Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 4.5.5. Процесуальне становище перекладача, його процесуальні права, обов'язки відповідальність

Питання процесуального становища перекладача, його прав та обов'язків, відповідальності у нотаріальному процесі досліджувалися у роботах таких українських учених як СЯ. Фурса, в контексті місця перекладача у класифікації суб'єктів нотаріального процесу в роботах В.В.Баранкової, щодо участі у нотаріальному процесі сурдоперекладача у роботах О.О.Первомайського, а також у роботах російського вченого В.В. Яркова.

Необхідність звернення до висвітлення проблематики участі в нотаріальному процесі перекладачів та їх процесуального становища обумовлена важливістю і неврегульованістю цього питання ні в Законі України "Про нотаріат" (далі - Закон), ні в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Так, за п. 10 ст. 34 Закону до повноважень нотаріуса входить засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу. Аналогічна функція щодо можливості перекладу тексту оформлюваних документів нотаріусом і перекладачем передбачена також і в ст. 15. Тобто фактично в цих нормах йдеться про вчинення перекладу як самостійної нотаріальної дії.

По-перше, необхідно звернути увагу на неузгодженість п. 10 ст. 34 з матеріально-правовою і процесуальною природою вчинення даної нотаріальної дії. Якщо нотаріус особисто робить переклад, то він має посвідчувати його правильність. Це положення має покладати на нього обов'язок нести відповідальність за правильність перекладу. Якщо він не знає відповідної мови, то переклад документа може бути зроблений перекладачем. Нотаріус же в даному випадку не несе відповідальності за неправильно зроблений переклад, а тільки засвідчує справжність підпису перекладача на документі.

По-друге, процесуальний зміст діяльності перекладача в нотаріальному процесі має сприйматися значно ширше. Перекладач в нотаріальному процесі має здійснювати не тільки переклад нотаріальних документів, його участь обумовлена також необхідністю перекладу юридично значимих роз'яснень нотаріуса щодо прав і обов'язків осіб, які звернулися за вчиненням нотаріального провадження, його суті та правових наслідків, які виникають після вчинення нотаріальних дій тощо. Це зумовлено правоохоронною функцією нотаріату, яка полягає в тому, щоб захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, оскільки передбачається звернення до нотаріальних органів юридично необізнаних осіб. Тому перекладач в нотаріальному процесі має супроводжувати особу і робити синхронний переклад роз'яснень нотаріуса і тим самим сприяти громадянам у вчиненні нотаріального процесу та захисті їхніх прав. При цьому це завдання є значно ширшим, ніж переклад самого договору. Останнє положення зумовлюється тим, що в найскладнішому варіанті необхідно брати до уваги тривалий процес узгодження умов договору, коли кожне формулювання несе в собі конкретизацію прав і обов'язків сторін, коли роз'яснення нотаріуса мають правильно вплинути на правосвідомість громадянина, щоб виявити його дійсне волевиявлення. Отже, правильний переклад в нотаріальному процесі в силу його правового значення має бути гарантований і належним чином забезпечений.

Порівнюючи участь перекладача в нотаріальному процесі з кримінальним та цивільним судочинством, слід відзначити суттєві розбіжності, які мають місце в цих процесах. Як у Кримінально-процесуальному, так і в Цивільному процесуальному кодексах детально регламентується процесуальне становище перекладачів, їхні процесуальні права й обов'язки, а також обов'язок суддів та слідчих щодо необхідності попередження їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого перекладу І відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків. Так підкреслюється важливість цих питань для захисту прав особи і можливість застосування певних санкцій до перекладачів за неналежне виконання ними своїх функціональних обов'язків. Слід також відрізняти підстави участі перекладача у судочинстві, які ґрунтуються на цивільно-правовій угоді між перекладачем та особою, від більш відповідальної, коли фактично органами слідства або суду перекладач допускається до участі у процесі через відповідну процедуру попередження про кримінальну відповідальність.

Проте застосування кримінальної відповідальності можливе до перекладачів, які беруть участь у кримінальному і цивільному процесах, що зумовлюється великим значенням правильного перекладу для об'єктивного вирішення справи і в силу значимості вироку та рішення суду. А тому постає питання: чи можливе і доцільне застосування кримінальної відповідальності до перекладачів, які беруть участь у нотаріальному процесі? Чи є у нотаріуса законні підстави для того, щоб попереджати перекладача про таку відповідальність? Чинні нормативні акти не передбачають такої можливості. Дійсно, нотаріальний акт не можна порівняти з вироком чи рішенням суду хоча б тому, що останні ухвалюються від імені держави, в той час як нотаріальний акт посвідчується державним або приватним нотаріусом від власного імені.

Але вже сьогодні нотаріус має попереджати перекладача про можливу цивільну відповідальність за ст. 1166 ЦК України, якщо особі через неправильний переклад буде завдана шкода. При цьому для перекладачів незнання чи погане знання юридичної термінології, а для юристів, які взялися за переклад, - погане знання іноземної мови не повинно бути підставою для звільнення від відповідальності. До речі, це положення має спонукати студентів до найдосконалішого оволодіння як юриспруденцією, так і іноземними мовами.

Досить суттєві вимоги до перекладу передбачені й у Конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958)87, п. 2 ст. 4 якої передбачено, що переклад арбітражного рішення чи угоди засвідчується офіційним або присяжним перекладачем, або дипломатичною, або консульською установою. Отже, в цьому документі підкреслюється важливість перекладу офіційних документів перекладачами, які мають особливий професійний статус. Про вагомий статус перекладача у юрисдикційному процесі, зокрема судовому свідчить також Федеральний Закон Австрійської Республіки "Об общеприсяжных и сертифицированных в судебном порядке экспертах и переводчиках", Закон Чехії № 86/1967. Звід від 6 квітня 1967 р. "Про експертів та перекладачів"38.

Щодо процесуального становища перекладача в нотаріальному процесі України, то ці питання не менш важливі для захисту прав осіб, які беруть участь у нотаріальних провадженнях. Законом України "Про нотаріат" не визначено коло осіб, які не можуть бути перекладачами, хоча це питання має досить важливе значення і вплив на нотаріальний процес. Так, п.п. 2.1 п. 2 гл. 8 Порядку передбачається: якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблений перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. При цьому перекладач, поряд з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який стверджує його кваліфікацію. Але який документ може стверджувати кваліфікацію перекладача? Чи достатньо в цьому випадку диплому про закінчення вищого навчального закладу за спеціальністю "перекладач", чи посвідчення про те, що особа працює перекладачем в бюро перекладів? Враховуючи наявність певної групи перекладачів, які займались і займаються перекладом художньої літератури, беруть участь у прийомах іноземних делегацій, то висновок не потребує особливих коментарів.

Крім того, необхідно визначати саму підставу участі перекладача в конкретному нотаріальному провадженні, тобто перевіряти повноваження щодо можливої участі в нотаріальному процесі та на вчинення перекладу. Підставою для такої участі має бути цивільно-правова угода між клієнтом та перекладачем про надання послуг або між нотаріальною конторою (приватним нотаріусом) та бюро перекладів чи перекладачем . Це зумовлено правом особи на відвід перекладача та необхідністю відшкодування йому витрат на проїзд, виплату винагороди за переклад, а також можливою необхідністю відшкодування збитків завданих неправильним перекладом.

Статтею 45 Закону "Про нотаріат" та п. 6 гл. З Порядку передбачена можливість підписання документів, які нотаріально посвідчуються іншими особами, якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальних дій, сліпий, глухий, німий або глухонімий. Це питання потребує також відповідної правової регламентації в Законі, оскільки особами, які надаватимуть допомогу громадянам, що мають фізичні вади, мають бути спеціалісти, які мають відповідну освіту, рівень та профіль знань яких має стверджуватися певними документами. Але якщо до цього додати той факт, що такої особою буде іноземець, то він, безумовно, повинен володіти мовою, якою розмовляє особа, яка має фізичні вади.

У цьому контексті також необхідно проаналізувати питання, пов'язані з мовою нотаріального діловодства.

Згідно із Законом України "Про нотаріат" (ст. 15) та ст. 20 Закону Української PCP " Про мови в Українській PCP ", мова нотаріального діловодства має відповідати вимогам, що передбачені для мови судочинства (ст.18), а саме: судочинство в Українській PCP здійснюється українською мовою. У випадках, передбачених у ч.2 ст. З цього Закону, судочинство може здійснюватися національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у ч. З цієї ж статті, - мовою, прийнятною для населення даної місцевості. Це також узгоджується із прийнятою у Страсбурзі Європейською хартією про місцеві мови та мовні меншини.

Отже, це положення відповідає загальній спрямованості нашої держави, яка гарантує захист прав і свобод людини та громадянина, а саме вільний розвиток, використання мов національних меншин, що передбачено положеннями ч. 2 ст. 10,11 Конституції.

Таким чином, дія цього принципу не викликає обов'язку осіб, що звернулися за вчиненням нотаріального провадження, обов'язково викладати зміст документа українською мовою. Отже, якщо до нотаріуса звернуться особи, які бажають посвідчити угоду російською мовою або мовою інших національних меншин, то вважається доцільним використання мови національної меншини для викладення змісту угоди, якщо нотаріус володіє нею.

Але питання про можливість віднесення мов національних меншин до таких, які можуть бути реалізовані в нотаріальному Процесі, потребує особливої процедури регулювання. У зв'язку з цим участь перекладача в процесі повинна узгоджуватися з вимогами, що зумовлюються мовою нотаріального діловодства, але при цьому слід враховувати територію, на якій ці нотаріальні дії вчиняються. Отже, в цьому випадку мова не може вважатися іноземною і для її застосування нотаріусу або іншим громадянам на певній території не має потреби отримувати спеціального статусу перекладача.

Для сприяння громадянам у вчиненні нотаріальних дій доцільно покладати на нотаріуса обов'язок забезпечувати послуги перекладача для вчинення нотаріального провадження. Зрозуміло, що перекладачів не треба "утримувати" при кожній державній нотаріальній конторі або робочому місці приватного нотаріуса. Не кожна особа, яка володіє іноземною мовою, здатна або може бути визнана офіційними органами перекладачем у нотаріальному процесі. Так, перекладач повинен знати юридичну як українську, так Й іноземну термінологію, брати на себе обов'язок дотримуватись таємниці вчинюваних нотаріальних дій тощо. У кримінальному процесі слідчий при допуску перекладача до участі у попередньому розслідуванні бере у нього підписку про попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад (ст. 128 КПК) та розголошення даних про попереднє слідство (ст. 121 КПК).

У Законі також має бути норма, яка б регламентувала фіксацію попередження перекладача про наслідки розголошення нотаріальної таємниці, оскільки ст. 8 передбачено, що обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи. Крім того, у ч. 4 даної норми закріплено положення про те, що особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом. Проте відсутній нормативний акт, у якому передбачається відповідальність перекладача за розголошення нотаріальної таємниці.

Можливими підставами відводу перекладача в кримінальному судочинстві (ст. 62 КПК) є його некомпетентність, яка полягає у тому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, якою говорить особа, яка бере участь у справі чи складено документ. Але, на думку авторів, як для судового, так і нотаріального процесу недостатньо просто володіти мовою, на якій ведеться провадження. В даному випадку слід акцентувати увагу на тому, що перекладач повинен володіти юридичною термінологією та мати хоча б мінімальний багаж знань в тій чи іншій галузі права. Неврахування цих аспектів призводить до того, що на практиці мають місце так звані "спрощені" переклади, і це може призвести до того, що особа не зрозуміє сутність правочину та наслідки, які для неї настануть у разі його вчинення.

Для вирішення питання про надання кваліфікованого перекладу в юридичних справах доцільно запровадити курси перепідготовки для працюючих нотаріусів і перекладачів, які прагнуть отримати спеціальний статус перекладача в юридичних справах. Крім того, необхідно надати перекладачам можливість отримати статус перекладача-юриста. Зрозуміло, що це питання має бути узгоджено з Міністерством юстиції України і знайти відповідну підтримку.

Але проблема забезпечення процесу перекладачем із спеціалізацією в галузі права існує не тільки в нотаріаті України, а й у судочинстві. В цьому контексті досить цікавою є норма закону, а саме: ст. 46 КПК України передбачає неможливість відмови від захисника у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство. Тобто фактично замість надання перекладача пропонується захисник. Але це не вирішує проблеми, а лише зміщує акцент на спілкування підозрюваного, обвинуваченого, підсудного з адвокатом.

При широкій міграції населення, розвитку туризму, бізнесу це питання стає досить актуальним і потребує негайного вирішення. Одним із шляхів розв'язання цієї проблемної ситуації, на наш погляд, є створення спеціалізованих бюро перекладачів в кожному регіоні України. Має існувати Державний реєстр бюро перекладачів та окремих перекладачів. В цьому контексті заслуговує на увагу спосіб, яким вирішено питання щодо статусу судових експертів. Так, за ст. 9 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р. Міністерство юстиції України веде Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян. Атестація судових експертів з числа працівників підприємницьких структур та громадян проводиться Міністерством юстиції або Міністерством охорони здоров'я України відповідно до їхніх функцій. Органи дізнання, попереднього слідства і суди зобов'язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до цього Реєстру. На наш погляд, цей досвід має бути запозичений і поширений на забезпечення юридично грамотного перекладу.

Перелік таких спеціалізованих бюро перекладачів повинен мати широкі межі доступу та бути опублікованим. Лише за таких умов нотаріуси, фізичні та юридичні особи зможуть без перешкод звертатися до юридично обізнаних перекладачів, і тоді з питанням про іноземну мову не тільки у нотаріальному діловодстві, айв усіх юридично значимих процесах не виникатиме проблем.

Це положення додатково можна обгрунтувати взятим нашою державою курсом на інтеграцію до Європейського Союзу та захистом прав іноземних громадян в Україні. Отже, доцільно належним чином готуватися до розширення меж спілкування від рівня обміну туристами до рівня укладення все більшої кількості цивільних правочинів, взаємозбагачення юридичної термінології та практики, збільшення кількості міжнаціональних шлюбів тощо. Крім того, це збільшить кількість цивільних і кримінальних справ з іноземним елементом.

Вже сьогодні є можливість констатувати реальну необхідність забезпечення юридичних процесів, в яких використовуються такі мови, як в'єтнамська, афганська, китайська, ліванська.

Таким чином, статус перекладача в юридично значимих процесах потребує негайної відповідної правової регламентації, що має узгоджуватися з тією роллю та відповідальністю, яка на нього покладається в юридичних справах. До речі, спеціальний статус посвідченого перекладача, термінолога або усного перекладача існує в Професійному кодексі Квебеку (Канада). Надання захищеного звання хоча й залишає дане поле діяльності відкритим для всіх, але складає у населення припущення, що утримувачі звання мають достатню підготовку, повинні дотримуватися певного етичного Кодексу і підлягають регулярній професійній інспекції.

Крім зазначених аспектів, статус перекладача, який працює індивідуально та бере участь у юридичних справах, зокрема нотаріальному процесі, потребує також спеціальної процедури податкового "стимулювання", оскільки вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку. Отже, за аналогією діяльність перекладача яку нотаріальному, так і судовому процесах має на меті реальну здійсненність і надійну захищеність прав людини, а тому повинна мати спрощені підстави для оподаткування.