Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 1.5. Система цивільного права

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на підставі яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найхарактерніші його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.

Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на галузевих. Загальноправові принципи містяться у Конституції України й поширюються на всі галузі права.

Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК України:

o неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

Тобто органи державної влади і самоуправління не повинні втручатися у приватне життя особи, визначати його місце у суспільстві, диктувати характер поведінки;

o неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом.

Держава надає рівну правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція, вилучення земельних ділянок для громадських потреб та ін.);

o свобода договору.

Цей принцип реалізується шляхом:

а) вільного вибору контрагентів;

б) вільним обранням виду договору;

в) вільним формуванням умов, на яких договір укладається;

o свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Не допускається адміністративне втручання у підприємницьку діяльність. Водночас, керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини. Наприклад, обов'язковість ліцензування медичної діяльності;

o судовий захист цивільного права та інтересу.

Суд зобов'язаний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних прав і свобод особи;

o справедливість, добросовісність та розумність.

Суд не повинен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.

Наявність законодавчого переліку принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип поєднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню та інші.

1.5. Система цивільного права

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, являє собою сукупність розміщених у певній послідовності правових норм,, що об'єднані у групи й інститути. Ці норми розміщені у певній послідовності й об'єднані в інститути.

Цивільно-правовий інститут - це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов'язаних між собою суспільних відносин. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права - право власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання зобов'язань, об'єднані в інститут - купівля-продаж.

Послідовність розміщення цивільно-правових норм відіграє важливе значення для їх розуміння та засвоєння. Так, наприклад, недоцільно починати вивчення сімейного права з питання - порядок і умови розірвання шлюбу, оскільки логіка вимагає спочатку засвоїти інститут - поняття та умови укладення шлюбу.

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежування окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що входить до певної галузі права, з метою наукового узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.

Розміщені у певній послідовності цивільно-правові інститути становлять систему (структуру) цивільного права. Для приватного права Європи традиційне існування двох основних систем побудови цивільного права: інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми, що визначають:

а) правове становище особи;

б) вчення про речі (тобто про об'єкт права);

в) вчення про зобов'язання.

Перевагами інституційної системи є її простота і послідовність викладення матеріалу. За інституційною системою викладання матеріалу побудований Французький цивільний кодекс 1804 р. (Кодекс Наполеона). Певними недоліками інституційної системи є її надмірна спрощеність структури, що зумовлює труднощі при визначенні в її системі місця для норм спадкового чи сімейного права та дублювання окремих положень.

Пандектна система передбачає поділ приватного права на: загальні положення, речове, зобов'язальне, сімейне та спадкове право, що дозволяє уникнути повторень при характеристиці окремих інститутів.

В основі Німецького цивільного уложення 1899 р. лежить пандектна система викладення.

Цивільне право України побудоване за пандектною системою і традиційно складається із Першої (яку інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої ) частин.

Водночас, треба зазначити, що структура сучасного цивільного права настільки складна (поява, наприклад, права інтелектуальної власності, як самостійної підгалузі цивільного права), що говорити про існування у чистому вигляді інституційної або пандектної системи права немає підстав.

До першої або Загальної частини належать такі інститути:

- основні положення цивільного права;

- підстави виникнення цивільних прав та обов'язків;

- суб'єкти та об'єкти цивільних прав;

- правочини;

- представництво та довіреність;

- строки та терміни;

- позовна давність.

До Другої або Особливої частини входять:

- особисті немайнові права;

- речове право і право власності;

- спадкове право;

- загальні положення про зобов'язання;

- окремі види договірних зобов'язань (купівля-продаж, дарування, перевезення, позика тощо);

- окремі види недоговірних зобов'язань (заподіяння, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди);

- зобов'язання, що виникають з односторонніх дій (публічна обіцянка винагороди).

Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його традиційно не включають.