Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 5. До питання про свободу розірвання шлюбу

Це питання умисно винесено в кінець розгляду проблем розірвання шлюбу. Усе те, що написано вище, дає змогу визначитися щодо самої постановки питання та щодо змісту, яким наповнена ця свобода.

В літературі поширеною була думка про те, що свобода розірвання шлюбу є одним із принципів радянського сімейного права. Навряд чи були для цього підстави. Видається, що є більше аргументів для того, щоб говорити про принцип свободи шлюбу, складовим елементом якого є нелімітоване законом право припинення фактичних шлюбних відносин. Але фактичне припинення шлюбного співжиття - це ще не припинення шлюбу.

Кожен з подружжя має право сьогодні припинити членство у шлюбній сім'ї, але ні дружина, ні чоловік не здатні за своєю виключною волею припинити правовий зв'язок, зумовлений реєстрацією шлюбу, як це було у 20-ті роки минулого століття (написав заяву, що не бажає жити у шлюбі з певною особою, - і шлюбу нема; зареєстрував наступний шлюб з іншою особою - і попереднього шлюбу також уже нема)

Свобода - у межах закону! Годі придумати більш містке і більш точне визначення свободи як права діяти на власний розсуд, але у визначених у суспільстві межах. Тож Сімейний кодекс визначає обсяг свободи розірвання шлюбу, відповідно до якого кожен з подружжя має право на певні процесуальні дії (на подання заяви про розірвання шлюбу органові ЗАГСу чи суду). Але кінцевий результат - розірвання шлюбу - є правоприпиняючим актом відповідного органу державної влади.

І стосовно ситуації, що склалася після прийняття Кодексу 1926 р., і ситуації, яка склалася після введення у дію Сімейного кодексу, ми однаково можемо говорити про свободу розірвання шлюбу. Але обсяг цієї свободи - різний.

Усе сказане вище стосується й заперечення поширеної у минулому наукової тези про те, що кожен із подружжя має право на розірвання шлюбу з моменту його державної реєстрації. Такого права немає і не може бути. Адже право на розірвання шлюбу (як, до речі, і право на розірвання будь-якого договору) не виникає із слова "не хочу", а лише за наявності для цього підстав, визначених у Сімейному кодексі України.

6. Поновлення шлюбу

У житті нерідко траплялося, що через певний проміжок часу після розірвання шлюбу самотність ставала важчою ношею ніж дрібні прикрощі та непорозуміння, наступало примирення і одночасно виникала проблема: а як жити дальше. Одні пари знову йшли до ЗАГСу (РАЦСу), іноді й декілька разів, інші продовжували жити без повторної державної реєстрації.

"Розлученим подругам вільно знову поєднатися, але про поєднання треба сповістити приналежний суд", - так було написано у параграфі 110 Австрійського цивільного кодексу 1811 р.367.

Ця ідея була запозичена й покладена в основу частини 1 ст. 117 СК: жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього в повторному шлюбі.

Л. С. та О. С. розірвали шлюб, оскільки О. С. пішов із сім "і, став проживати з іншою жінкою, але шлюб між ними зареєстровано не було. Однак життя між ними не склалося. Через певний час Л. С. та О. С. помирилися. Розірвання шлюбу я приховала від батьків, щоби їх не хвилювати. Не знали про цей у мене на роботі".

Норма частини 1 ст. 117 СК допомогла їм "виключити "факт розлучення з історії свого шлюбного життя.

Законом України від 22 грудня 2006 р. із тексту Кодексу стаття 117 була виключена, оскільки, на думку Міністерства юстиції (саме воно було ініціатором такої зміни), у ст. 117 СК не було визначено наслідків виникнення спору між жінкою та чоловіком щодо майна, нажитого кожним із них після розірвання шлюбу.

Однак посилання на цю обставину, якщо розсудливо ставитися до внесення змін до Сімейного кодексу, є недостатнім для прийняття такого серйозного рішення. Спір про майно, набуте після розірвання шлюбу, між тими, хто помирився, малоймовірний. Але якщо такий спір все ж би виник і його не вдалося б залагодити мирно, він міг би стати предметом судового розгляду. Механізм вирішення судом такого спору визначений у частині 6 ст. 57 СК: майно, нажите за час окремого проживання, не є спільною сумісною власністю.

Виключення статті 117 із тексту Сімейного кодексу, незважаючи на те, що вона уже почала реально застосовуватися, лише тому, що ЇЇ не сприймав якийсь міністерський клерк, є сумним симптомом повернення до тоталітарного мислення. До речі, Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України наполягало на збереженні цієї статті.

Здоровий глузд, я переконана у цьому, призведе до відновлення відповідної норми у тексті Сімейного кодексу. Отже вона, висловлюючись цивілістичною термінологією, не померла, а лише оголошена померлою.

У статті 118 СК визначено підстави поновлення шлюбу, припиненого у зв'язку із оголошенням одного з подружжя померлим, а також поновлення шлюбу, розірваного у зв'язку з визнанням його безвісти відсутнім.

Якщо той, хто був оголошений померлим, з'явився і відповідне рішення суду скасоване, шлюб поновлюється за умови, що ніхто із них не перебуває у повторному шлюбі. Таке поновлення здійснюється шляхом анулювання органом РАЦСу актового запису та свідоцтва про розірвання шлюбу. І має воно зворотну силу368. У разі з'явлення особи, визнаної безвісти відсутньою, шлюб може бути поновлений за заявою колишнього подружжя.

Така різниця у підходах до розв'язання проблеми поновлення шлюбу зумовлена тим, що у першій ситуації підставою для розірвання шлюбу була "юридична смерть", тому розірвання шлюбу не пов'язувалося з волею особи. А раз так, то і поновлення шлюбу має відбуватися так само автоматично.

Норма такого ж змісту містилася і в Кодексі 1969 р. Є підстави для висновку, що така законодавча традиція має серйозне обгрунтування.