі її положення потребують додаткових пояснень, вони звернуться до нотаріуса.

Нотаріальні процесуальні обов'язки особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальних дій, виникають у разі відкриття нотаріального провадження і складаються із:

- надання нотаріусу необхідних для вчинення нотаріального провадження документів та відомостей, зокрема, й належним чином оформленої згоди третіх осіб на вчинення нотаріального провадження тощо;

- оплати вчинюваних нотаріальних проваджень.

При цьому заявники мають добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, оскільки Законом не передбачені заходи, які має здійснювати нотаріус щодо несумлінних заявників. Проте заявники повинні усвідомлювати те, що недобросовісне користування процесуальними правами може призвести до відмови у вчиненні нотаріальної дії з підстав, передбачених ст. 49 Закону. Дане положення поширюється також на їхніх представників.