Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 1. Духовне та статеве у шлюбі

1. Духовне та статеве у шлюбі

"Подружжя"! У цьому красивому, ідеологічно місткому слові закладена потужна національна філософія, відповідно до якої духовне (дружба) є засадою, фундаментом шлюбу. Духовність у шлюбі - це своєрідна імунна система, яка забезпечує здатність шлюбу протистояти різноманітним агресіям проти нього.

Саме цим можна пояснити ту особливу увагу до особистих відносин у шлюбі, яка відображена в Сімейному кодексі України.

Цілуй її, цілуй її,

Знов молодість не буде!

(Олександр Олесь)

Але любов, як дорогоцінна картина, повинна мати відповідну раму. Функцію такої рами у шлюбі виконує матеріальна сфера. Якщо ж відділити їх одне від одного, якісна зміна першої та другої складової стане очевидною.

Духовне у шлюбі

Будівничими подружнього щастя є любов, щоденна ласка і турбота, усміхнене обличчя і поцілунок, постійні дотики один до одного ("я хочу радість відчувать на дотик"), ласкаві звертання, співпереживання, постійна готовність прийти на допомогу.

В українських народних піснях, прислів'ях, приказках закарбувалася і дійшла до нас крізь століття могутня життєва філософія первинності духовного у шлюбі:

Яка користь од багатства, коли нема щастя;

Як нема кого любити, то тяжко і в багатстві жити.

(Укр. Нар. прислів'я) "Я працював з ранку до вечора на кількох роботах, усе віддавав дружині, але не мав тепла ", - із розмови з п. К.

"Кожного ранку ми цілуємося і зізнаємося у коханні", - з інтерв'ю дружини Президента України п. Катерини Ющенко.

У коханні, як слушно відзначає Анатолій Дмитренко, обидві сторони рівні, одна не жертвує собою заради іншої, і кожний, нічого не втрачаючи, лише збагачується. Разом вони складають нероздільне ціле, кожна сторона чи частина якого є важливою передумовою для удосконалення іншої. Віддаючи в коханні свою життєву силу та енергію іншій істоті, людина ділить з нею свою радість, збільшуючи і власну, розширюючи своє розуміння світу, збагачуючи особистий світогляд, свій досвід, знання і переживання, які складають разом її духовне багатство. В коханні людина віддає, щоб отримувати, і отримує, щоб віддавати".

Одна із функцій шлюбу - зробити дружину та чоловіка щасливими. Держава, суспільство, діти, батьки, родичі можуть лише цьому сприяти. Але ніщо і ніхто не зробить їх щасливими, якщо вони спільно цього не захотять.

"...залишить чоловік батька свого і матір і приліпиться до жінки своєї, і будуть вони одним тілом".

Статеві стосунки у шлюбі

Одним із аспектів інтимності шлюбних стосунків є статеві стосунки між дружиною та чоловіком, оскільки людина - істота біологічна. Проте вони ніколи не вважалися і не вважаються домінуючими у шлюбі, хоча їх значення для фізичного та психічного здоров'я кожного з подружжя і міцності шлюбу дуже велике.

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого

Бажаного, страшного того

Гріха!

(Іван Франка)

Статеве життя потрібне насамперед задля народження дітей. Ніч, що комусь дала життя.

(Леся Воронина)

Цінність статевих стосунків для життя дружини та чоловіка полягає й у тому, що завдяки їм в організмі людини виробляється особливий гормон щастя.

Статевий зв'язок між жінкою та чоловіком може призвести до вагітності жінки. З цього випливає, що кожен раз вони обоє мають враховувати цю можливість і бути психологічно готовими до неї.

За Божим планом, дарування свого тіла має відбутися після вінчання. "Дівоцтво становить шляхетний предмет дару. Якщо є справжня любов, то статеві зносини стають суттєвою підставою подружньої злуки, адже їх здійснення вважається критерієм законності подружжя".

Вступати у статеві стосунки, за природним і звичаєвим правом, вважалося одним із подружніх обов'язків як жінки, так і чоловіка. Відмова чоловіка від статевих стосунків зі своєю дружиною вважалася проявом його зневаги до неї. Відмова дружини від статевого зв'язку зі своїм чоловіком давала йому право добиватися свого за допомогою сили. "Не ухиляйтеся одне від одного, хіба за домовленістю..."(з Першого послання святого апостола Павла до коринтян).

Відповідно до народних звичаїв, подружнє ложе оберігалося від стороннього ока, на нього нікому не дозволялося сідати, щоби не набиралося воно чужого духу.

Відмова одного з подружжя від статевих стосунків після реєстрації шлюбу, відповідно до позиції Верховного Суду СРСР, вважалася доказом фіктивності шлюбу. Вона засвідчувала його фактичне небажання створити сім'ю, а тому була підставою для визнання його (шлюбу) недійсним.

Таке трактування наслідків відмови когось із подружжя від статевого життя залишається актуальним і сьогодні.

Тривале непідтримування статевих стосунків як наслідок конфлікту між дружиною та чоловіком суди вважають одним із доказів "серйозної хвороби" шлюбу.

Абсолютна (щодо жінок взагалі) чи відносна (лише щодо своєї дружини) імпотенція може бути причиною для розірвання шлюбу.

За чинним канонічним правом (канон 801 Кодексу канонів східних церков), імпотенція, якщо вона виникла до шлюбу і є безповоротною, вважається перешкодою до шлюбу "в природному законі". Тому й може зумовити його недійсність.