Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - II. За змістом:

Письмові докази є основними доказами у нотаріальному процесі, їх перелік та вимоги, які до них пред'являються, мають чітко регламентуватися у законодавстві про нотаріат. При цьому, письмові докази мають володіти властивостями безспірних доказів, але сьогодні можна також констатувати істотний розвиток техніки і технологій поліграфії, обладнання для якої на відміну від радянських часів може придбаватися без будь-яких обмежень. Тому пропонується сприймати наступний матеріал з урахуванням властивостей письмових доказів, а також не завжди однозначного їх застосування і кваліфікації у законодавстві. Перед теоретичним сприйняттям для адекватної кваліфікації письмових доказів пропонуємо розглянути три паперові носії інформації: гроші, нотаріальний бланк і текст заповіту. Згідно, місця розташування ст. 192 ЦК в главі 13 ЦК гроші - це майно і виходить, що банкнота - це річ та відповідно речовий доказ, а не письмовий. Для адекватного ж сприйняття нотаріального бланку та тексту заповіту необхідно глибоко сприйняти теоретичні положення, які стосуються письмових доказів.

В юридичній літературі під письмовими доказами розуміють документи та інші матеріали, які містять закріплені за допомогою відповідних знаків відомості, зміст яких підтверджує або спростовує обставини, що підлягають доказуванню при вчиненні нотаріальної дії. Зміст цих доказів може бути виражений літерами, цифрами, кресленнями, стенографічними та іншими знаками на папері. Спосіб нанесення знаків на письмові докази має бути таким, щоб залишилися матеріальні сліди, доступні для сприйняття та читання. Знаки можуть бути нанесені хімічним засобом, зокрема чорнилом, тушшю, фарбою28.

В теорії цивільного процесу широко застосовується класифікація письмових доказів за наведеними нижче критеріями. Оскільки для нотаріального процесу найхарактернішим письмовим доказом є документ, то запропоновані критерії класифікації письмових доказів у цивільному процесі можна спробувати застосувати у нотаріальному процесі.

І. За суб'єктом, від якого ці документи походять:

1.Офіційні - письмові докази, які походять від державних, громадських установ, підприємств, організацій та їх посадових і службових осіб. До них слід віднести: свідоцтва РАЦСу, накази, розпорядження, рішення тощо.

Ці докази характеризуються:

- визначеною законом формою та змістом;

- певним порядком їх оформлення, складання, прийняття та видачі;

- повноваженнями органів та осіб, які їх видали.

2. Неофіційні - письмові докази, які походять від приватних осіб - громадян, осіб без громадянства, іноземців. До них слід віднести записи, рукописи (якщо клієнтом є глухоніма особа і нотаріусу доводиться спілкуватися з нею шляхом переписки, особисто подана заінтересованою особою заява про відкладення чи зупинення вчинення нотаріального провадження).

II. За змістом:

1. Письмово-розпорядчі - письмові докази, зміст яких свідчить про факти, що мають владний характер та характеризуються вольовим критерієм.

До них слід віднести:

- акти органів державної влади та місцевого самоврядування, що не мають нормативного характеру (рішення органу опіки та піклування, розпорядження органів державної влади та місцевого самоврядування, рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування житлового будинку тощо (п.п. 1.7 п. 1 гл. 2 Порядку);

- акти підприємств, установ, організацій, прийняті у межах їхньої компетенції (постанова податкової інспекції про накладення штрафу за несвоєчасне подання звітності;

- правочини, складені особами у письмові формі (заповіти, договори).

2. Довідково-інформаційні - письмові документи, які несуть у собі інформацію (відомості) про наявність або відсутність певних фактів: довідка житлово-експлуатаційної організації, довідка правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; запис у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідка адресного бюро, довідка райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою (п.п. 13 п. 1 гл. 10 Порядку).