Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 6. Судове визнання материнства

У жодному з кодексів УРСР можливість визнання материнства передбачена не була, допускалося лише оспорення материнства. Між тим обставини, які могли б зумовити потребу визнання материнства, можуть появитися не лише в час воєн чи заворушень, айв мирний час.

Згідно із статтею 131 СК, особа, яка вважає себе матір'ю дитини, але не зареєстрована нею, може подати до суду заяву про визнання свого материнства.

К. О. звернулася до суду з позовом до спеціалізованого будинку дитини, міського відділу РАЦСу, відділу опіки та піклування міськвиконкому про визнання материнства, внесення змін до актового запису про народження та передання їй дитини.

Позивачка пояснила, що вона 5 квітня 2005 р. в домашніх умовах народила хлопчика, але, вважаючи, що він мертвий, винесла його і залишила поблизу одного з будинків. Через два дні вона довідалася, що знайдена кимось дитина є живою, і почала вживати заходи до Ті розшуку. Дитина як знайдена була зареєстрована на ім'я Т.Ю.В.

За висновком експерта, ймовірність материнства К. О. визначена у 99,3 відсотка. Судом було встановлено, що разом з К. О. проживають її мама та брат, які працюють і бажають спільно виховувати дитину, що відносини у сім'ї є нормальними. Відповідно до ухвали суду, К. О. протягом усього часу розгляду справи в суді (майже рік) відвідувала дитину. Судом було встановлено, що дитина горнеться до К. О., плаче, коли вона її залишає. Суд позов задовольнив, зобов'язавши одночасно орган опіки та піклування протягом шести місяців контролювати умови життя дитини з К. О.

Чи може заінтересована особа, наприклад, родичка або орган опіки та піклування чи прокурор пред'явити позов про визнання материнства тієї жінки, яку вони вважають матір'ю дитини? Чи може такий позов пред'явити сама дитина?

У статті 131 СК ці ситуації не охоплені. Однак, виходячи із загальних засад регулювання сімейних відносин, сформульованих у ст. 7 СК, право на звернення до суду з такими позовами не може заперечуватися.

7. Встановлення факту батьківства та материнства

Встановлення факту батьківства

У Кодексі 1969 р. допускалося встановлення факту батьківства і встановлення факту визнання батьківства. Спільною підставою для виникнення кожної із цих можливостей була смерть ймовірного батька.

Встановлення факту батьківства було можливим у разі доведення того, що він спільно проживав з матір'ю дитини, вів спільне господарство або брав участь у вихованні чи в утриманні дитини.

Підставою для встановлення факту визнання батьківства було усне чи письмове визнання особою свого батьківства.

Оскільки у Сімейному кодексі підстави для визнання нешлюбного батьківства сформульовані принципово інакше, розмежування цих двох фактів втратило сенс. Тому в статті 130 СК йдеться лише про встановлення судом факту батьківства.

Встановлення факту батьківства проводиться в окремому провадженні. Проте, якщо встановлення цього факту може торкнутися прав спадкоємців померлого, вони як відповідачі мають право брати участь у справі, яка розглядатиметься судом у порядку позовного провадження.

Р. з 1980 р. спільно проживаю з О., хоча перебувала у шлюбі з Р.Д. У 1981р. вона народила дитину, батьком якої було зареєстровано Р. Д. У1991 р. О. помер.

Р. пред'явила позов до дочок О. про встановлення факту батьківства, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання за Ті дочкою М. права власності на 1/3 спадкового майна. Р. Д. в судовому засіданні заявив, що батьком дитини фактично був О. Показами свідків було доведено, що О. визнавав своє батьківство. Рішенням районного суду позов було задоволено.

Оскільки М. була зачата і народжена під час перебування її матері у шлюбі з Р. Д., і останній зареєстрований батьком дитини, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення суду скасувала і направила справу на новий розгляд411.

Ця ухвала не втратила своєї актуальності. Якщо б уявно внести хронологічні зміни у відносинах між названими особами, перенісши народження М. після 1 січня 2004 р., то можна було б зробити на підставі чинного законодавства такі висновки:

1) встановлення факту батьківства можливе щодо дитини, в актовому записі про народження якої батьком названа особа за прізвищем матері, тобто реально неіснуюча;

2) Р. Д. як чоловік матері дитини записаний батьком останньої. Якщо він знав на момент запису себе батьком М. про те, що ним не є, але дав згоду на запис себе батьком, він не матиме права оспорювати своє батьківство;

3) Р. згідно із статтею 138 СК має право оспорити батьківство свого чоловіка. Якщо вона звернеться з відповідним позовом до Р. Д., і суд задовольнить позов, анулювавши запис про Р. Д. як батька М., то у цьому разі відкривається шлях для встановлення батьківства О.

Ш. загинув у листопаді 2005 р. У травні 2006р. Б., з якою він проживав, народила дитину. У зв'язку з цим Б. звернулася до суду з заявою про встановлення факту батьківства Ш. щодо її дитини.

Свідками в процесі були допитані батько та сестра Ш. Суд зібрав достатньо доказів того, що Б. і Ш. проживали однією сім'єю, мали намір зареєструвати шлюб. Батько Ш. заявив, що дитину, яку народила Б., вважає своїм внуком.

До суду були викликані представники Пенсійного фонду та органу РАЦС, але вони не з'явилися.

Наскільки потрібною є їх присутність при розгляді таких справ? На мою думку, такої потреби немає, особливо представника органу РАЦС. Та обставина, що вони, як правило, не з'являються на виклики суду, додатково засвідчує, що їхня участь у процесі є зайвою.

Доказами у справі про встановлення факту батьківства можуть бути показання свідків, письмові докази і навіть судово - біологічна експертиза (ДНК), яка, за певних умов, може бути проведена і після смерті ймовірного батька, в тому числі, після поховання, за умови ексгумації.

Можливість ексгумації для проведення дослідження щодо обставин, необхідних для вирішення цивільної справи, чинними нормативно-правовими актами не передбачена. Але це не може бути достатньою підставою для відмови суду у її проведенні412.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Яггі проти Швейцарії", встановив, що заявникові було безпідставно відмовлено у проведенні ексгумації тіла А. X., який, як зізналася мати заявника, був його батьком. Проти проведення ексгумації виступила родина А.Х., вважаючи, що це буде неповагою до померлого.

Європейський суд вважає, що відібрання біологічних матеріалів для ДНК не буде надміру жорстоким заходом, а саме проведення експертизи не можна вважати втручанням в особисте життя А. X.413

Заяву про встановлення факту батьківства, як підкреслено у п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів "від 15 травня 2006 р., може подати матір дитини, її опікун, піклувальник, особа, яка утримує та виховує її, а також сама дитина, яка досягла повноліття. До цього переліку слід додати і орган опіки та піклування.

Встановлення факту материнства

Можливість встановлення факту материнства в Кодексі 1969 р. передбачена не була.

Встановлення факту материнства, згідно із ст. 132 СК, можливе у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини.

Чи можна добиватися встановлення цього факту щодо жінки, яка за життя не визнавала себе матір'ю дитини? Відповідь на це запитання має бути ствердною, оскільки вона узгоджується з правом дитини знати про своє походження.

Право на подання заяви про встановлення факту материнства надано батькові дитини, опікунові, піклувальникові, особі, котра утримує і виховує дитину, а також самій дитині, яка досягла повноліття.