Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 1. Сторінки історії

Відносини між матір'ю, батьком і дитиною становлять велику частину сімейних відносин. Стоять вони на другому місці за хронологією подій, тобто за часом їх виникнення. Але не можна сказати, що вони - другі за значенням після відносин шлюбних.

Відносини шлюбні та відносини між батьками і дітьми взаємно переплетені, відбуваються, головним чином, на загальній арені спільного життя й іноді важко відділити, де подружжя здійснюють свої права та обов'язки, де вони як матір та батько формують духовний і матеріальний світ дитини. Якість шлюбних відносин неодмінно впливає на якість стосунків подружжя з дітьми, оскільки мова йде про сім'ю - єдиний живий організм.

ГЛАВА 1. Визначення походження дитини

Мати, батько та діти як такі, що генетично з'єднані між собою, пов'язуються і правами та обов'язками, заснованими на любові між ними. Обов'язок, заснований на любові, - найвищий обов'язок, бо здійснення його не потребує нагадування і примусу.

Обов'язок, заснований на любові, не потребує і документарного підтвердження. Однак задля визначеності відносин між людьми, а без них життя у суспільстві нагадувало б хаос, підтвердження факту належності дитини до роду, до сім'ї є необхідним. Та і любов одного з батьків до дитини може бути приспана із втратою любові до дружини чи чоловіка. І тоді доводиться шукати засобів здійснення забутого обов'язку. Зробити це без документа, який засвідчував би походження дитини, неможливо.

1. Сторінки історії

В українській народній філософії віддавна утвердилася цінність упорядкованості сімейного життя. Спершу, як уже відзначалося, весілля, а потім і вінчання засвідчували законність спільного проживання жінки і чоловіка, законність статевих стосунків між ними і як результат - законність народження дитини.

Поступово, під впливом церкви вироблялися такі норми українського звичаєвого права, у яких було відображено негативне ставлення до нешлюбних зв'язків. Вони вважалися навіть злочином. Одним із видів покарань за це було фізичне побиття. При цьому каралася не лише жінка, а й чоловік, якщо звинувачення його в аморальній поведінці було доведено.

Прийшов до ня верховинець.

Верховинко, дай ми вінець.369

Я би тобі вінець дала,

Бим ся біди не бояла.

(З укр. нар. пісня) Втрата вінка (цнотливості), навіть якщо це і не призвело до народження нешлюбної дитини, викликала різноманітні негативні наслідки, отже, висловлюючись нинішньою термінологією, вважалася протиправною поведінкою.

Луць Маличан і Марія Матричан "згрішили проти Божого закону", внаслідок чого народилася дитина. Церковний суд присудив: Луць має купити до церкви 6 фунтів воску і три неділі протягом служби Божої хрестом лежати в церкві. А щодо Марії, яка була головною винною, справа була направлена до зборового суду, який вирішив покарати Луця додатково 60 ударами, а Марію як покаяння - 100 ударами.370

Якщо той чоловік, що "позбавив дівчину вінка", не був жонатий, суд, як уже зазначалося, міг зобов'язати його одружитися з нею.

Жінку, яка народила дитину без шлюбу, називали покриткою, оскільки вона сама покрила свою косу, а не священик чи мати. Це було великою ганьбою для батьків дівчини і усієї її родини. Вважалося, що за такий гріх усе село може бути покаране неврожаєм або мором.

Од тебе сина мала, покриткою стала.., покриткою..., який сором.

(Тарас Шевченко)

Відповідно до звичаєвого права, покритку часто проганяли із села, або громада створювала такі умови, що залишатися їй у селі було неможливо371.

Обізвався старий батько:

Чого ждеш, небого?..

Молись Богу та йди собі..."

(Тарас Шевченко)

Нерідко покритка кінчала життя самогубством.

Гірко жилося і нешлюбній дитині, якщо їй взагалі вдавалось вижити "попід тинню сиротою". Нищило душу і тавро "байстря" ("нагуляний", "нагуляна"), яке іноді навічно прилипало до неї372.

А ти гріх мій спокупаєш

В людях сиротою,

Безбатченком !

(Тарас Шевченко)

З часом погляди народу на "вади дівочого серця "(Іван Франко) ставали більш сприятливими: невінчана жінка залишалася в селі, але особливий її статус продовжував тривати. "Не байстрюкові гріх, а батькові", - цією приказкою засвідчується поступова зміна у ставленні до дитини неодруженої жінки.

"Хай вузьколобі звуть його ганьбою,

А лицеміри - пасинком гріха!

Нехай духовні покидьки й заброди

Байстрям, безбатченком

Назвуть твоє дитя,

Найтяжчий злочин -

Вкрасти у народу

Тоді довірене життя

(Василь Силюненко)

Нешлюбна мати, за звичаєвим правом, не мала ні статусу дівчини, ні статусу жінки. Вона не мала права ходити на вечорниці, носити очіпка, традиційного жіночого головного убору, не могла бути кумою чи господинею на весіллі. Одружитися з нею мав право або вдівець, або каліка, але на весіллі вона не мала права бути у вінку, їй не пекли короваю. Зате до покритки завжди охоче йшли в куми, бо вважалося, що кумам від цього буде все добре вестися.

У давніх церковних книгах, у яких реєструвалося хрещення дитини, містилася особлива графа - "ложе", у якій священик, котрий хрестив дитину, записував: "законне" чи "незаконне".

Законним вважалося ложе матері та батька, які були у шлюбі, тому діти, народжені шлюбними батьками, називалися законнонародже-ними373.

Чоловік матері дитини, народженої після шлюбу, записувався її батьком. Сумніви чоловіка щодо свого батьківства чи навіть заперечення свого батьківства зазвичай не бралися до уваги.

Поступово шліфувалися законодавчі приписи щодо презумпції шлюбного батьківства, а також підстав її судового оскарження.

У § 138 Книги загальних цивільних законів Австрії 1811 р, що діяла на території нинішніх Західних областей України, було записано таке: "За дітьми, що їх народила жінка після спливу 180 днів від укладення шлюбу або до спливу 300 днів після смерті чоловіка чи повного розірвання подружнього зв'язку, припускається законне походження".

Свод законов гражданских Российской империи містив статтю 119, за якою всі діти, народжені у законному шлюбі, визнавалися законними, навіть тоді, коли вони народилися:

1) за природним порядком надто швидко від здійснення шлюбу, якщо батько не заперечив законності їхнього народження;

2) після припинення або розірвання шлюбу, якщо між днем народження і днем смерті батька або розірвання шлюбу пройшло не більше 306 днів.

За законодавством Російської імперії, нешлюбна дитина вважалася такою, що перебуває у кровному зв'язку лише з матір'ю. Вона не мала права не лише на прізвище батька, а й на прізвище матері: її прізвище визначалося за ім'ям діда, а по батькові - за ім'ям хресного батька. І лише за згодою матері та батька, якщо він був відомим, дитина могла мати прізвище матері. Батько дитини не міг визнати її своєю, не міг взяти її як рівноправного члена до своєї родини374. Однак дозволено було доводити походження дитини з метою одержання аліментів. Розмір аліментів мав відповідати матеріальному станові батька та суспільному становищу матері. Аліменти сплачувалися до того моменту, коли дитина буде готова до призначеної для неї діяльності.

Відповідно до Книги загальних цивільних законів Австрії, у разі визнання батьківства судом дитина мала право на родове ім'я матері, тобто записувалася за прізвищем діда; батько зобов'язаний був повернути матері видатки на пологи та на утримання дитини протягом перших шести тижнів або, якщо у цьому буде потреба, то й на майбутнє. Поки мати сама хотіла і могла виховувати дитину, батько не мав права забрати її до себе. Якщо дитині загрожувала небезпека, батько мав право відібрати дитину від матері, взяти її до себе або безпечно й належно примістити її в іншому місці.